Існують фільми для простого робочого люду, який, після важкого трудового дня, не дуже хочу напружувати свій мозок сприйманням чогось філософського. Бойовички з Брюсом Віллісом чи Джекі Чаном, наприклад. Існують фільми, які заставляють простий робочий люд трішки задуматися і сприйняти більш серйозні речі, хоча, на перший погляд все, ніби, несерйозно. Наприклад, фільми Кустуріци. Але існують фільми, які для простого трудового люду не підходять ні під яким соусом — бо вкурити, що хотів сказати автор, з наскоку не вийде. Отже, я двічі пробував почати дивитися творіння одного фотографа — Ashes and snow (Попіл та сніг) і двічі, позіхаючи, закривав програвача. Ну, щось там про гармонійні відносини людини з природою, ну і що. Поясніть мені, хто з може — про що воно?

Ashes and snow

/!\ Цей допис було задумано мною під час сушіння волосся феном.

Я трішки патлатий. Тобто, за рокера не зійду, волосся, навіть, до плечей не дістає і коси плести не вийде, але, при зустрічі із гопус вульгаріс, їм, у разі чого, буде за що вхопитися.

Так от, сушуся я феном — фен нормальний такий — і думаю — чому-ж воно так довго сушиться? Можна увімкнути гарячіше, але тоді буде припікати. Ну, так, якщо підстригтися, то цей процес займатиме куди менше часу. Але скільки часу уходить на сушіння у дівчат з довгим волоссям? У всяких там патлатих рокерів та інших неформалів? У Сергія Звєрєва? А ще, якщо зачіску підтримувати складну треба. Скільки шампуні йде, щоб помити голову?

От растафарі на Ямайці не паряться, щоправда, їх зачіска мені не підійде. Ну і панки теж не дуже переймаються.

hair
industry

Деякі промислові гіганти мають настільки великий асортимент продукції та діапазон сфер її застосування, що в пострадянську голову не завжди вкладається. Ми звикли, що заводи можуть паралельно виготовляти цивільну продукцію та військову, наприклад, Mercedes та BMW чи Saab у свій час, чи Lürssen випускає військові судна паралельно з яхтою для Абрамовича.

Так от, коли в Росію поставили Сапсан, я дізнався, що виробник той самий, що у старого маминого телефону. Потім пройшовся по інтернетах і зрозумів, що у Siemens досить великий асортимент продукції і що електротранспортом вони займаються дуже-дуже давно. Ну, я знав, що вони роблять не тільки телефони, бо бачив кавоварку, але настільки широкий асортимент я не передбачав.

Наступним разом я дізнався, що планка оперативної пам’яті в моєму комп’ютері має дечого спільного з супертанкерами. Ні, не тим, що вона встановлена в комп’ютері на капітанському містку. А тим, що виробляє їх Samsung. Тобто, тут іще більший діапазон, ніж між мобілкою та потягом. А якщо пройтися по далекосхідних промислових гігантах, то можна побачити, що суднами займається і Daewoo. Mitsubishi взагалі зробить вам все, що попросите. Врешті, облаяний в українській блогосфері, потяг Hyundai Rotem до прикладу дотулимо. А що робити, хочеш жити — умій вертітися.

Ось коли викладаю багато фотографій, а я їх заливаю на свій сервер, у мене немає ніяких засобів автоматизації для створення посилань на них. Тобто, я сиджу і довго формую посилання із списку файлів у теці. А особливо якщо фотки клікабельні. Тому треба написати скрипт, який робитиме це за мене. Байдуже на чому — хоч і програму на Паскалі. Постараюся не полінуватися.

Колись був малим і мама мене водила в магазини — там у продавців стояли великі апарати з багатьма кнопочками і коли вони на них натискали, воно робило дзинь-бум, так чітко і дзвінко. Потім прийшла електроніка і касові апарати стали маленькими та попсовими. Сьогодні натрапив на фото та відео механічного касового апарата, що робить дзинь-бум. Бум робить наприкінці, при підбитті підсумків, зненацька вистрілюючи шухляду з баблом тобі в пузо. І чек друкує. Детальніше тут.

Видалив із стенделону модуль коментування DISQUS та ShareThis. Залишив штатну систему коментарів. Став швидше завантажуватися сайт. Принаймні, на моєму ADSL.

Google перестав вважати мене неповнолітньою школотою і впустив на Google+. Тепер мене цікавить, чи немає для Drupal модуля для кроспостингу туди.

Колись, за посиланням philosofff'a, сходив на Прутнемір і представив там свій ЖЖ. Але, схоже, автор поклав великого і товстого на роботу свого сервісу та на адекватність оцінювання. Мій журнал не претендує на топи, але, принаймні, у ньому є життя — регулярно пишуться пости і хтось коментує. Там-же він стоїть поруч із закинутими в 2006-2007-му роках журналами, про які вже усі забули.

Ну і на останок — поміняв у ЖЖ тему оформлення. Хочу колись розібратися, як їх робити, щоб придумати своє.

Ми звикли жити в неперервному світі. Тобто, ми можемо пересунутися на 1 метр, можемо на 0,1 метра, на 0,01 чи 0,00001. Так само і з іншими одиницями — масою, швидкістю, силою. Але у світі квантових частинок, як виявилося, дещо по іншому. Наприклад, електрон не може набувати довільних енергій чи висіти на довільній висоті над ядром — є конкретні орбіти, де він може бути. А все інше — заборонена зона, імовірність його там перебування нескінченно мала. Іще є така штука як невизначеність стану квантової частинки та багато іншого, що не вкладається у голову пересічній людині через надмірну кількість абстракції.

Так от, у мене, інколи, виникає одна цікава думка. А що, якщо ми живемо в Матриці, існування якої підтримується потужностями цифрової обчислювальної машини, а дискретність у квантовій механіці — то ми просто вперлися у поріг точності обчислень того суперкомп’ютера? Розумію, що зараз сюди може прийти noddeat і наїхати на мене за посягання на його територію, але просто самому цікаво.

matrix

Невеличкий вкид на тему життя після смерті. Можливо, я буду не оригінальним і хтось в інтернетах таке писав, але я до цього дійшов сам, тому напишу. А, іще — я там не був, тому наступний текст — чисто мої здогадки.

Отже, у нас є мозок. В мозку зберігається інформація. Вся наша пам’ять, звички, рефлекси, весь наш характер. Те, за чим нас можна відрізнити від інших. Інформація зберігається в живих нейронах, які втрачають її при смерті. Інформація — нематеріальна. Вона не може існувати сама по собі — для неї потрібен хоч якийсь носій. І питання того, чи є життя після смерті, зводиться до того, чи існує якесь середовище, здатне прийняти інформацію з нашого мозку. Але мало просто зберегти цю інформацію, потрібно ще-й "запустити" — щоб ми могли щось відчувати. І саме те середовище визначає умови, що чекають нас в загробному житті. Зрозуміло, що не маючи тіла із плоті, ми не матимемо тих емоцій, які здатні відчувати зараз.

Оскільки ми не можемо зараз дізнатися напевне, що там і як, деякі релігії використовують це незнання для впливу на людей — слухай нас зараз і там тобі буде гарно.

А, іще — люди помирають постійно і інформації для зберігання стає все більше і більше — те середовище має її усю вміщати. Ось така от інформація для роздумів. Малюнка підбирати полінувався.

Сьогодні я бачив фальшиве бабло номіналом в один Іван Франко. Ну, не виключено, що я його бачив і раніше, але сьогодні я знав напевне, що воно фальшиве, тому, навіть порівнював із справжнім. "Власниця" казала, що всучили десь у лурику, відразу не помітила. Від справжнього відрізняється трішки меншим розміром, відсутністю захисної смужки, водяних знаків та трішки легшим папером. Хоча, якщо не придивлятися і не тримати одночасно, то є всі шанси не побачити — на колір цілком як потягана купюра. Картинки на обох сторонах співпадали.

fake and real hryvnas

Сторінки