Переглядаючи стрічку друзів у ЖЖ, тобто тих, кого я читаю — адже як можна називати друзями тих, кого я не знаю особисто (хоча у мене вона підписана "Любі друзі" і декого я, таки, бачив вживу) знаходжу "лист щастя" у Вови Комента, де пропонується попіарити тих, кого ти читаєш. Я не любитель листів щастя, проте зробити таке хотів давно, отже маємо нагоду.

Суть в тому, що дата 31.08 найбільш графічно схожа на слово Blog, отже можна вважати її днем блогерів. А блогери — це такий народ, що святкує свій день не у фонтанах, як десантники, а у блогах. Отже, із тих, кого я читаю, хочу відмітити:

  • noddeat: Досить широка географія мандрівок + незвичний погляд на звичні речі. Приїхавши до якоїсь Пізи, noddeat не буде підпирати Пізанську вежу, натомість у об’єктив потрапить громадський транспорт, незвичні дорожні знаки, величні вказівники, вузенькі провулки, смітники та каналізаційні люки. У блозі принципово не ставить LJ-CUT, тому читайте його через RSS. Іще він, буває, матюкається і йому начхати, що про нього думають читачі.
  • xenoir: останнім часом пише рідко, але фотографії дуже смачні. Не стільки технічно, як композицією. Раніше можна було знайти звіти із вилазок на різні покинуті і не дуже індустріальні об’єкти — починаючи від покинутих шахт, закінчуючи діючими (і закритими для відвідування) металургійними заводами.
  • Роман Наумов: іще один цікавий фотограф-любитель. Каже, що взагалі не переймається технічними деталями, просто фотографує у своє задоволення. Основна фішка — здатність знаходити незвичайні ракурси знайомим усім об’єктам. Тобто, якщо його відправити підпирати Пізанську вежу, то він знайде таку точку зйомки, що ніхто не назве фотографію баянною.

Я хотів написати про більше блогерів, але деякі давно не пишуть, а тих, кого я недавно почав читати — того-ж Вову Комента, включу до списку пізніше.

Колись я трішки пробував займатися енікеєм — ходив до людей, заставляв їх комп’ютери нормально працювати. Спочатку до знайомих, а потім до не дуже знайомих. А ще пізніше я взагалі відмовився від цієї ідеї.

По перше, налаштовувати комп’ютер людям, які не вміють ним користуватися і не навчаються, собі дорожче — через тиждень вони нахапаються всяких mail.ru агентів та іншої зарази і будуть телефонувати знову. Можна було-б пояснити, що вони роблять не так, але так як люди навчатися не хочуть, то це марна справа. Особливо, якщо там неповнолітні діти, які тримають за пазухою мільйон іграшок. Поставити адміністративні обмеження

По друге, купувати ліцензійний софт ніхто, звісно, не хоче, очікують, що я принесу свій диск із піратською віндою. Я завважав таку справу досить стрьомною — ставити контрафактний софт незнайомим людям.

Звісно, є люди, у яких виходить усе це робити і ввічливо чи не дуже посилати ламерів, але я до таких не належу.

В рунеті популярним мемом є вислів "Звалити з Рашки" із поросятком Пьотром на картинці. Цей мем символізує бажання багатьох громадян залишити країну і оселитися та влаштуватися на роботу десь в благополучних Європах чи північній Америці. Звалити від безладу — від неякісної медицини, від корумпованих чиновників, від поганих доріг, від бандюків. Декому це вдається — при наявності достатньої суми грошей, здоров’я, чи потрібної там кваліфікації — у кого як вийшло. Хтось фізично батрачить на плантаціях, а хтось, маючи освіту та потрібну спеціальність, сидить в кондиціонованому офісі. Україна в цьому плані мало чим відрізняється, просто свого мему для цього явища не придумали.

Так от, приїздить такий громадянин за кордон і, на перших порах, отримує культурний шок. Перехожі сміття кидають до урн, водії культурні і зайвий раз не сигналять, залізниця ходить більш-менш вчасно і поїзди як-би чисті, чиновник вирішив справу відвідувача за 15 хвилин без зайвих рухів. Відчувши радість від нового життя, оглянувшись та обжившись, обертають емігранти свої очі назад, на неньку Україну. А там — ліс з вовками погані дороги, корумповані чиновники, брудні поїзди. Шкода їм стає їх співгромадян, які залишилися на рідній землі жити. Але що-ж ти вдієш звідси? Можна повчити земляків, як правильно жити — ми-ж надивилися, як тут гарно живуть. Але чому вчити-то? Культурні люди і на Україні сміття на тротуар не кидають, сидіння в поїзді не паплюжать, безбілетниками в трамваї не їздять, на дорозі поводять себе нормально, а некультурним якось глибоко байдуже, що там говорять ті емігранти.

Шкода стає емігрантам культурних людей, треба-ж їх чомусь навчити. Наприклад навчити тому, що маршрутки — це зло, треба їх заборонити, бо в цивілізованих Європах іздять на великих автобусах; пільговики — це теж зло, треба дати їм більшу пенсію чи стипендію і відібрати пільги, а ще в Європах всі їздять в сидячих вагонах, тоді як бідні українці катаються в купе та плацкарті. Коротше, є чого навчити. А ще в лексиконі з’являється слово "совок", щоб показати свою зверхність на тими, хто не був такий удалий і не виїхав жити до цивілізованої країни.

І, ніби, праві емігранти в своїх повчаннях, але забувають вони дещо. Забувають про те, що розвинені країни, де вони зараз живуть, до свого благополуччя йшли десятиліттями чи століттями — не може і Україна так відразу стати цивілізованішою. Рано чи пізно стане, noddeat обіцяв, що через 30 років. І що ті блага, які вони щодня бачать на вулицях — то лише наслідки, під якими стоять купа причин. І така сама купа причин стоїть під нашими негараздами. І в цих причинах варто розібратися, а не просто казати "ви живете не так, дивіться, як треба жити". Наприклад, якщо заборонити маршрутки, то спочатку треба подумати, де візьмуться автобуси. Якщо замінити спальні вагони сидячими, то спочатку треба подумати про тих пасажирів, які з вокзалу мають іще далеко добиратися до дому, а після 20-ї їм уже нічим добратися. Або немає можливості добратися із дому до вокзалу на 6 ранку. А якщо приймати якийсь закон, то треба подумати, яким чином буде забезпечено його виконання.

Коротше, процес розвитку країни — складний і тривалий і клавіатурними порадами із сторони тут не зарадиш — варто емігрантам з цим змиритися.

В епоху пізнього dial-up'у та безбожно дорогого ADSL, коли слово "виділенка" означало "круто", проскакував цікавий анекдот про те, що програмісти провели собі в офіс виділений пивопровід зі швидкістю 10 літрів на годину. У нас це був просто жарт, але в Баварії пивопровід - це цілком звична річ:

пивопровід

Автор фото - noddeat. До речі, історія із пивопроводом мала місце у Данії, де за великі заслуги Нільсу Бору подарували будинок із виділеним пивопроводом від Карлсберг.

Всякі бувають дитячі іграшки. Бувають дитячі машинки, схожі на Порше чи "Гєліки" - забезпечені люди купують своїм малюкам "як у тата, тільки маленькі". Бувають дитячі комп'ютери у яких маленький екранчик, а щоб здавався більшим, збоку домалювали віконце з аською та косинкою. Типу, офісні працівники купують своїм малюкам "як у тата, тільки маленькі". А що купувати дітям пролетаріату? Вчора я заходив до магазину з інструментами і, серед бензопилок, побачив ось таке:

child chainsaw

Воно на батарейках, імітує звуки двигуна і торохтить як справжня. Ланцюг, звісно, пластиковий. Є шворка щоб заводити, запобіжні дуги.

Ні, я не дам тобі свій номер мобільного. Я розумію, що ти обіцяєш не присилати мені спам і нікому не передавати номер, проте не дам. У мене його немає, я соціопат. Ні, я не дам номер мобільного своїх друзів чи рідних - звідки я їх знаю, якщо мобільного немає у мене. Та-й не дозволять вони мені його поширювати кому попало. Так, я знаю, що я втрачаю.

Вгадайте, з ким неодноразово відбувається це діалог і кому я не даю свій номер мобільного. Він вам усім точно відомий (той, кому я не даю, а не сам номер).

Інколи спостерігаю одне цікаве явище - людина прив'язується до якоїсь речі у тій формі, у якій ця річ була побачена вперше. За собою і не тільки. Наприклад, одному не подобається стрічковий інтерфейс 2007-го MS Office, бо почав він працювати із класичним інтерфейсом, хоча мені досить зручно з ним працювати і сповзти назад із 2010-го Офіса на 2003-й не вийде, навіть на 2007-й не захочу. Були аналогічні скарги на зміни в інтерфейсі Gmail, LiveJournal та інше.

Особисто в мене консерватизм проявляється більше до витворів мистецтва і, а до інформаційних технологій мало стосується. Наприклад, колись я почув заставку до передачі "В мире животных" - Alouette, зігране Полем Моріа і лише його виконання мені подобається - сучасні ремікси викликають нудоту бажання припинити прослуховування. Далі - першою грою із серії Heroes of Might and Magic, в яку я грав, була 3-тя частина. І вона мені сподобалася - ні 4, ні 5, ні, тепер, 6-та частина так не пре.

З іншого боку, якщо я вперше чую чи бачу саме перероблену версію, то вона мені сприймається нормально. Наприклад, пісню Poison вперше я почув у виконанні Тар'ї Турунен, хоча раніше її співав Еліс Купер. Слухав із задоволенням обидва варіанти.

Поважати традиції — це добре. Якщо їх розумно поважати. Наприклад, традиція ставити на новий рік вдома ялинку. Не настільки-й давня традиція, як, скажімо, їсти кутю на Різдво, а, тим більше, не зав’язана на релігію, так як з’явилася у нас за радянських часів. Але саме її наш народ поважає найбільше. Вдома обов’язково треба поставити на Новий рік ялинку, хоч ти трісни. Чи шмат сосни, якщо вже не склалося. І якщо купити не вийшло чи пожаліли грошей, то треба десь зчухрати. Лише заради того, щоб через тиждень викинути.

І повага до цієї традиції настільки сильна, що дозволяє спаплюжити ялинки в парках чи інших публічних місцях — надпиляти верхівку чи відтяпати декілька гілок. Неоднократно можна бачити молоді ялинки, підфарбовані спеціальною фарбою, щоб не сπздили. Сьогодні побачив закріплену на стовбурах великих ялин дерев’яну фігню, що перешкоджає видертися вище.

бар’єр на стовбурах ялин

Не так давно noddeat писав про лаконічність німецької мови у вигляді довгих складених слів без пробілів. Я тоді пожартував, що у німців колись був податок на натискання клавіші пробіл. А зараз працюю із різними текстовими документами, що прийшли до мене від інших людей і розумію, що потрібно увести податок за марне натискання клавіші Enter при роботі з текстовими документами. Може ви уже здогадалися про те, що люди не знають, що таке розрив сторінки і тиснуть Enter для переходу. Коли я починаю форматувати такий документ, додавати до нього текст, то з'являються на сторінках досить великі порожні місця, які доводиться прибирати.

З одного боку мобільний зв’язок із його постійним покриттям — ніби як і благо. Можна завжди комусь щось сказати невідкладне. Але сучасні абоненти говорять не тільки невідкладне — а те, що неабияк відкладне. Особливо останніми роками, коли зв’язок став більш-менш дешевим, а методи операторів спонукати тратити на нього більше грошей — досконалішими. Ну, нехай-би, базікало дзвонить до базікали. Але коли я приходжу після трьох-чотирьох пар додому і хочу ментального спокою, а до мене телефонують просто так, хочеться назавжди викинути мобілку. І забанити не можна, бо свої і, буває, дзвонять у важливих справах. До слова, на днях знайшов цікаву безкоштовну програмуліну під Symbian — мрію соціопата, дозволяє блокувати дзвінки та СМС для обраних номерів. За бажанням, відсікає приховані номери. Вміє, по ідеї, реагувати на псевдоніми — я, першочергово, вкинув туди KYIVSTAR з його спамом. Чекаю, доки в логах щось з’явиться. Є безкоштовна та платна версії.

Повернемося до наших базікал. В той час, як деякі мої знайомі кидаються із тарифу на тариф, по різних операторах, пробують акції, аби зекономити копійки на базікання, у мене перший і єдиний телефонний номер і тарифи я міняю лише тоді, коли старий перестає діяти. Я телефоную на всі оператори і, навіть, на стаціонарні номери, щоб сказати потрібні три слова. І хочу знайти самого невигідного оператора, в плані дзвінків на нього — щоб зі мною базікати було накладно. Або якийсь номер платний придумати. Гривня за хвилину, скажімо — щоб дзвонили лише по ділу.

Сторінки