Минулої осені я замовляв з роботи комплект методичок та програмного забезпечення до курсу "Сходинки до інформатики". Ну, тобто, я зв'язався з видавництвом, узгодив договір із бухгалтерією, директор дав добро і вони подали документи на оплату. Так як це було іще навіть до початку Майдану, то я розраховував за місяць-другий отримати. Але нічого не отримав.

Цього року війна, криза, я вже і забув за ці Сходинки і забив на них, аж минулого тижня, коли я досипав останні дні відпустки, телефонує бухгалтерія і каже, що казначейство пропустило платіж. Коротше, методички я вчора забрав, програми пришлють поштою і в мене будуть ліцензійні Сходинки до інформатики — і, взагалі, все ліцензійне тепер буде.

Два роки тому мене вже носило в логово конкурентів у Богуславі, цього разу я потрапив у Боярку. Тут також конкуренти, але не настільки, бо профіль у них зовсім не такий. Цього разу я фотографій не робив, та-й сам заклад описувати не буду, а напишу про те, чого я того і цього разу туди їздив.

Раз на рік відбуваються обласні студентські олімпіади з різних предметів, в тому числі і з інформатики. Спочатку ми робимо локальну олімпіаду у себе, з якої обираємо найкращого студента і готуємо до обласної. Але так як із КПІ ми гуманітарії тягатися не можемо, то вищі навчальні заклади все-ж розподіляють по типах — в даному разі, змагання відбувається між такими-ж як ми коледжами та технікумами. І про організацію цих змагань я хочу розповісти — вона відрізняється від шкільних.

На призначений час до закладу з'їжджаються студенти зі своїми викладачами, їх запрошують до однієї із аудиторії, де вони можуть попити чай і отримати від викладачів останні настанови. В багатьох випадках, викладачі між собою знайомі, так як не перший рік уже. Потім організатори забирають викладачів в іншу аудиторію. Студентам читають правила змагань і роздають коди. Будь-яка робота може бути підписана тільки кодом і ні в якому разі не прізвищем, навчальним закладом чи іншою інформацією, що може ідентифікувати студента — інакше знімається зі змагань. В принципі, це стандартна практика і поки при мені інцидентів не було.

Тим часом викладачі в іншій аудиторії шляхом жеребкування розподіляються по робочих групах. Одна робоча група — наглядачі — тут-же йдуть в аудиторії до студентів щоб стежити за порядком. Наступні робочі групи по три людини (трійки) будуть займатися перевіркою тестів, завдань по текстовому редактору, електронних таблицях та базах даних. І остання робоча група буде зносити в купу бали, отримані від попередніх робочих груп щоб підрахувати суми і визначити місця та переможців. Така собі ЦВК.

Робочі групи отримують зразки завдань, за які вони відповідають і мають змогу виправити там помилки, якщо є + встановити критерії оцінювання, за якими вони потім-же будуть працювати. Після чого організатори виправлені завдання розмножують і віддають студентам.

Поки студенти виконують завдання, робочі групи йдуть обідати і відпочивають. На виконання всіх завдань відводиться 2 години, що мало — всі повністю не виконує ніхто, на що і розраховано. Самі завдання не є якимось неймовірними, всі можуть бути виконані, от тільки треба вписатися в час. Студенти залишають виконані роботи у файлах на комп'ютерах, за якими працювали і залишають аудиторії — також ідуть обідати. Тим часом, туди повертаються викладачі і в робочих групах починають перевіряти завдання своїх-же студентів. Нагадую, що роботи підписані номерами і прізвищ немає. Робочі групи вносять свої результати у відомості, віддають їх лічильній комісії, а та, відповідно, рахує бали. За часом вся перевірка займає навіть менше, ніж виконання завдань студентами, оскільки викладачі працюють паралельно.

Тобто, виходить досить демократично — самі затвердили завдання для своїх студентів, самі їх перевірили — організатори лише забезпечують відсутність безпосереднього контакту між студентами та їх викладачами під час змагань.

Тиждень тому знову понесло мене на виставку "Інноватика в сучасній освіті", про яку я писав в листопаді. Тоді я подивився на інтерактивні дошки і здивувався млявості дівчат-промоутерів, яких туди приставили. Цього разу я натрапив на фізику, про що і хочу розповісти. Хоч я і злий викладач інформатики, проте фізика є моєму дипломі, хоч я її ніколи не викладав — на практиці провів пару десятків уроків і все. Але лабораторні роботи я любив — виконувати. Проводити лабораторну в ролі вчителя заморочливо, треба стежити, щоб учні не побили мензурки і все таке. Але то я відійшов по темі — отже, фізичні прилади.

Рік тому в моєму блозі виникала розмова про шкільні фізичні прилади і було багато фотографій тих самих приладів, що збереглися в одному із кабінетів фізики одної української школи. Побачити їх можна за посиланнями: раз, два, три. Отже, сьогодні я покажу, що виготовляють сьогодні.

overfeeded Leo

В прагненні зробити вивчення англійської мови цікавішим, одні розумні люди побудували для цієї мети спеціальну соціальну мережу LinguaLeo. На момент реєстрації я цього не знав, проте тепер, на запитання студентів, чи зареєстрований я десь в соціалках, буде що відповідати.

Отже, сервіс вивчення англійської мови, що працює за моделлю Freemium. Якість, як на мене, краща, ніж у повністю безкоштовного Duolingo, бо, по перше, більша кількість видів завдань (кросворди, конструктор фраз, різні тестові завдання), по друге, наявність великої кількості автентичних матеріалів — англомовних текстів, музики, аудіокниг та відео, які, до речі, можна додавати і самому. Є граматика, але, здебільшого, доступна в преміальному режимі. Ну і спілкування.

В системі є ігрова валюта — фрикадельки. За фрикадельки можна додавати у свій словник невідомі слова на вивчення, активувати граматичні курси. Їх можна отримати в якості бонусів за різні дії і за запрошення друзів. Я, дурень, витратив їх цілу купу за ІТ-ні слова, які і так знаю. Взагалі, я виявив, що мій словниковий запас загальної лексики досить широкий і дозволяє повністю розуміти більшість текстів неспеціальної тематики. На крайній випадок доводиться підглянути пару слів.

Власне, я відійшов в сторону. В грі є персонаж Лео, якого ви годуєте шляхом виконання різних завдань. Угодованість Лео вимірюється у відсотках і скидається на нуль на наступний день, як би ви його не годували. Що цікаво, 100% — не межа. Власне, 100% — це дуже мало, оскільки я їх набираю хвилин за 5-10 словникової роботи (ну, слова то я знаю, так). Його можна розгодувати і на 200, і на 300, і на 800%. Власне, я одного дня вирішив подивитися, чим це закінчиться і чи не лусне Лео від переїдання, але на 822% мені набридло і я зробив знімок екрану щоб поставити за ілюстрацію до цієї статті. Отже, висновок який — не варто орієнтуватися на те, що наберете 100% і досить на сьогодні. Займайтеся, поки лізе.

Про преміальний режим — в ньому облік фрикадельок не ведеться, ви можете додавати необмежену кількість слів до свого словника (нагадаю, тренувати можна саме слова із свого словника, тому додавайте туди лише те, чого ви не знаєте), можна користуватися курсами граматики і використовувати більшу кількість режимів навчання. Коштує досить не дорого, за рік десь 700 російських рублів, може і візьму, штука цікава.

Тепер про соціальну складову — по перше, є прайди, щось типу кіл у Гугльплюсі, куди можна додавати інших учасників. Система показує їх прогрес і те, що ви самий крутий в прайді. Або не самий. Можна чатитися. До мене постукала одна мадам із Татарстану і запитала, що я роблю на LinguaLeo. Дивне запитання, враховуючи що в сайті одна основна функція.

Іще хочу додати про аудіо та відео. Медіаконтент не заливається на сам сайт, а використовується ембед із титруби та інших хостингів. До нього має додаватися англійський текст пісні чи відео, який можна читати по ходу перегляду чи прослуховування. Для невідомих слів тут-же доступний переклад і можливість додати до свого словника. Я дивився кліпи Еліса Купера — там все зрозуміло, дивився Металіку — там все важко зрозуміло, незважаючи на відсутність невідомих слів. Дивився Top Gear — там теж усе зрозуміло, якби ведучі говорили повільніше, то можна було-б і на слух все сприймати.

Ну і на останок. Присутні додатки для смартфонів, плагін для браузерів — дозволяє додавати невідомі слова прямо з сайтів, або просто юзати його-ж як словник. Можна іще приєднатися до проекту перекладу інтерфейсу сайту та додатків на різні мови — є і українська — в разі активної роботи можуть дати преміум. Ось і все.

P.S. У мене виникла цікава ідея — може, навіть, стартап на цю тему розпочати? Колись мої однокласники гралися в Тамагочі, де треба було годувати віртуального улюбленця, прибирати за ним та бавити його. В дітей це була дуже популярна іграшка. А якщо зараз викотити в продаж схожу іграшку, де всі ці самі дії будуть виконуватися шляхом проходження завдань з іноземної мови? Або, взагалі, з будь-якого предмету. Вигадати гарну анімацію, сюжет, все таке.

cover

Я на днях писав про заняття в системі Duolingo, наразі хочу продовжити свою думку про неї. Абсолютно ніяких претензій, оскільки заняття безкоштовні, більше того, на сайті не вилазить жодна реклама, тому тільки побажання.

Ну, по перше, словник. Написано, що я уже вивчив 501 слово (насправді, переважна більшість були мені відомими, тому назвемо це "пройшов"). Але "агласите весь список, пжалйста". Хоча це не критично — в системному лотку висить GoldenDict, там вони всі є. Більш критично те, що за весь час мене не попросили прочитати жодного граматичного правила. А артиклі в мене шкутильгають по крупному, а також різні has, had, have. І роблю помилки у фразах, які міг-би не робити. Сьогодні приставав до викладачки англійської мови, показав їй мобільний додаток Duolingo на Android, вона сказала, що того цілком досить щоб порозумітися на вулиці, але для здавання серйозних екзаменів не підійде. Я здавати нічого не маю, проте писати грамотно хочеться.

Тому я витрусив із полиці стареньку книжечку А. В. Петрової "Самоучитель английского языка" ще 1990-го року видання, придбане мені батьками, коли англійську мову я почав вивчати в школі. Що з того вийде, подивлюся. Може почну вести блог англійською.

В географії є такі поняття як позитивні та негативні форми рельєфу — я гадаю, що вони досить очевидні і не варто капітанити, кидаючи посилання на педівікію, а, там паче, писати це тут. Власне, до чого я це пишу — на роботі наші аудиторії використовуються для проведення обласних олімпіад з різних предметів, в тому числі і географії, що проводилася сьогодні. Я сидів там наглядачем з 8 класом, де одній учасниці це видалося неочевидним — і вона запитала — а це що, веселі форми рельєфу? Що інших повеселило, почулися фрази типу "Говерла травить анекдоти". Ну, ми дівчинку критикувати не будемо, справа у тім, що деякі райони інколи просто не можуть нашкребти достойних учасників для обласного туру, в чому я переконувався на олімпіадах з інформатики в минулі роки. Я просто використаю цей випадок щоб пригадати літню відпустку, саму позитивну форму рельєфу, куди я залазив і про те, що я туди хочу іще.

Говерла

А під катом анекдот від Говерли

Сьогодні приходили двоє моїх випускників. Один із них продовжує навчатися по спеціальності в НПУ ім. Драгоманова. І каже, що надані мною знання дозволяють йому виконувати всі лабораторні з інформатики вчасно, а головне — найкраще в групі. Моє его роздулося і луснуло від гордості.

Так от, мне не надо ни мармелада, ни шоколада, а только маленьких детей тільки щоб навідувалися з вдячністю ті, кому моя робота пригодилася.

Профессор — лопух, но аппаратура при нем.
Професор із відомого фільму.


Сидів у школі на практиці — студенти проводили уроки. У мене із собою ноутбук, у ньому увімкнено Bluetooth — він і не вимикається ніколи. Із системного лотка вискакують повідомлення про те, що хтось хоче надіслати мені фотографію. Раз, другий. Одну я прийняв. Думаю — напевне, школії, знайшовши видимий Bluetooth, вирішили пожартувати і прислати якусь порнушку. Посеред уроку, до того-ж — куди дивиться вчитель? Відкриваю я той файл і бачу:

Шпори

Як виявилося — в 5-х класах якраз проходять контрольні роботи, якась там перевірка в школі.

На тижні доля занесла мене до Київського міського будинку вчителя. Там відбувалася урочиста церемонія, присвячена ХХ річниці Інституту педагогічної освіти та освіти дорослих НАПН України. Логічно виникає запитання, а навіщо там я і мої колеги, які до інституту відношення не мають? Отже, перед урочистостями я обходив всю глядацьку залу із смартфоном у пошуках халявного вайфаю, але такого там не виявилося, тому в залі я довго не затримався. Коли на сцену вийшла адміністрація інституту — літні дядьки, які почали один одного поздоровляти, нагороджувати нагрудними знаками і по-брєжнєвськи цілуватися, я звідти злиняв шукати що пожерти і що подивитися.

1. Прямо в будинку вчителя знаходиться невеличкий педагогічний музей — одна зала, небагато експонатів, відсутність головного — відра з березовою кашею. Але йти далеко не треба, вхід вільний, тому я зазирнув. Колись я тут уже був, коли іще навчався в університеті, але то було давно. Отже, розукомплектований фонограф Едісона — дехто з моїх читачів порадував мене цікавими варіантами відповіді на запитання про те, що це таке. Дякую. Власне, тут бракує трубки, в яку можна було говорити, а ваші звукові коливання записувалися на барабан, що обертався. Потім цей запис, за тим-же принципом їх відтворити.

Фонограф Едісона

Знайомив студенток із фотографією. Розповідав про режими фотокамери та чутливість, показував, що з них виходить. Для мотивації демонстрував фотографії Олега Стельмаха із нічним Києвом, Мандрівника із Дніпром і нічними Черкасами та Романа Наумова із Білою Церквою із дахів. В Рому, чи то у його фотографії, вони, здається, закохалися - довелося повідомити, що він давно сімейний чоловік. Свої фотографії деякі показував. В будь-якому разі, їм сподобалося.

Сторінки