Незалежно від того, хто прийде до влади в майбутньому, раз на рік чи два організовувати загальнонаціональні майдани. Не обов'язково щоб відправити уряд чи президента у відставку, просто для стимулювання їх конструктивної діяльності. Законодавчо зобов'язати владу з'являтися на такі міроприємства, вислуховувати усі фе та відповідати на самі незручні питання. Таке-ж робити для місцевих рівнів влади.

Уся френдстрічка зараз забита, за невеликим винятком, євромайданом. Блогери мають про що писати, а їх хлібом не годуй, а дай пописати. Пишуть різноманітне — починаючи від того, що пророкують Януковичу долю Каддафі, перепостами всяких невідомих журналістів чи інших блогерів, закінчуючи просто фотографіями та новинами із Майдану. При чому, фотографій та новин стало малувато, народ вдарився у політичну аналітику. Я розумію, що тема актуальна, але аналітика починає набридати, прокручуєш сторінку. Тим більше, що вона часто не має підґрунтя і не спирається на хоч якісь достовірні джерела. А то і взагалі містить отсєбятіни багато. Промосковські тролі лякають — педерастами, сировинним придатком, ще чимось так. А репортажі цікаві. Цікаво було прочитати про беркутят — бійців строкової служби, які теж люди. Цікаво було подивитися просто підбірку фотографій від Романа Наумова.

Тому я вже не сприймаю серйозно нічого з того, що пишуть, окрім прямих новин з фотографіями, відео та джерелами. І не беруся хоч щось прогнозувати — бо ситуація буде геть іншою. Просто не хочу поповнювати ряди клавіатурних експертів з того, в чому погано знаюся.

Незважаючи на таку непередбачувану ситуацію в країні, дозволив собі мати трішки культурних намірів на недалеке майбутнє — тижня через два. На 14 та 15 грудня, перед Новим роком трішки невеликих прогулянок. При чому, на 14 можете приєднатися, на 15 уже не певен. Будемо сподіватися, що до того часу ситуація дозволить здійснити свої наміри.

Починаю тролити колег чи студентів, які шукають зарядку до своїх смартфонів. Як? Він у вас так швидко розряджається? Напевне, треба занести в сервіс, нехай поремонтують.

P.S. Раз у тиждень заряджаю.

Раніше, коли знайомі дізнавалися, що я пішов працювати викладачем, відразу натякали на те, що на сесіях можна піднімати бабоси, чи якось так. Тобто, професія викладача напряму асоціювалася із корупцією. Комусь доказувати протилежне за себе я, чесно кажучи, бажання не маю, якщо людина отримала диплом виключно через хабарі, то іншої думки вона мати не може. Та-й корупція все-ж має місце серед колег і мені буває боляче слухати відгуки про роботу як шкільних вчителів, так і викладачів у ВНЗ. Побори, упереджене ставлення до учнів чи студентів, пряме вимагання і т. д.

Але якось я дійшов до думки, що у нашій країні абсолютно аналогічні відгуки про всі професії, робота яких пов'язана із людьми. Лікарі — коновали, здирники, некомпетентні, знову-ж корупція. Міліція — безкарність, корупція. ЖКГ — нічого не роблять, а гроші за послуги беруть. Журналісти — продажні, упереджені, не об'єктивні. Чиновники, митниця, торгівля, сфера обслуговування. Докладемо туди навіть священників.

Ну от і стало мені цікаво — а чи є у нас якась професія, що передбачає постійні контакти із багатьма людьми, де є хоч якийсь вплив на людей, на яку не скаржаться так багато?

Коли ти дивишся через об'єктив — весь інший світ для тебе зникає. Залишаєшся лише ти, твоя камера і об'єкт в кадрі. Ніщо тебе не відволікає, ти можеш зосередитися на процесі фотографування. Цього позбавлені користувачі компактів, які ціляться через екран і продовжують бачити все інше.

Але весь інший світ, хоч і зникає для тебе, проте не зникає по факту — і ти можеш наштовхнутися на нього і перечепитися. Ні, я не перечепився, просто згадав, що треба відриватися від видошукача і періодично оглядатися назад. Ось так.

Viewfinder

Втрачаю потихеньку інтерес до блогосфери — зокрема, до ЖЖ. Може варто розшукати нових, цікавих блогерів для відновлення інтересу. Бо дивишся у стрічку друзів — то політота проскакує, то пропаганда — хоч, ніби і обирав кого читати. Однотипні фотозвіти — та і у мене теж, хоч намагаюся розбавити жартами. До речі про фотозвіти — треба і свої якось міняти — має бути зав'язаний сюжет, хоч навіть і вигаданий, а не просто множина фотографій. Треба, щоб вилучення одної світлини чи абзацу впливало на сприйняття наступних. Щось таке в мене вийшло у дописі про цікаву хімію.

Іще я завтра буду в Києві — якщо вийде злиняти із нецікавого заходу, то, може, щось пофотографую. Ну, може, захід буде цікавим, то тоді там пофотографую.

Одним із запитань при налаштуванні свіжої системи на комп'ютері є вибір його хостнейма. Хоч я і не ототожнюю обчислювальну техніку із живими істотами, проте, по перше, через мережу до них зручніше звертатися по імені, по друге, мене дратує типове ім'я, дане інсталятором. Тому і вигадую щось.

Перший нормальний настільний комп'ютер отримав назву numberworker — числопрацівник. Ця назва перекочувала і до нинішнього настільного ПК. Робочі комп'ютери я пообзивав іменами відомих фізиків — починаючи від Ньютона закінчуючи Шрьодінґером (вчительський комп'ютер).

А як ви називаєте свою обчислювальну техніку?

Останнім часом я взагалі не дивлюся художні фільми. Не тому, що немає коли, а тому, що вони мені не подобаються. Тобто, мало які фільми мені подобаються. Або вони мені здаються надто примітивними, або надто нудними і, через 10-15 хвилин перегляду, я припиняю дивитися.

Ну, я не хочу сказати, що все воно гівно (хоча, воно мені все здається гівном або попсою), проте я відчуваю складнощі у тому, щоб пояснити, чому мені не цікаво дивитися фільми — для того, щоб знати, де шукати ті фільми, що мені сподобаються.

Взагалі, я дещо дивився останнім часом. Наприклад, Футураму та Top Gear — але це телепередачі. Дивився Mighty Ships — це теж телепередача, ще-й документальна.

Допис розрахований більше на ЖЖ, в тім, публікую його я, традиційно, з стенделону.

В очі трапився допис easternwestern про те, що він за і тільки за взаємофренд, як за прояв ввічливості. Хоч я маю протилежну думку, додаючи лише цікаві мені журнали (про це писав у титульному дописі), але вважаю, що кожен блогер у себе в журналі сам вирішує кого френдити. Тобто, суб'єктивно, мені не байдуже, скільки народу мене читає, але об'єктивно я давно визначився, що мій блог — це хобі, тому фапати на їх кількість не варто. В тім, мені стало цікаво — за яким принципом френдять та розфрендять інші мої читачі? Чи є якась система, чи це залежить від того, як поворушить лапками головний тарган у голові? Кажіть.

Heave load

Однією із особливостей роботи викладачів коледжів та вищих закладів освіти є нерівномірність навантаження впродовж року. Тобто, якщо у вчителя, наприклад, по двадцять уроків на тиждень, то так весь рік, а можливі варіації досить незначні. У мене, зазвичай, у першому семестрі навантаження вдвічі більше, ніж у другому. Цього року іще більше. А зарплатня однакова впродовж року, бо оплачується все це рівномірно — на початку року підраховується сумарне навантаження, розбивається на рік і подається в бухгалтерію. Зміни в оплаті можуть бути тільки при замінах.

І виходить так, що я зараз загрібся заочниками + стаціонар нікуди не дівся, сиджу на роботі з ранку до вечора. Навіть хочу спальника купити, щоб в кабінеті ночувати. Жартую. А весною матиму нещасних чотири з половиною пари на тиждень і гулятиму. То-ж треба до весни заробити побільше грошей і використати той вільний час на подорожі. Власне, такими думками я і тримаюся коли особливо тяжко. Наприклад, коли минулого навчального року обидві колеги залишили мене самого — одна на лікарняному, інша на сесії, то я думав про оплату замін і про відпустку в Карпатах на ці гроші.

Сторінки