Напишу декілька думок, що не варті кожна окремого допису.

  • Окрім туристичних дописів із гарними фотографіями та політичних чи соціальних вкидів (що дуже рідко), у моїх читачів цінується моя графоманія (останню навіть репостили двоє), що теж досить рідко, бо Муза вона така. В тім, можна спробувати радувати відвідувачів прозою хоча-б раз у місяць, проте обіцяти не буду.
  • Знайшов на складі прошивок Lenovo, що на мій P780 уже є Vibe ROM 1.5, що на базі Android 4.4 замість 4.2.2 у поточній. Поки вона тільки для апаратів, що виходять на китайський ринок — вони відрізняються і просто так втулити цю прошивку на європейця не вийде. Але народні умільці не сплять, а, може і самі Lenovo випустять і для нас офіційну прошивку на КітКаті. Власне, я прошивати не любитель, проте нагадаю про проблему із Bluetooth-клавіатурою, що я не здолав.
  • Дехто Юлія Т. розжилася на списки виборців і розсилає їм адресний спам. (Комусь, крім мене, приходив? З моїм іменем в адресі, не просто листівки у скриньку.) Пропоную надіслати їй адресні промені ненависті за це.

Що для вас значить словосполучення "міцне туристичне взуття"? Саме це всім було рекомендовано взяти з собою на цілоденну прогулянку, за яку я увечері напишу. В результаті, по товстій ковдрі із опалого за всі минулі роки листя, частина групи постійно ковзала, особливо на крутих підйомах та спусках в своїх кросовках та напівкедах, чи в чому вони там були. Я, з осені, в якості "міцного туристичного взуття" використовую робочі черевики із твердим носком і підошвою "трактор" та трекінгову палицю - що і другим рекомендую.

Що, ніхто не розгадав мою загадку? Тоді я не покажу вам фотографій. Ну добре, доки я розгрібаю знімки, ось вам іще одна загадка, простіша, як на мене. У вагоні, в якому я їхав назад, було лише 18 місць, але це не СВ. Питання: що це за вагон?

Цікаво, що співатимуть представники України на Євробаченні 2014/2015? Це грузинський гурт в 2009-му.

Ви хочете отримати ізраїльський паспорт і поїхати туди жити. Чи просто отримати ізраїльський паспорт. Країна дає громадянство так званим "репатріантам" — людям, які мають єврейські корені. От вам треба ці корені знайти. Але біда-біда — у вас явно українське прізвище. Проте ви не здаєтеся, починаєте писати запити у всякі архіви, сільські та міські ради і тому подібні установи з метою простежити ваш родовід. І тут вас спіткає невдача — батькова лінія — козаки із Черкащини, материна лінія — десь з-під Тернополя. Ну ніде немає у вас євреїв в роду і близько.

Але не впадайте у відчай! Не все втрачено. Просто виявляйте активну патріотичну громадянську позицію — бажано дещо радикальну, пишіть статті про Україну, беріть участь в політичних подіях, коротше, робіть все, щоб вас помітили опоненти на північ від Монголії.

Коли вас помітять, коли ви примелькаєтеся в інтернеті та на телебаченні, спеціально навчені люди іще раз перелопатять ваш родовід і знайдуть беззаперечні докази, що ви практично чистокровний єврей! Більше того, як бонус, вам підкажуть, де, таким як ви, видають мішки з баблом у вигляді західних грантів.

Вже певний час я читаю фотозвіти в блогах про поїздки в різні цікаві місця і пишу їх сам. Спочатку це було справді цікаво — гарні фотографії стимулювали мене поїхати туди самому і я вважав, що блогерам з фотапаратами скрізь треба зелене світло бо вони стимулюють приток туристів. Втім, я і зараз так вважаю, а мова не про те.

Я приєднався до спільноти ua-travels, додавав у френди багато мандрівників, купив дзеркалку, але в один прекрасний момент помітив, що інколи просто прокручую їх дописи у френдстрічці. Або поспіхом читаю. Спочатку я списав це на те, що був втомлений, чи поспішав, але потім помітив, що це явище стає регулярним. Можливо, мені набридли фотозвіти з подорожей, проте деякі з них я читав і далі.

То-ж я спробував розібратися, чому втрачається інтерес до дописів про мандрівки. Мені здалося, що багато з них просто схожі один на одного — написані ніби під один шаблон. І мої так само. Візьмемо, скажімо, допис про центральну частину Івано-Франківська. Я мав декілька годин до поїзда, спонтанно прогулявся містом, назнімав цікавих будівель і виклав їх, підписавши свої короткі коментарі під кожним фото. Таких дописів про різні міста можна знайти чимало. А що буде, якщо з нього прибрати одну фотографію? Буде на одне фото менше в дописі. І все — сюжет не постраждає — сюжету там немає. Прикро, але саме такі дописи я і прокручую, певен, що так само прокрутили і мій.

У дописі про вихід на Говерлу сюжет трішки промальовуються — фотографії у хронологічному порядку, там підйом, там вершина, там спуск. Але, по перше, фотографій там до біса — аж 27 і той куций сюжет дуже розтягнутий по них, а, по друге, там теж можна вилучити багато знімків і нічого не зміниться.

Переглянемо допис про полонинне господарство. Там іще більше фотографій, проте в них куди більше сюжету — вівчарство є тема не заїжджена, а тут показується, як вони живуть, як доять овець, як роблять будз. і, навіть, трішки овечої еротики. Лише допис задовгий.

На жаль, в мене багато дописів типу "що бачу, те і співаю" — ось про Корсунь-Шевченківський, чи прогулянка Карпатським заповідником. Першим просвітом в цій хмарі була Цікава хімія — допис про форельне господарство, де не говориться відразу про те, що зараз ми подивимося на форельне господарство, а сюжет заходить збоку, маскуючись під зовсім інші речі. Так я намагався створити інтригу і, ніби, мені це вдалося. Розмір — всього 13 фотографій, якщо вилучити хоч одну, сюжет постраждає.

Окремим рядком стоїть допис про фабрику ялинкових прикрас — там описано технологічний процес і тема, знову-ж, не заїжджена. Вилучення будь-якого фрагменту критично впливає на сюжет.

Також я спробував створити інтригу в Лісовій казці, де мова починається з критичного боку. По ідеї, читач мав подумати, що я збираюся покритикувати організатора поїздки, мовляв, нікудишні побутові умови, собачий холод, проте критики там не було, тільки захоплення від поїздки.

Отже, для подальшого написання якісних фотозвітів я вивожу наступні умови:

  • Обов'язкова наявність сюжетної лінії. Тобто, всі фотографії вставляються не тому, що вони красиві, а тому, що вони ілюструють фрагмент розповіді. Видалення хоч одного кадру чи абзацу має погано позначатися на сприйняття подальшої частини допису.
  • Обмежена кількість фотографій — гадаю, до 15 має вистачити, можна і менше. Гортати довгі сувої у мене ви більше не будете. noddeat подавав ідею зробити "як у Тьоми" — групувати фотографії в блоки з мініатюрами. Так зараз роблять і в інтернет-магазинах, до речі. Я подумаю над цим.
  • Відсутність "екскурсовод-стайл" фактажу типу "бу-бу-бу, Храм Діви Марії був зруйнований турками в XIII ст., відновлений домініканцями у XIV ст." окрім випадків, якщо це є частиною сюжету. В тім, конкуренцію Вікіпедії я і не складав ніколи.
  • Бажане використання нестандартних оборотів, коли читач спочатку не здогадується, про що йтиме мова.
  • Попередня проінформованість про місце, куди збираюся їхати, щоб знати про те, що там можна побачити і сфотографувати — щоб зйомка не була спонтанною. Шукати інформацію як в інтернетиках, що забезпечить відсутність повторів того, що вже писав хтось, так і отримання додаткової інформації від організатора поїздки, якщо їхатиму не сам.

Безперечно, кількість дописів може зменшитися, але у мене не стоїть на меті завалити інтернети своїми фотографіями. Може ви маєте свої роздуми на цю тему?

Експрес-опитування.

Мої фотографії в блозі: а) маленькі за розміром, роби більші; б) великі за розміром, не влазять на екран/довго завантажуються; в) роби збільшення по кліку, щоб ми могли оцінити якість кітової оптики та точність фокусування.

P.S. В останньому репортажі знімав із діафрагмою f/7 і менше щоб було легше фокусуватися, так як не завжди був час обрати точки чи виставити потрібний режим фокусування. І, так, казку сьогодні продовжу писати.

Кажуть, що київський Ленін будувався для Всесвітньої виставки в Нью-Йорку 1939 року.

samsebeskazal — Киевский Ильич из Нью-Йорка

Пам'ятник Леніну в Нью-Йорку

Ще є Сталін, по якого треба їхати в Москву.

Давно у мене назріває філософська думка щодо нашого далекого чи не дуже майбутнього. Справа у тім, що я вважаю його тоталітарним. Це не такий тоталітаризм, що був у минулому — де розстрілювали купу людей по наклепам сусідів, чи як там пишуть в підручниках історії, це тоталітаризм, спрямований на найвищу ефективність використання ресурсів — людських, природних. Ось чому я так вважаю.

Розглянемо живі організми царства тварини. Вони бувають одноклітинні, колоніальні і багатоклітинні. Отже, що таке одноклітинна тварина — амеба, наприклад. Вона живе сама по собі, ні від кого не залежить, але мусить усі життєві функції вміщати у своїй мікроскопічній клітинці. Але це було важко і якось вирішили одноклітинні об’єднатися. І надумали якось одноклітинні організми об’єднатися — вийшов колоніальний організм. Так легше виявилося, але кожна клітина мала однакові функції і якщо такий організм розпиляти на багато маленьких, то кожен заживе своїм життям. Це, наприклад, губки, радіолярії та всякі поліпи.

Але таким чином не побудуєш великого організму — виникає проблема транспорту поживних речовин. І виникає диференціація клітин за функціями, з'являються тканини — такі організми як гідра та інші кишковопорожнинні. У них уже є якісь там нервові волокна. Але гідру можна розпиляти також на декілька частин, кожна стане новою гідрою. Але далі — вище — з’являється кровоносна система, нервова система — клітини вже мають строгу диференціацію функцій і не можуть жити самостійно.

Те саме тепер спостерігається у нас — раніше люди жили невеликими поселеннями і мали певну автономність — могли робити все. Зараз людина в молодості отримує певну спеціалізацію і змінити її пізніше важкувато. Наприклад в Японії — там спеціальність обирають іще з середньої школи, здається. В майбутньому ви не поміняєте спеціальність, якщо самі її обирати взагалі. Просто будете працювати на благо організму-держави, отримуючи свою пайку поживних речовин. Якщо клітина в організмі виходить із норми, то за неї береться імунна система — типу нашої поліції. Всякі там релігійні та культурні погляди залишаться в минулому — всі працюватимуть зі спільною метою. Ну, ви уявіть, що клітини вашої печінки пішли до мозку влаштувати пікет. Чи ви виживете в такому разі? Так само і в державах майбутнього — щоб вижити вони муситимуть мати ідеальний порядок. Ну ось таке наше тоталітарне майбутнє.

Сторінки