Тітоньки та дядечки методисти, кандидати та доктори педагогічних наук без діла не сидять і вигадують всякі цікавинки в педагогічний науці. Здебільшого, це полягає у нових, більш ефективних способах запхати у юні світлі голови нашого потомства непохитну істину "Знание — свет, незнание — чуть свет и на работу." Вигадуються різні методики та прийоми, проводяться педагогічні експерименти, пишуться статті та дисертації. Крім того, під красивим гаслом "Обмін передовим педагогічним досвідом" до цього процесу підтягують і простих вчителів. Традиційний урок уже нікому не цікавий.

Серед іншого, нині модне інтерактивне навчання. Interaction — взаємодія і в даному випадку мається на увазі не лише двостороння взаємодія між учителем та учнями, а-й взаємодія між самими учнями. Урок перетворюється на сценарне дійство — існує достатня кількість інтерактивних ігор, коли учнів розділяють ні, не можна так говорити — об’єднують у пари, трійки, невеликі групи, які займаються дослідженням різних аспектів поданої проблеми, а потім представляють їх всьому класу, складаючи до купи цю проблему і гуртом її розв’язуючи. Тобто, до мети уроку, окрім навчаючої, розвиваючої та виховної частин, напевне, додається іще-й розважаюча. В принципі, при правильному та грамотному використанні інтерактивні методи навчання справді дають результат, але з оглядкою на тему заняття та предмет — для одного воно гарно підходить, для іншого — зовсім ні.

Нормальні вчителі, в яких, окрім школи, є ще дім та сім’я, такими речами не сильно захоплюються у щоденній практиці, тим більше, на негуманітарних предметах, таких як математика, фізика чи інформатика — там більше потрібно, щоб учні розв’язували задачі. Але бувають відкриті заняття, особливо коли в школу приїздять представники із відділів освіти та інших шкіл. Ось тоді треба показувати останні педагогічні досягнення та технології. І робиться педагогічне шоу — заняття не скільки для учнів, стільки для гостей. На вигляд воно, справді, більше схоже на театральну виставу, ніж на урок.