Частина І

лірично-графоманська

The Internet for teacher

На роботі попросили щось пошукати чи написати на тему створення вчителем власного сайту, от я вирішив написати тут свої роздуми. Якщо стаття вийде гарною, то покажу колегам. Щоправда, не впевнений у значній практичній користі цієї писанини, але раз просили, то напишу. Власне, до мене звернулися, бо я, по перше, робив робочий сайт, по друге, маю свій і, врешті, навчаю студентів основам веб-дизайну.

Отже, ви задумали зробити вчительський сайт і перше, над чим вам потрібно подумати — а на кой воно вам треба? Гарно так подумати. Даю добу на роздуми. Подумали? У вас є діти? Тоді забудьте — приділіть краще більше уваги їм. Так от — сайт вимагає багато часу. Якщо ви не готові витрачати на нього багато часу, то краще взагалі не витрачати — він просто нікому не буде цікавим. Якщо ви зробите в селі маленьку хлібопекарню і будете пекти та продавати свіжий хліб — це матиме сенс, бо не треба буде везти його з міста. Але в інтернеті немає відстаней та кордонів і ваш маленький сайт просто загубиться серед інших.

Закономірно, виникає запитання про мій сайт — навіщо я його зробив і підтримую і скільки часу в мене на це йде. Це — особистий блог, не присвячений роботі, хоча я тут часто пишу про освіту. Особистий блог знімає певні обмеження робочого сайту. Часу в мене на нього йде десь до години на допис. Якщо з фотографіями — то більше. Писати треба щось постійно — щоб підтримувати інтерес відвідувачів. Я у листопаді три тижні нічого не писав — статистика відвідувань спорожніла і досі не вийшла на попередній рівень.

Ну і останнє — навіщо я це роблю. Раз, як я вже писав, це мій особистий блог, то, очевидно, я це роблю виключно для власного задоволення. Просто я — графоман. Я пишу сюди щось і уявляю, що мене читає широка аудиторія. Завтра мені набридне і я перестану писати. Або женюся і заведу дітей. Врешті, мій сайт досить непопулярний.

Ну добре, вам все-ж потрібно зробити сайт. Підозрюю, що так сказало начальство, може вам премію пообіцяли за нього, чи ще щось. Отже тепер переходимо до наступного питання — яким має бути ваш сайт. В цілому, сучасний стан речей такий, що фінансово це не накладно. Існує велика кількість можливостей зробити це безкоштовно. Існує ще більша кількість можливостей зробити це недорого. Можна знайти велику кількість готових шаблонів оформлення та скриптів, що дозволять вам зробити ваш сайт яким завгодно — тому технічне питання я взагалі не висвітлюватиму у цій статті.

Отже, на даний момент, у вашому сайті головне — це його наповнення. Дизайн — другорядне. Пройшла ера сайтів, схожих на картини Мікеланджело із музичним фоном та іншими плюшками. Сучасні сайти мають стримане оформлення. Деякі — навіть скромне оформлення. Подивіться на Google — він має спартанський дизайн. Подивіться на сайт якоїсь сільської школи — пафосне фото будинку з квітниками, учнів, вчителів, купа кольорів. Ну, так, сайт для учнів має бути кольоровим, але такий дизайн треба вміти робити — не кожному під силу. Тому для початку, або обмежтеся стандартним дизайном, або оберіть якийсь готовий шаблон для вашого веб-представництва. Іще старайтеся не робити пафосного сайту. Бажано взагалі без офіціозу — так легше сприймати. Тобто, можна викинути слово "офіційний" також.

Для початку ви можете спробувати створити блог. Його легше вести. Ви реєструєтеся на якомусь популярному блогосервісі, обираєте шаблон оформлення, уводите назву сайта — і технічний нюанс на цьому вичерпано. А тепер пишіть туди і до вас потягнуться люди. Дешево і сердито.

Не болітиме у вас голова по технічним питанням при використанні таких "лінивих" хостингів як ucoz.ru — там є конструктор сайтів, що все зробить за вас, крім того, там ви зможете легко до свого блогу додати згодом інші розділи за потреби.

Іще один важливий момент — мова HTML. Теоретично, можна обійтися без неї, але краще з нею. Навіть, якщо ви обрали готовий шаблон оформлення та не міняєте його, HTML допоможе вам при верстанні матеріалів — щоб вони мали нормальний вигляд та легко читалися. Плюшки робити зовсім не потрібно, але банально виділяти абзаци, заголовки, цитати та робити відступи — все це можна робити і візуальним редактором, але автоматика не завжди спрацьовує коректно.

Можна, врешті, поступити як і я — зробити сайт на системі керування контентом — CMS. Але будьте готові, що окрім часу на наповнення сайту, ви ще будете займатися його технічним обслуговуванням. Хоча, з іншого боку, якщо справді цим зайнятися, то сучасні CMS дають можливості більше, ніж попередні способи.

Іще один момент — авторські права. Ви — автор — ви безправні. Якщо ви публікуєте справді вартісний матеріал, будьте готові, що він розповзеться по інтернетах і спасибі ніхто не скаже. Якщо ви будете закривати доступ, то краще не робіть сайт взагалі. Можна там щось бухтіти про закони про авторські ваші права, але ви не Microsoft, юристів не маєте і грошей, тому ворушитися із-за вас ніхто не буде.

Іще можна подумати про доменне ім’я власного сайту. Його можна зареєструвати самостійно та безкоштовно в доменах .org чи .org.ua, але на останньому уведено досить жорсткі обмеженням. Можна заплатити реєстраторам — це досить недорого (до 80-ти грн./рік) і позбавить вас зайвої мороки з цього приводу.

Отже, поки все, далі постараюся написати про технічні нюанси, якщо буде натхнення. На все добре.

Цей допис буде корисним... ну, ви зрозуміли.

Насамперед, хочу зазначити, що список орієнтовано більше для молодшої школи, тому, скажімо, Free Pascal та Lazarus тут немає. Власне, список прикладного ПЗ загального призначення я вже писав. Отже, я підключив репозиторій openSUSE Educational, пройшовся по ньому, поставив, що під руку попалося, наробив знімків екрану і тепер пишу тут. Не лякайтеся — "підключити репозиторій" — це не припаяти мікросхему з 200-ма ніжками на плату — все робиться через графічний інтерфейс панелі YaST2 мишкою.

А, іще — деякі програми не перекладені, або перекладені лише російською. Але відкрите програмне забезпечення на то і відкрите, що його можна перекладати будь-кому. Звичайно, рядовий вчитель за це не візьметься, бо не платять, але все-ж не варто виключати такої можливості. В наступному пості я напишу, як це робити нічого я не напишу — пан графоман Юрій Чорноіван все для нас уже написав. Окремим постом можна якраз попіарити цього чоловіка — завдяки йому я тепер користуюся українським KDE і ряд деяких програм та читаю по ньому довідку українською. Хоча, він мого піару не потребує — кому треба, його знають давно.

software

Цей допис також буде корисним для вчителів, яким на роботі привалило щастя переїхати на Linux.

...хочу розказати вам про те, яке можна використовувати вільне ПЗ на той випадок, якщо вам, з якихось причин доводиться переїхати на платформу Linux. Відразу зазначу, що у великих дистрибутивах воно є, тому ані шукати і, навіть, збирати самим не доведеться. Ну і, звісно, пораджу, що обрати. Ні в якому разі не сприймайте мої слова імперативно — якщо у вас є знайомі, що розбираються, краще спитайте у них, бо в разі чого будете бігти саме до них. Так ось, я поставив-би Debian. Бо у нього величезний офіційний репозиторій + уйма неофіційних. Але Debian не для новачків, він не такий дружній, як, скажімо, Mageia (Mandriva) чи openSUSE — їх я пораджу ставити вам. Можна російсько-український AltLinux, якщо обережно. Він теж непоганий, але трішки специфічний. Можна LTS-реліз Ubuntu — тільки не раніше, ніж через рік після виходу, бо вони кладуть сильно свіже і не завжди перевірене програмне забезпечення в дистрибутив. А, іще — список розраховано на середню освіту, тобто CAD-систем там немає, хоча, попри розповсюджену легенду, під Linux вони є і досить серйозні. Також цей список не є вичерпним — кажу те, що бачив на власні очі, дописувати можна ще багато.

  • Стільничне середовище — KDE4 або LXDE для слабких машин (256МБ мізків і менше). Є ще Gnome, але в нього зараз перехідний період;
  • Офісне середовище — LibreOffice, OpenOffice, KOffice (спрощений). Перші два нормально приймають і пишуть формати MS Office 2007, окрім баз даних Access;
  • Системи програмування — Free Pascal та Lazarus (вкрай схожі на відповідну продукцію Borland) для мови Pascal або пакет KDevelop для C/C++. В KDevelop, здається, бачив і підтримку Visual Basic, але не впевнений;
  • Системи створення публікацій — Scribus та sK1;
  • Запис дисків — k3b, GnomeBaker чи Brasero;
  • Браузери — всі, що і під Windows, крім Internet Explorer;
  • Поштовик — Kmail, Evolution, Mozilla Thunderbird;
  • Системи OCR — на жаль, слабке місце — tesseract (консольна) CuneiForm (до неї є якийсь убогий GUI);
  • Растрова графіка — GIMP. Хай як фотошопери на нього лаються, але основні елементи там є — шари, фільтри, різні пензлі, гістограми та корекція кольору, "чарівна паличка" та інше. Плюс уйма плагінів. Обіцяють у новій версії GEGL, воно уже, ніби, є в беті, але я ще не опробував;
  • Векторна графіка — Inkscape. Списано з Corel Draw, моя улюблена програма;
  • Музика — Amarok, Audacious;
  • Відео — Kaffeine, Xine, VLC;
  • Звуковий редактор — Audacity;
  • Відеоредактор — Kdenlive, Lives. За рівнем до Adobe AfterEffects не тягне, але куди більше, ніж MovieMaker.
  • 3D-графіка — Blender. Ряд невеликих мультів із Big Buck Bunny на чолі демонструють рівень програми;
  • Освіта — Scratch, Celestia, ... до біса його, напишу в окремій статті;
  • Перегляд та опрацювання зображень — Gwenview, digiKam (останньому під вінду шукав безкоштовну заміну — не знайшов, тільки платний софт тягається);
  • Двопанельний файловий менеджер — Krusader, GnomeCommander;
  • Перегляд PDF, DjVu, CHM — Adobe Reader, Okular, KCHM (до локалізації останнього приклав руку я);
  • Електронний словник — GoldenDict, StarDict — приймають як і локальні словники формату dict, яких повно в інтернетах, так і онлайн-словники. GoldenDict вміє смикати статті із рушія MediaWiki — можна підключити навіть Lurkmore до нього;
  • Система керування комп’ютерним класом — iTALC.

Ну і досить поки — більш детальні списки можна знайти в інтернетах самому. До всього іншого — переважна більшість програмного забезпечення має українську локаль, особливо в середовищі KDE, що досить патріотичненько. Пізніше, якщо не полінуюся, напишу за освітній софт.

Prof Tux

Доводиться зустрічати діаметрально протилежні погляди з приводу того, чи варто впроваджувати в освіту вільне програмне забезпечення — чому так, а чому ні. Спробуємо проаналізувати всі аргументи за і проти. Хочу зазначити, що користуюся я постійно і тим, і другим, тому вважаю, що можу адекватно порівняти.

Ну, по перше, багато вільного ПЗ не настільки якісне, ніж комерційне. Часто це стається через те, що розробка такого ПЗ сильно розпорошена — розробники полюбляють створювати свою версію з блекджеком та шльондрами замість приєднатися до покращення існуючої. Ось наприклад, GIMP не такий крутий, як Adobe Photoshop. Наприклад, k3b не настільки крутий, як Ahead Nero. Хоча, я не розумію, коли народ ставить Nero Ultimate лише щоб писати диски — мені для цього з головою вистачає безкоштовних писалок. Відсутні деякі специфічні програми — скажімо, немає аналогу Abbyy FineReader. Є CuneiForm, який під Linux не має людського GUI. Ну от і все — мої аргументи проти на цьому вичерпано. Ви можете знайти старі пости про те, як я воював з openSUSE, але то все із-за мого бажання отримати самі нові і нестабільні версії програм.

Вогню ще додають в Росії, де вирішили впровадження некомерційного ПЗ в освіту поставити на комерційні рейки — з тендерами, відкатами та іншими елементами постсовка, що зіпсувало в цілому гарну ідею.

А тепер давайте розглянемо декілька фактів. Ще 10 років назад середньостатистичний дистрибутив Linux був абсолютно не придатний для користування простими смертними юзерами — треба було брати в руки бубна і прикручувати локалізацію, підтримку кирилиці в іменах файлів, збирати драйвери і т. д. На даний момент я не скажу, що все справді глядко, але коли я ставлю на свій ноутбук "мейнстрім" систему, то через годину отримую абсолютно готове до використання середовище — до мого тачпада воно само поставило synaptiks, тепер я можу налаштовувати на ньому прокрутки, жести та подвійне тюкання. Встромляю CDMA-модем, воно тут-же пропонує увести операторські налаштування. Bluetooth та вебку взагалі підхопило без запитань. Термінал я відкриваю в тому разі, коли ломлюся по ssh на свій сервер, або щось хочу попінгувати — налаштування системи відбуваються через панель YaST2, аналогічне є у всіх великих дистрибутивах.

Тобто, якщо за 10 років Linux із системи для ґіків перетворився на цілком дружню систему, то логічно виникає запитання — а що буде ще через 5-10 років?

Ще прихильники Linux кричать про те, що навчаючи дітей вінді, ми підсаджуємо їх на залежність від M$, що цілком слушно, враховуючи, що заокеанський гігант, відчуваючи свою монополію, ломить страшенні ціни, навіть за за ліцензії Open Academic. Але, з іншого боку, ті-ж прихильники проявляють дебелий фанатизм, тоді нормальна дискусія може перетворитися на годівлю голодних тролів. Часто опоненти просто не знають протилежних систем, тому гонять повну нісенітницю — важливий момент, до речі.

Мені, як викладачу, абсолютно всеїдно, в якому середовищі викладати. Принцип роботи з мишкою, вінками, кнопками та менюшками був придуманий давним-давно фірмою Xerox, викуплений Apple і спижджений Microsoft — від тоді нічого не змінилося, хіба що додали плюшок та спецефектів, щоб було чим завантажити сучасні процесори. Файл, Правка, Вигляд, Вставка, Формат, Допомога — з якого це офісу?

Чому-ж ніхто не використовує в освіті Linux? Бо ніхто не хоче бути першим. В нас така ініціатива карається — все банально звалять на тебе. Дехто просто боїться змін. І я не сильно намагаюся, чесно кажучи. Але коли все-ж доводиться, то виявляється, що не такий Linux вже і страшний, звикають потихеньку, навіть позлорадствувати толком не вийшло в школі.

Кажіть свої за та проти, let's flame begin!

Edu Tux

Цей допис буде корисно почитати вчителям, яким привалило щастя у вигляді Alt Linux Школьный Лёгкий Новый або щось схоже.

Студенти-старшокурсники якраз на переддипломній практиці і я до них навідувався. Напередодні вони самі приходили до мене, показували на перевірку свою писанину. Розмовляли про те, про се і я почув, що в школі встановили "непонятну програму Лінукс" на всіх комп’ютерах. Довго чухав потилицю, не розуміючи звідки, потім, таки, зв’язався з директором — так, поставили. Мене розібрала цікавість.

От я добрався до школи зі своїм ноутбуком, злорадно посміхаючись зайшов у клас — мовляв, ну як там процес засвоєння вільного ПЗ. Вчителі, звичайно, в шоці дещо. Перцю ще-й додала та людина, що ставила все це — банально вкинуто шкільний легкий Альт Лінукс, абсолютно без спроби розібратися в ньому та налаштувати. Прав суперкористувача, звісно, не лишили. До російськомовного інтерфейсу то ми всі звикли, але до відсутності української розкладки — ні. Ну і набір програм там зовсім непідходящий — немає простого текстового редактора типу блокнота, якогось нормального програвача, нормальної панелі керування і т. д. Тут вже я пожалів їх — програм доставити не можу, а розкладку зробив. Отже, як додати українську розкладку в шкільному Альті без прав суперкористувача:

Відкриваємо термінал (як правило, чорний значок знизу на панелі, коло OpenOffice), командуємо:

cd ~
cat > .Xkbmap

Далі просто мигатиме курсор і ми маємо увести таке:

-model pc101 -variant ,unicode,winkeys -layout us,ua,ru

Натисніть CTRL+D і закрийте термінал. Вийдіть із системи і увійдіть знову — налаштування вступлять в силу. Для тих, хто боїться зіпсувати систему повідомлю, що цими діями наробити шкоди неможливо, навіть помиляючись на кожному кроці. Повернути все назад можна так:

rm -f ~/.Xkbmap

Мало того, українська розкладка матиме варіант unicode, що дуже зручно. Якщо на комп’ютерах є доступ до інтернету, просто відкрийте там цю сторінку, якщо немає — створіть на флешці текстовий файл і скиньте ці команди туди. Зазначу також, що вчителі молодших класів не сприймали ці зміни вштик, просто скаржилися, що незвично і ще не освоїли.

Потім я говорив із mike@altlinux, він сказав, що реально зібрати свій Альт з блекджеком та шльондрами з українською локаллю та потрібним набором програм із коробки. Може спробую на вихідних.

bribe

Давно думав написати, все відкладав. Власне, мене цікавило, що перше з’явилося — курка, чи яйце. В контексті хабарів. Тобто, що перше почалося — пропозиція хабарів посадовій особі, чи вимагання посадовою особою сабжу.

Особливо часто в мене таке запитання виникає на сесіях, коли деякі групи заочників намагаються перед чи після заліку залишити якийсь пакет із невідомим вмістом. Це при тому, що я нікого не щемлю та не зарізаю дарма. І це не залежить від успішності групи, тобто вони не намагаються просити комусь поставити оцінку. Ще-й несуть якийсь яскравий та примітний пакет — хоч би подумали, як я його виноситиму, в разі чого. Лаюся з ними, гоню. Пару раз, навіть, фільмував на телефон. Тих цукерок, кави чи коньяку (так, зазирав всередину, для цікавості) я не споживаю і так. Одні забрали пакет, але, згодом, принесли книги. Книги вже залишив. Ті, хто мене знає, вже не несуть.

Кажуть, починається все з малого. З ось таких гостинців. А потім виявляється, що без хабаря ніяк не оформиш документів, не пройдеш перевірки чи не отримаєш якогось дозволу.

shock

Є у мене одна гарна група студентів. Більш-менш дисципліновані, без проблем із відвідуванням, легко з ними проводити заняття і на практиці вони нормально відпрацювали. Коротше, дуже гарні відносини з ними, чим був несказано задоволений. Але на екзамені вони мене дещо розчарували — напевне, через гарні стосунки розслабилися та не підготувалися так, як хотілося. Ну, не провалилися геть, але зовсім не те, чого я від них очікував. Валити я їх не став — сам, напевне, винен, але в нас іще попереду аж три семестри і нагода потрусити групу буде. І на самому початку нового семестру, звичайно попередивши їх, вкатав їм злого теста по теорії нової теми. Запитання не тільки на відтворення означень, а і на мислення — коротше, пройшло його вище трійки всього троє, половина взагалі провалила. Дав тиждень на ґрунтовну підготовку, обіцяли завтра прийти перескладати — побачу, що з цього вийде. Не хочу, щоб потім вони сипалися на державних іспитах — нехай сипляться зараз.

Сьогодні я розповім про цікаву іграшку від Microsoft — Kodu Game Lab. Відразу попереджаю — це дитяча іграшка. Чому-ж вона зацікавила мене? Тому, що це, по суті, педагогічне програмне забезпечення, що направлене на усвідомлення поняття візуального програмування та розвитку логіки. Найближчий аналог — Scratch. Хоча, між ними дуже суттєва різниця, про яку я і писатиму. Scratch — open source, Kodu — ні, проте, окрім на PC, його можна ганяти на Xbox.

Отже, Kodu — це система візуального програмування для дітей. Спочатку ви малюєте світ — землю, воду, рельєф. Застосовуєте різні матеріали, ставите об’єкти — дерева, будинки, малюєте доріжки. Потім ставите персонажів. Програмуєте персонажі. Програмування просте, на рівні — якщо бачиш яблуко — рухайся до нього, якщо зіткнувся з яблуком — їж його і т. д. В грі, навіть, є тьюторіал:

Навчання Kodu
interactive whiteboard

У кожному навчальному закладі, у якого немає інтерактивної дошки, дуже хочуть її отримати. Але не скрізь уміють нею користуватися. І справа тут не у вмінні увімкнути апаратуру та нею скористатися. Окрім технічного аспекту, інтерактивна дошка в освіті, передбачає аспект методичний. Незнання останнього перетворить дорогий прилад у банальну іграшку, що, напевне, часто і буває. Бо, в плані користування, інтерактивна дошка не дуже складна — десь на рівні того-ж Microsoft Word.

Отже, я хочу розказати про те, що являє собою цей чудо-пристрій. В плані технічному і методичному. Так, дійсно, навіть я сам не використовую його на повну, але це більше пов’язано з тим, що я маю комп’ютерний клас із мережею та встановлений iTALC, який перебирає не себе основні функції дошки. Але, іноді, я таки проводжу заняття в аудиторії, де є інтерактивна дошка.

Нині в освітян, серед модних слів, вживається фраза "міжпредметний зв'язок". Нічого в ній такого немає понаднормального, особисто в мене, як у викладача інформаційних технологій, дуже часто виникає такий з англійською мовою. І тут проявляється різниця між студентами - тими, хто за спеціальністю англійську повинен знати.

Ні, я не сиплю специфічними термінами типу developement, debug, compiler чи ще чимось таким. В нас трапляються такі слова як pointer (про мишки та подібні пристрої, зокрема інтерактивну дошку), англійські назви кольорів в HTML, теги в HTML (body, head, title) та багато інших. В цілому, студенти з додатковою спеціальністю "англійська мова" знають такі слова, але нерідко трапляються кадри, що заставляють мало не битися головою об стіну із думками "Як вони читатимуть предмет?!". Також, проблеми не тільки з іноземною мовою - є проблеми із банальною ерудицією. Наприклад, всім відома із молодших класів схемка "Рух Землі навколо Сонця". Я заставив студентів відтворити її засобами MS Word, з розрахунком на те, що в майбутньому вони зможуть швидко і легко робити ілюстрації до своїх уроків без застосування спеціалізованого програмного забезпечення. Тут же дехто почав плутатися в всяких там складних і незрозумілих сонцестояннях та рівноденнях - де весняне, де осіннє, де літнє чи зимне. Добре, що там не вживаються слова "апогей" та "перигей" чи якісь там "пертурбації"

рух Землі навколо Сонця

Сторінки