Я хотів написати програму для формування посилань на картинки, встановив Free Pascal, почав пригадувати мову, ваяти монстра, що читатиме конфіг із зовнішнього файлу. І тут з’явився товариш, видав у bash'i три рядка, які все це так само швидко робили — хіба шо конфіги не читали.

for img in *.JPG; do basename="${img##*/}"; echo "<div class='pic700'><a href='/files/am3/$basename'><img src='/files/am3/thumb/$basename' alt=></a></div>"; done

Через хвилину я мав посилання, при тому, що фотографій іще не було на сервері.

Однією із переваг вільного програмного забезпечення є така сама вільна можливість його локалізації. Для цього не треба лізти в ресурси програми, чи укладати угоду з власником. Так, нині деякі із пропрієтарних програм також мають файли локалізації, що можна правити у текстовому редакторі. Але серед ВПЗ такими є практично всі.

Якість перекладів... Тут буває по різному. Залежить від фанатизму та старанності перекладачів, що користуються даним ПЗ і взялися його перекладати. У KDE перекладено навіть довідку і, напевне, весь софт із комплекту. Деякі програми взагалі українською не перекладені. Що-ж можна пробувати. Я пробував. Для початку — Alterator — утиліта встановлення та налаштування Alt Linux. От тільки це було давно. Перекладав GRUB для Debian, щоправда, забив на то — там потрібно постійно оновлювати. Перекладав KCHMViewer та мій улюблений iTest, точніше, довідку до нього. Намагався подужати підручник з Inkscape, проте, чомусь тоді не склалося.

Цього разу я взявся допомогти жабоїдам з їх вчасним форком Mageia. Все ніяк не візьмуся поставити його собі для проби — у свій час Mandriva справила гарні враження. Власне, я збираюся перекладати їх блог з новинами українською, а, заодно, знайомитися із WordPress (ні, з Drupal я вже не злізу). Там зараз практично нічого немає, але, поступово, там будуть з’являтися новини.

НМЖД з IDE роз’ємом, від 80 до 160-ти ГБ, можна і більше, але без битих секторів. Або справний PCI SATA контролер, бо наявний не працює належним чином (бо поставив би наявний SATA НМЖД.).

Два модулі пам’яті DDR 400 на 256 МБ (більші ставити сенсу немає — стара материнка не підтримує).

Тут мала бути якась ілюстрація, але автор не знайшов дотепного малюнка, тому, наразі, тут нічого немає.

Виявилося, що роботи учасників обласного туру олімпіади з програмування (до речі, уже розділили програмування та інформаційні технології на два окремих напрямки змагань) ніхто не перевіряє вручну. Учням видали логіни та паролі і вони мали свої роботи відправляти на якийсь сайт, де відбувалася автоматична перевірка. А так як у мене часу було вдосталь — тур тривав 4 години, впродовж яких я, здебільшого, нудьгував — то не встромити носа туди не міг. Тож про безпристрасне суддівство піде мова у цьому дописі.

Отже, у Сумському державному університеті хтось спромігся запустити в роботу суддю Дреда комплекс ejudge, прикрутивши до нього gcc, g++, fpc та tpc. Ejudge працює на Linux і як вони запхали туди Turbo Pascal Compiler мене дуже цікавить. Крім того, воно GPL і доступне для скачування всім охочим спробувати хакнути систему. Але розмова не про те.

Головна вимога до коду — уведення та виведення інформації через файли. Бо там ніхто не сидить і не запускає все вручну. Ну і обмеження на використання пам’яті та часу. Учасник відправляє свій код і ejudge компілює його та намагається запустити, підсунувши на вхід тестовий файл. Потім шукає результат і порівнює його з шаблоном. Сходиться — win. Не сходиться — ніхто не буде копатися у твоєму гівнокоді, виявляючи, що у тебе не так, просто маєш нуль за завдання. Досить строго. Досить наближено до реальності — у великих проектах твій код повинен чітко відповідати специфікаціям і нікого не хвилює. Справді, впоралися мало хто. Більше двох завдань із чотирьох повністю ніхто не розв’язав. Учні скаржилися, що багато часу займає підгонка програми під ту систему. Я сам кодити туди не пробував — ліньки, хоча і мав під боком резервні незадіяні логіни.

Так ось, поліз я на офіційний сайт цього ejudge, почав читати і прикидати, чи не зможу я поставити його собі. Wiki з інструкціями наявне, крім того, є одне застереження, що сисема потенційно вразлива, так як запускає на виконання код користувачів. Для того, щоб лімітувати його можливості прочитанням вхідного і записом вихідного файлів, треба поставити їхній патч на ядро. Що мене і непокоїло — ставити на ядра невідомо звідки патчі якось не хочеться. Почав цікавитися про наявність інших штатних рішень для цього, prapor вказав на cgroups. Виявилося, що це розробка Google і входить в ядро Linux, починаючи із версії 2.6.24. А у RHEL 6 та його похідних йде з коробки. Ну і згадав, що Google проводить свою олімпіаду з програмування, дозволяючи учасникам писати та відправляти код на багатьох мовах, автоматично перевіряючи роботи. Отже, вони мали таку-ж ситуацію. Ось таке от безпристрасне суддівство.

...на якому вже можна сидіти. Щось я уже почав трішки хімічити із матеріалами, хоча напівпрозорі в мене не виходять. І з світлом. Форми більш-менш навчився робити. Завтра поставлю туди столика. А, іще за створення поверхонь із кривих NURBS гарно було-б узятися.

P.S. Так-так, зі світлом ще не все гаразд.

lighted chair

Отже, покористувавши трішки свій Qumo Libro II HD, наведу свої не перші враження про пристрій. За цей час я встиг потрясти навколо читалки бубна і, навіть, перепрошити її. В плані апаратного забезпечення воно дуже, навіть, гарне, але програмна складова, на жаль, не завжди радує. Хоча, важко вгадати пристрій без подібних негараздів з першого разу. Не хочу вас лякати — якщо з Libro II не хотіти нічого, окрім читання книжок та інших текстів, то свою вартість читалка відпрацьовує. Тим більше, відкриваючи досить багато форматів без конвертації.

В тексті трішки червоноокого Лінукса. Якщо пропустити ті абзаци, то далі читати можна. А, іще — графоманія під катом.

My Qumo Libro II HD with my blog

Сторінки