Не так давно я проявляв жадібність і заборонив хотлінкінг — за винятком свого стенделону, ЖЖ, та спільноти ua_travels. Іще намагався прописати у винятки френдстрічку всіх користувачів, але не вийшло — скаржилися, що нічого не видно, я вимкнув заборону хотлінкінгу. І не можна було читати мене через онлайнові фідери.

А все тому, що знайшов свої фотографії на сайті, який, наскільки я зрозумів, є комерційним проектом. Сьогодні мій урок хімії потягла до себе одна копіпастерка, в якої свого вмісту взагалі немає — це загострило мої прояви жадібності і я вирішив повернути заборону хотлінкінгу — копіпастити для особистого використання то я не забороняю, але нехай потрудиться перезалити картинки тоді.

Так ось, питання до всіх — якщо я десь накосячив і у вас замість моїх фотографій відображається заглушка — пишіть.

Нещодавно я писав про новий ноутбук Acer, сьогодні напишу про старий. Не стільки напишу, як покажу фотографії.

AcerNote Light

Колись я трішки пробував займатися енікеєм — ходив до людей, заставляв їх комп’ютери нормально працювати. Спочатку до знайомих, а потім до не дуже знайомих. А ще пізніше я взагалі відмовився від цієї ідеї.

По перше, налаштовувати комп’ютер людям, які не вміють ним користуватися і не навчаються, собі дорожче — через тиждень вони нахапаються всяких mail.ru агентів та іншої зарази і будуть телефонувати знову. Можна було-б пояснити, що вони роблять не так, але так як люди навчатися не хочуть, то це марна справа. Особливо, якщо там неповнолітні діти, які тримають за пазухою мільйон іграшок. Поставити адміністративні обмеження

По друге, купувати ліцензійний софт ніхто, звісно, не хоче, очікують, що я принесу свій диск із піратською віндою. Я завважав таку справу досить стрьомною — ставити контрафактний софт незнайомим людям.

Звісно, є люди, у яких виходить усе це робити і ввічливо чи не дуже посилати ламерів, але я до таких не належу.

Уже певний час хочу написати цей допис, аж ось іще один знайомий фотоманіяк розжився на бюджетну дзеркалку, тому вирішив таки написати. Спробую описати переваги та недоліки використання цього виду фотокамер для любителів на основі власного досвіду, приводячи певну, розумну на мою думку, аргументацію. Мною написане стосуватися буде, звісно, любительських дзеркалок.

Зазвичай, прийнято починати із позитивного, проте я почну із недоліків, бо їх нарахував небагато. Отже, не купуйте дзеркальну фотокамеру, якщо вас не влаштовує:

  • Розміри: фотокамеру не можна тягати із собою як мобілку всюди, вона не поміщається в кишені. Іще для неї бажано окремий кофр. Маса в апарата теж може бути не маленькою, проте любительська модель не настільки велика і для чоловіка не важко тягати її з собою. Для жінки — теж.
  • Маленький діапазон фокусних відстаней у об’єктивів. Ми звикли до 15-30 кратного оптичного зуму в мильниць, забудьте. Якщо хочете покрити цей діапазон, носіть із собою 2-3 об’єктиви, бо у кожного 3-6 кратний діапазон. Є 10-кратні "ультразуми" — наприклад Nikkor 18-200 VR, є і більше, проте вони дорогі — $600-700, а це вартість любительської дзеркалки. Проте, майте на увазі, що мильнички-ультразуми надзвичайно темні і, навіть, у пасмурну погоду, не кажучи про вечір, йому може не вистачити освітлення. З іншого боку, якщо ви не фотографуєте на великий плакат (а ми говоримо про любительську зйомку), то цілком доступна комбінація камери Nikon D3200 з 24 МП сенсором із склом Nikkor 18-105 VR дозволить вам комбінувати оптичний зум із кропом зображення, дозволяючи діставати все те, що і великим мильничним зумом.

Тобто, якщо недолік із масою та розмірами є безумовним, то із невеликим діапазоном фокусних відстаней — дуже спірним. Тепер перейдемо до переваг:

  • Світлочутливість: навіть бюджетні дзеркалки дозволяють цілком нормально знімати на ISO 1600-3200, а то і більше. Це дозволяє орудувати ними там, де використання спалаху є недоречним.
  • Швидкість фокусування.
  • Автономність — як не дивно, хоч і великі розміри. Справа у тім, що енергія батареї не витрачається на транфокацію, яка робиться вручну, крім того, кадрування відбувається через оптичний видошукач, що економить енергію на екрані. Крім того, мильничка постійно ховає і висуває об’єктив, як равлик ріжки, на що теж витрачається енергія. Це була теорія — практика полягає в тому, що вдень, без спалаху, на моїй D5100 можна наклацати до 1000 кадрів на штатній батареї — я на Дніпрі назнімав понад 860 і заряд іще залишився. Вкиньте до кофра запасну батарею (близько 300 грн.) і зможете їхати кудись далеко.
  • Оптична стабілізація. У Nikon'івських VR-об’єктивів вона гарно працює. З рук цілком реально зняти на 1/10 c., правда треба менше пити гарно тримати руками. Крім того, значення має те, що при кадруванні через видошукач, ви тримаєте камеру коло голови, що легше і стабільніше, ніж на витягнутих руках при кадруванні через екран.
  • Ергономіка — великі розміри корпусу мають свій плюс — камера зручно лягає в руку виступом на правій стороні. Крім того, великі розміри дозволяють винести на корпус більше елементів керування, що дозволяє менше лазити по менюшках.
  • Можливість прикрутити нейтральний захисний фільтр на об’єктив. Його можна відкрутити вдома і легко почистити, тоді як переднє скло об’єктиву залишається завжди чистим. Вартість такого скельця — від 70 грн.

У користувачів мильничок побутує хибна думка про те, що дзеркалка складна у освоєнні. Так, дійсно, там можна знайти більше функцій, проте зовсім не обов’язково так відразу освоїти їх усіх. Диск перемикання режимів практично той самий, кнопка спуску — теж, тільки трансфокацію руками треба крутити, от і вся різниця.

Ну і на останок — альтернативи. Є системні фотокамери, які компактніші за рахунок відсутності дзеркала. Проте недорогі моделі типу Nikon 1 все-ж ближчі до мильничок, а ті, що мають APS-С матрицю і можуть тягатися із дзеркалками — вартість мають теж цілком дзеркальну.

Отже, сподіваюся, що моя писанина комусь допоможе визначитися із напрямком придбання.

Ось потрапив мені до рук зовнішній GPS-модуль GPSlim 236, про що я зараз і напишу. Звісно, сьогодні можна сказати, що купувати такий пристрій немає сенсу, оскільки у вас уже є 4-6" смарт-лопата із мапами від Гугля чи Нокії на борту і власним GPS-сенсором. Навіть моя убога кнопкова Nokia C5-00 і та це все має, при чому, мапи можна закешувати через домашній безлімітний інтернет щоб в дорозі не витрачати дорогі мобільні мегабайти.

Проте, якщо у вас є мобільний пристрій без GPS — недорогий планшет чи нетбук, або вбудований GPS-датчик вашого пристрою не працює належним чином, от як на моєму телефоні, то використання зовнішнього GPS-сенсора буде розумним.

GPSlim 236

Отже, невеличка коробочка із власним акумулятором (заряджається через mini-USB), трьома індикаторами — GPS, Bluetooth та Battery, гніздом для зовнішньої антени (можна і без неї) та вимикачем. Агрегатується із будь яким пристроєм, де є Bluetooth та операційна система. Зокрема, нормально запрацювало із Nokia, де з’явилося у вигляді пункту меню поруч із вбудованим GPS-приймачем та навігацією через мережі. На вулиці пристрій знайшов положення моментально, в приміщенні трішки думав.

На сайті виробника є древні драйвери під Linux, іще під ядро 2.4 і я не думав, що приймач вдасться подружити із ноутбуком. Проте без них обійшлося, я легко нагуглив інструкцію і після нехитрих маніпуляцій із прописуванням MAC-адреси пристрою в конфігураційний файл та запуском потрібних сервісів, ноутбук дізнався, де він знаходиться — протоколи то стандартизовані. Для візуалізації свого розташування я встановив програму FoxtrotGPS, що підтягує на вибір карти із Open Street Maps, Google Maps іще якогось там сервісу.

GPS on laptop

Пристрій не новий — років 4-5, напевне. До мене потрапив без упаковки, тому точно не скажу. В свій час коштував не мало — до кілогривні. Спробую потягати GPS-приймач із собою в подорожі, подивлюся, наскільки гарно та чітко він працюватиме. А завтра буде розповідь про іще один пристрій, не перемикайтеся.

Там один знайомий все кричить про open source, мовляв, це круто. Не знаю, як кому, а мені воно не імпонує. Отже, конкретна ситуація — я хочу політати в FlightGear. На бінарному дистрибутиві це відбувається наступним чином:

  • Скачав гру
  • Встановив
  • Полетів.

Але для Debian Wheezy не поклали потрібних пакунків, тому довелося качати пакунки з вихідними кодами, що мало наступний вигляд:

  • Скачати та розпакувати пакунки
  • Встановити інструменти — cmake, autotools, інше
  • Встановити деякі девели
  • Почитати INSTALL із пакунку
  • Запустити команду конфігурації
  • Почитати повідомлення про помилку і доставити іще девелів, яких бракує
  • Запустити команду конфігурації іще раз
  • Почитати повідомлення про помилку і зрозуміти, що збирач лається на кривий код
  • Спробувати те саме, тільки за допомогою автоматичного скрипту
  • Почитати повідомлення про помилку і доставити іще девелів
  • Знову почитати повідомлення про помилку, де скрипт лається на відсутність щойно встановлених девелів
  • Нікуди ми сьогодні не летимо
Увага! Цей допис містить багато незрозумілих слів та кодів і призначений лише для тих, хто хоче гарно оформлювати свої матеріали і готовий потратити на це час.

Пропоную вашій увазі матеріал про те, як зробити гарну плашку для статті в блозі. Власне, я наведу зразок HTML-коду і поясню, з чого він складається, щоб ви могли замінити мої параметри на свої. Цей спосіб підійде для будь-якого ресурсу, де допускається свій HTML-код у дописах і не фільтрується параметр style. Раніше в LiveJournal також не фільтрувався параметр class, тому можна було загнати свій код у CSS-стилі і не писати його щоразу у новому дописі.

Отже, код плашки, що ви бачите вище, має наступний вигляд:

<div style="min-height:115px; margin: 10px; padding: 10px 10px 10px 140px; background-image:url(http://img18.imageshack.us/img18/2677/19z.png); background-position: 10px 10px; background-repeat: no-repeat; background-color: yellow; border: 2px solid red; font-size:14pt;">Увага! Цей допис містить багато незрозумілих слів та кодів і призначений лише для тих, хто хоче гарно оформлювати свої матеріали і готовий потратити на це час.</div>

Цей код можна скопіювати до себе в блог, чи куди там захочете. Як ви вже зрозуміли, замість мого тексту можна вставити свій, оскільки він не є частиною коду. Знаходиться він усередині тегу div (блок), у відкриваючій частині якого написано style="купа_незрозумілих_літер". От їх ми і розглянемо.

  • min-height:115px; — мінімальна висота блоку у пікселях, якщо текст не заповнює його повністю. Зроблено для того, щоб вміщався графічний знак. Якщо ви захочете використати зображення іншої висоти, можете змінити цей параметр, якщо у плашці достатня кількість тексту.
  • margin: 10px; зовнішні відступи плашки.
  • padding: 10px 10px 10px 140px; внутрішні відступи плашки. Остання цифра — відступ від лівого краю, зроблено великим, щоб текст не наклазив на графічний знак. Якщо ви використовуєте зображення інших розмірів, змініть цю цифру.
  • background-image:url(...); посилання на зображення із вашим знаком.
  • background-color: yellow; колір фону. Список кольорів у HTML можна знайти тут.
  • border: 2px solid red; товщина у пікселях, тип (solid/dotted/none) та колір границі плашки.
  • font-size:14pt; розмір шрифту у пунктах, як у M$ Word. Окрім цього можна дописати color: red — колір тексту.

Насправді, там можна дописати набагато більше, список можливих опцій великий. Якщо будуть запитання або побажання до наявного дизайну — пишіть.

Закрию я залізячно-ноутбучну тему враженнями від фактично придбаного мною апарату. Загальним можна сказати, що це "стандартний" ноутбук абсолютно без ніяких понтів та плюшок - я, таки, не зрадив собі.

Отже, в цьому ноутбуці ви не знайдете:

  • Підсвітки клавіатури;
  • матового FullHD дисплея;
  • алюмінієвого корпусу;
  • сканера відбитків пальців;
  • тактильного дисплея;
  • Windows 8.

Розміри його та маса не дуже портативні і похвалитися великою автономністю ніяк не вийде. Проте, оскільки, я брав апарат як альтернативу настільному комп'ютеру, то за скромну ціну я маю:

  • Чотириядерний Core i7 на 2,1 ГГц.
  • 8 ГБ мізків - доставляти вже не треба.
  • 1 ТБ дискового простору.
  • 4 порти USB 3.0, хоча в мене ще немає таких флешок.

Також варто згадати досить непогану вбудовану вебку з мікрофоном - я для такого діла знайшов інструкцію по multiarch в Debian і встановив ворожий пропрієтарний Skype. Тачпад має досить великі розміри, проте не такий чіткий, як у старому ноутбуці. Хоча, звикаю. У відгуках скаржилися на броадкомівський wifi, що відвалюється - у мене виявився Intel (хто там називав їх няшними?) із пропрієтарними дровами, що не відвалюється. Також у відгуках дуже срали негативно висловлювалися про екран - мовляв, кути огляду нікудишні і якість. Не знаю, з чим його порівнювали, чи не з IPS, проте він явно не гірший за всі ноутбуки аналогічної ціни, що я бачив.

З приводу сумісності даного пристрою з Linux - завелося усе; єдине, що я іще не пробував - це Bluetooth. З приводу придбання - якщо хочете, то хапайте зараз. Ця модель знята із виробництва, в продажі залишки і вже є три новіші моделі - 5521, 5720 та 5721, які, за такої-ж конфігурації, обійдуться вам на 1000-2000 видатних українських діячів дорожче.

Старію я. Колись перевстановити систему - то було раз плюнути. Тільки щось не так, щось не сподобалося, хоп і переставив. А тепер дуже важко за це взятися. Намагаюся підтримати наявну, тягну час. Бо потім стільки часу йде на те, щоб відновити звичний вигляд та налаштування. Навіть у Linux, де просто копіюється /home, це займає певний час.

Це я до чого - купив SSD на настільний комп'ютер. Він докороінно змінив життя, я розбагатів і купив яхту. Спочатку я поставив на нього систему начисто, почав ставити програми, забив на це і скопіював системний розділ із старого жорсткого диску. Трішки часу для приведення всього в норму і зиск. Система вантажиться десь у 2-3 рази швидше, якщо прибрати Avast, то, напевне, буде миттєво, офісні програми відкриваються миттєво от тільки GIMP довго думає. Браузер також працює миттєво.

Тепер про назву яхти. В даному разі - хостнейм ноутбука. Старий у мене називався cthulhu, новому я нічого не придумав кращого, як timekiller. І він, звісно, убив півтора вечори мого часу. Почнемо все з того, що наявна із коробки Убунта мене не влаштувала (як ви вже зрозуміли, Acer із попереднього допису - не мій апарат, просто я про нього написав) - вона лежала на FAT32 і відмовилася приймати і фірмовий драйвер AMD, так і ставити його самостійно. Тоді я, не довго думаючи, дістав встановлювач звичного Debian і спробував встановити.

Встановлювач не бачить модуля Wifi, тому я не здійснюю встановлення, не впевнившись у тому, що бездротовий зв'язок точно працюватиме. Вже шукаю диски із віндою, але під Убунтою усе працювало (в Розетці я підключався до їхньої мережі і вилазив в інтернети), тому я вечір витратив на Гугль, дізнаючись, чому в Ubuntu є, а у Debian немає.

А скриня просто відкривалася - мені треба було вставити мережевий кабель і продовжувати інсталяцію. Просто встановлювач Debian не містить пропрієтарних драйверів, але вони є в репозиторіях - просто достав пізніше і май щастя. Але поки я до цього дійшов, витратив вечір. В подальшому усе нормально стало і запрацювало, дому диски з віндою я так і не знайшов. А хостнейм змінив - тепер це chamber - інструмент у 3ds max, за допомогою якого дизайнери створювали форму корпусу цього ноутбука.

Обираючи собі ноутбук, я розглядав самі різні варіанти - від величезних та продуктивних 17" монстрів, про що писав в одному із попередніх дописів, до ультрабуків, нетбуків та, навіть, топових планшетів. Хоча їх продуктивність не порівняється із Core i5/i7 чи AMD A10, проте є інший аспект мого використання такої техніки - викладацька робота. Зокрема, я багато роздумував про машинку, в яку буду складати оцінки, на якій працюватиме сервер електронного тестування, куди студенти зможуть по FTP заливати свої роботи, щоб я їх відразу подивився, врешті - контроль класу за допомогою iTALC. Коротше, переносне вчительське місце, щоб мені не відриватися від аудиторії, ховаючись за великим вчительським столом та монітором.

А не забагато для планшета, запитаєте ви? Ні, не забагато. На моєму робочому місці двоядерний Pentium з 2 ГБ оперативної пам'яті, що співрозмірно із потужностями сучасних дорогих планшетів. І, так - в буржуйських країнах вчителі взагалі з ЙаПланшетками працюють і живі.

Одним із таких пристроїв, що реалізують викладацьку модель роботи, виявився Acer Aspire P3.

Acer Aspire P3

Сторінки