bureaucracy

noddeat розказував про електронну бюрократію — таку, що покликана зменшити кількість мороки для громадян. Але те, про що він розказував — ніяка то не бюрократія — то попса галіма. Справжня бюрократія ніколи не спростить нікому життя. І справжня бюрократія ніколи не обійдеться без паперу. Ось про таку хардкорну бюрократію мова піде сьогодні.

Минулого року мій улюблений міністр сказав, що вся інформація про учнів, абітурієнтів, студентів та випускників, окрім персональної, буде зберігатися у спеціальній централізованій базі. Наразі ця база створена і працює. На ділі все має такий вигляд — кожен навчальний заклад подає заявку і отримує реквізити для доступу — обліковий запис користувача, спеціальний ключ, інструкції та інше. Веб-пика, через яку доступаються до бази, досить симпатична, хоч і не без глюків, але що з першого разу виходить бездоганним? Туди вноситься інформація про абітурієнтів, про подані ними заяви (зараз можна подавати на декілька спеціальностей), про здані ними екзамени, про середній бал атестату та бал ЗНО, про цільовий прийом, пільги та все те, що заноситься до особової справи. Система знає обсяг держзамовлення та ліцензійний обсяг конкретного навчального закладу і, після завершення екзаменів, (ті, хто поступає після 9-го класу, їх здають) система підводить підсумки і визначає, хто пройшов, кому запропонувати контракт і хто пролетів. Якщо студенти подали оригінали документів, їх прізвище вноситься до наказу про зарахування, який теж генерується автоматично в PDF — тільки роздрукувати та керівнику підписати.

А ось тут починається хардкорна бюрократія — наказ мало просто роздрукувати — його, роздрукованого, треба відсканувати і скани відправити назад в систему для верифікації. І хтось там звіряє прислані зображення із згенерованими наказами. Можна, напевне, експортувати PDF у JPG, накласти трішки шуму і надіслати, але цей процес, добре, що не на мені. Але все-ж сам процес вразив. Добре, що не вимагають набирати вручну.

notebook clipart

Колись я уже писав про педагогічне шоу і про інтерактивні вправи та ігри, нині хочу розказати про іще один педагогічний тренд — компетентнісний підхід до навчання дітей. Для початку приведу пару означень:

Компетенція — це суспільна норма, вимога, яка включає знання, уміння, навички, способи діяльності, певний досвід.

і

Компетентність — це особистісне утворення, яке проявляється в здатності застосовувати набуті знання, вміння, способи діяльності, певний досвід у життєвих ситуаціях.

Тобто, дитина має не тільки отримати знання та навички, а-й навчитися їх використовувати у подальшому навчанні та житті.

Але це все надто формально сказано — нас цікавить конкретика — яким боком випливає цей компетнетнісний підхід на уроках в школі? А уроки в школі проводяться згідно конкретних навчальних програм. Наприклад, для початкового курсу інформатики вона називається "Сходинки до інформатики". І перший її варіант увійшов в дію далекого 2004-го року (так-так, з тих пір у деяких школах інформатика з 2-го класу).

Перед тим, як продовжити далі, хочу зауважити, що важливою частиною навчального процесу є мета. Тобто, ми наперед визначаємо — що ми хочемо дітей навчити, що у них розвивати, чому їх виховати. Мета ставиться для цілого навчального предмету і ставиться для кожного заняття окремо. Так простіше потім розбиратися, що ти зробив, що не встиг, що треба покращити.

Повернемося до наших "Сходинок". У програмі 2004-го року чітко сказано — учні повинні знати (техніку безпеки, складові комп’ютера, можливості комп’ютера, тощо), вміти (запускати програму, форматувати текст, зберігати документ, ...), мати уявлення (про різновид програм, поняття інформації, ...). Ніби все логічно і зрозуміло. Тепер зазирнемо у свіжу редакцію навчальної програми "Сходинки до інформатики" 2011 року. Читаємо в пояснювальній записці:

Вивчення курсу «Сходинки до інформатики» сприяє формуванню і розвитку у молодших школярів ключових компетентностей, серед яких можна виділити ІКТ-компетентність, та «уміння вчитися», як здатність до самоорганізації в навчальній діяльності.

Оце завернули! Там декілька сторінок такого тексту. І це у всіх нових навчальних програмах. Але це ще не конкретика. Кожна навчальна програма містить зміст навчального матеріалу та розподіл його по темах і по годинах. Тобто, які теми, в якій послідовності читати і скільки годин на це витрачати. І тут ми спостерігаємо, в обох навчальних програмах, навпроти кожної теми, однакові слова — учні повинні знати, учні повинні вміти, орієнтуватися, мати уявлення. Ось конкретика. І вона не змінилася — лише трішки посовали теми, поміняли кількість годин на них.

Тобто, виходить, що розумні слова про компетентності на початку, то для пафосу, чи я чогось не розумію?

  • Старі "Сходинки" читаємо тут.
  • А нові — тут.
education hat

Інколи чую від студентів, які не вчилися нормально впродовж семестру і виявили, що отримують геть низьку оцінку, або взагалі нічого не отримують, про те, що їм це не треба, що вони вчителями бути не збираються. А у випадку технічних предметів — про те, що вони не хакери і комп’ютера вдома не мають. Так от, раніше я думав, що це на непрестижних спеціальностях таке, типу, не поступила людина куди хотіла, пішла куди вийшло. І що на дорогих та популярних спеціальностях, куди намагаються потрапити вчитися, такого не трапляється. Але воно, насправді, не так — ледачі студенти бувають скрізь і що їх не застав вивчати, все буде не для них. В довершення, сьогодні в автобусі чув розмову одної економісточки (наскільки я зрозумів) про те, що до екзамену вона все ніяк не готувалася і їй воно не треба, бо працювати за спеціальністю вона не піде.

Коротше, виникає запитання — а нафіга поступати туди, чим не будеш займатися? Реально — навіщо, якщо, навіть, диплом не згодиться потім. Щоб бумажка була? Так зробити випуск декоративних дипломів (як ото є декоративні бакси) для заспокоєння душі — користі реально стільки-ж. І якщо є попит, то є пропозиція, то-ж з’являється купа нових приватних ВУЗів, при чому їх реально більше, ніж потрібно. А існуючі відкривають купу непрофільних спеціальностей — он Поплавка, скажімо, готує всяких юристів, економістів. В результаті цього абітурієнтів на всіх не вистачає і геть немає конкурсу. А якщо немає конкурсу, то беруть усіх підряд і, звісно, нормальних спеціалістів із такого набору зробити важко.

У Білорусі батька був сказав, що законом зобов’яже випускників працювати за спеціальністю — цікаво, чи впровадив він це?

Захотіло керівництво додати до образотворчого мистецтва ком'ютерний дизайн. Без уточнення - дизайн чого. Інтер'єру, меблів, веб-сайтів, яхти. Коротше, тепер мені потрібно визначитися з можливими варіантами і запропонувати предмети до вивчення, теми та розрахунок годин. Суть у тому, що я - не дизайнер. Так, я можу навчити їх користуватися програмним забезпеченням, але основи дизайну доведеться вивчати з нуля (піду з коледжу на дизайнера потім, так)

Скоріш за все, то буде рекламний дизайн - плакати, візитки, меню, буклети. Взагалі, спочатку я думав дизайн інтер'єрів або щось подібне, проте це вимагає ставити 3ds Max, а він, зараза, ультрадорогий.

Коротше, думаю, шукаю, приймаю пропозиції. І, до речі, комп'ютери у нас потягнуть - як би нові і відяхи дискретні, не самі фігові.

Art Lebedev

Колега, яка викладає англійську, сьогодні відсмалила. Темою заняття, наскільки я зрозумів, були порівняння. Bigger, biggest, more clever, most expensive чи щось таке. Називалися довільні предмети - наприклад мій телефон найдорожчий - my phone is most expensive. Дівчата не зовсім правильно вимовляли деякі слова, зокрема казали "іс", а не "із", ну і викладач так тонко і невимушено їх потролила, обравши наступним предметом чиюсь ручку. "Моя ручка найкраща" - і дівчата, не відчуваючи подлянки, перекладають - my pen is (іс)... і ржуть самі з себе.

... якщо ви мій студент, який не здав мені реферату по причині того, що закінчилася фарба в принтері чи засмітилися сопла в картриджах чи злетіли дрова на нього чи, може, зла відьма наврочила на апарат. Щоправда, методи мої не дуже приємні, а, в кінці семестру, можуть вплинути на вашу стипендію.

printer artwork

П'ятниця, пара з комп'ютерної графіки. Пояснюю студентам, як користуватися градієнтним заливанням в Inkscape. Ну і, заодно, про створення написів з тінями.

заповнення фігур в Inkscape

Я не люблю виконувати одночасно багато робіт, але, іноді, доводиться. Як от сьогодні. Прийшли до мене заочники на пару — посадив за комп’ютери, дав практичне виконувати. Прийшли студенти стаціонару, попросилися на консультацію — доробити роботи, що не встигли на парі. Так як заочників було не багато і вільні місця були, впустив, дав роботу. Прийшли курсовики — треба було поправити останні нюанси в курсовій перед тим, як здати. Прийняв. Як пішли курсовики, сидів і думав над запитаннями до екзамену. Хотів ще цей пост написати, але вже не вистачило ресурсів. На столі купа паперів — журнал, до якого я записав заняття, навчальні плани, з яких я писав тему, матеріали до заняття, курсові, розклад роботи на найближчі два тижні і так далі. Ось такий я — багатозадачний.

htop opensuse
Stallman

На днях підсунув студентам LibreOffice і, після короткого ознайомлення, попросив виконати в ньому завдання стосовно графіки. Далі нічого їм не розказував, усе робили та шукали самі. Впоралися всі, абсолютно всі. Нікому не завадили дещо інші назви, кнопки та значки. До цього студенти працювали виключно в MS Office.

Власне, напрошується висновок, що конкретний офісний пакет ролі не грає в навчанні — головне правильно навчати. І розказні про те, що буде важко перейти з одного офісу на інший вважати безпідставними. Як і про пріоритетність тої чи іншої платформи. Якось треба буде підсунути їм Linux і, після короткої демонстрації, попросити щось виконати.

Олімпіада — місце, де викладачі — злі та добрі — міряються своїми студентами. У кого розумніший. Олімпіада відбувається між навчальними закладами приблизно однієї категорії — в даному разі між коледжами та технікумами. Обирається один із цих закладів, куди, у зазначений день, всі інші з’їжджаються мірятися. А місцева адміністрація та викладачі мають превеликий клопіт цей замір організувати та усіх прийняти.

Комп’ютерний клас

Я їздив мірятися по дисципліні інформатика. Щоб усе було чесно та прозоро, перевіряли роботи та спостерігали за точністю вимірювань ми самі. Відбулося жеребкування — одні перевіряли тестові завдання, інші — практичні, ще хтось спостерігав за ходом їх виконання. Двоє потім рахували суму балів. Ніби все гарно. А щоб не накрутили бали своїм студентам, їхні роботи кодуються — тобто, я не бачив прізвищ ти, кого перевіряв, лише номер. А вже після перевірки номери співставили з прізвищами — я, на жаль, не дочекався, бо останній автобус додому, тому дізнаюся за свого пізніше.

Студенти

Якщо студент спробує деанонімізувати свою роботу, то буде негайно, в три шиї та під зад, виключений із змагань. Тому ніхто не пробував. Звичайно, прийняті організаційні заходи, щоб роботи не переплутати. Ну і поки відбувалося вимірювання, злі та добрі викладачі були запрошені повправлятися у поглинанні нямки:

Пригощання

Не хвилюйтеся — студентів теж погодували гарно. Принаймні, мій не скаржився.

Сторінки