Вчора взяв фотоапарата і думав після роботи заскочити в Олександрію. Але на роботі затримався та-й погода хмарною була. Сьогодні вранці подивився через вікно і не став брати фотоапарата. Як наслідок — останньої пари не було (студенти на практиці), а на вулиці була гарна, сонячна погода. А листя опадає.

Цікаво, як знайти межу розумної економії?

В минулі роки для нового комп'ютерного класу ми мали купити ліцензійний Windows + Office. На той час ще офіційно в продажу був Windows 7. Я списався із Microsoft, де мені роз'яснили всю процедуру придбання ліцензій для навчальних закладів. У виділені кошти ми вписувалися і я обрав редакцію Professional для учнівських комп'ютерів, а на вчительський захотів Windows 2008 Server - це дало-б мені можливість зробити домен із усіма можливими плюшками - централізоване оновлення, керування обліковими записами студентів, всякі там обмеження через політики безпеки. Різниця між простішим варіантом з Home Basic за академічними цінами була мінімальною - бо домашня версія продається тільки за повною ціною, тоді як на Professional вони добре скидають.

І я уже домовився з фірмою, яка може розповсюджувати академічні ліцензії (Дрібном'які на пряму не торгують з кінцевими споживачами), але на шляху стало дві перешкоди. Перша - держказначейство, яке, на зважаючи на наявність коштів на рахунках, може дуже затримувати проплати. Через це щось купувати у комерційних фірм проблематично, так як не можливо домовитися за конкретні строки оплати. Друга - директору хтось шепнув, що можна дешевше нашукати ліцензій на Windows XP. Зі словами "Навіщо вам такий крутий хакерський Windows, ми візьмемо дешевший" він усе це зупинив. Ліцензій на ХР відразу не знайшлося, але на наступний рік їх, таки купили - дешевшим він не виявився, бо купували за комерційною ціною.

З одного боку, з ХР теж можна працювати, але в ній зустрічаються деякі косяки, яких у сімці давно немає - з приводу стабільності і зручності. Крім того, кожен комп'ютер працює по своєму - оновлюється по своєму, налаштування свої - звести все до спільного знаменника тільки ручками, розкидати новий софт - тільки ручками на кожній машині. Ось така економія.

Сам сиджу за ADBlock, тому думав, що у мене в стенделоні реклами немає - ну, піар Богдана Поповича і Ярослава Козака вважайте відуками про надані ними послуги. Але вона, як виявилося, є - система коментування DISQUS заставляє користувача певний час дивитися на рекламне повідомлення, перед тим, як дати можливість дефекувати у моєму блозі.



Я не заперечую проти реклами в інтернетах взагалі - треба-ж їм якось гроші заробляти. Хіба не можна, як гугль - виділити збоку чи знизу акуратний рекламний блок? Тепер я у роздумах - з одного боку, досить зручна система коментування вийшла, але з іншого хочеться її викинути к чортовій бабусі.

Крім того, із власного досвіду, варто сказати, що ніколи мені не знадобилося те, чого рекламу я бачив на просторах інтернетів. Або була реклама взагалі мені непотрібного - автокредити, онлайн-іграшки, або запізніла реклама телефонів, коли я вже здійснив покупку.

Тому, шановні читачі стенделону - чи заважає вам реклама у DISQUS? Якщо так, то або буду міняти, або пошукаю можливість платного відключення, якщо не пошкодую бабла.

Заходжу я у френдстрічку, а там два дописи підряд від вкрай стурбованих хлопців: раз, два. І це у них не вперше. Я от думаю, що футбол шкідливо впливає на психіку. Треба його, якщо не заборонити, то прирівняти до паління, бухла чи легкої наркоти. Заборонити пропаганду, показ по ТБ і т. д. Бо не можна-ж так нервувати людей.

Превед, кросавчеги! Гоу в штаттын заповедниги!

скрін гугльмапи

До речі, скоро я так і зроблю - правда, не в ті, що показані на карті. Не перемикайтеся.

Негарно позаочі обговорювати інших людей, але я не позаочі і по доброму.

Отже, звернув я, якось, увагу на те, що в блозі Івася Тарасика немає жодної великої літери. І не тільки в тому, що писав він сам, а і в коментарях відвідувачів — ну не можуть-же вони всі писати без великих літер. Але тоді я не придав цьому значення, так як це цілком вписувалося в хіпстерський дух його журналу — інді-ігри, інді-фото в ґуґль-плюсі, тощо.

Але якось мене дратує, що блог, приймаючи мої коментарі, теж виправляє всі великі літери на малі. І задумав я з цим боротися. Насправді, зробити автоматичну трансформацію літер у великі, чи в маленькі досить просто — достатньо скористатися CSS-властивістю text-transform, застосувавши її до потрібних елементів на сторінці. Тобто, при бажанні, за п'ять хвилин, із яких чотири піде на те, щоб залогінитися, знайти і відкрити потрібний файл на сервері, я можу зробити такий фокус на своєму стенделоні або в ЖЖ. Отже, якщо ми напишемо щось таке:

<div style="text-transform:lowercase;">Міжнародні організації та країни з абревіатурами в назвах: ООН, НАТО, СРСР, США.</div>

То побачимо ось таке:

Міжнародні організації та країни з абревіатурами в назвах: ООН, НАТО, СРСР, США.

По суті, весь текст на сервері зберігається в нормальному вигляді, а перетворюється на малі літери уже вашим браузером, що діє згідно завантаженого CSS. Можете прокоментувати у Івася в блозі щось великим літерами, а потім відкрити джерельний код (Ctrl+U) і пошукати в ньому ваші коментарі — вони там нормальні.

Раз літери перетворюються уже на нашому комп'ютері, значить, можна із цим боротися. Для популярних браузерів є додатки, що дозволяють використовувати на сайтах свої власні CSS. Тобто, завантажуємо сторінку цього блогу, знаходимо стиль, що відповідає за трансформацію літер, переписуємо його як text-transform:none; і говоримо браузеру, що це є істина в останній інстанції. Коротше, відкрив сторінку, оглянув її код і мало не зсунувся під стіл. Мало того, що Івась прописав трансформацію не в окремому CSS-файлі, а захардкодив прямо в сторінку (так як код сторінки має пріоритет над таблицями стилів, то вищеописаний метод боротьби абсолютно недійсний), так він іще-й прописав це все аж в 18 місцях — для певності, щоб, зараза, жодна велика літера не проскочила! Капітофобія, коротше. Ось такий вигляд мав код після очищення від всього іншого:

Bluefish with CSS

Це, ніби, ти застрелив когось в голову, а, потім, вирішив продірявити на пару обойм, щоб гарантовано не вижив. Ось так, на цьому все, не перемикайтеся.

Білл Райн

Фото із сайту університету МакГілл

Декілька днів назад, розводячи у себе в блозі надзвичайно інтелектуальну дискусію про психологічні методики, я пообіцяв сходити на кафедру і попросити у психологів паперові джерела, оскільки мої опоненти знайденим електронним задоволені не були. Обіцянку я свою виконав і ось в мене в руках методичка з грифом нашого МОНу: Лещук Н.О. Методика освіти "рівний – рівному" : навчальний посібник / [Лещук Н.О., Савич Ж.В., Заверико Н.В. та ін.]. – К. : Наш час, 2007. – 104 с., ну а в ній згадана методика "Колесо життя". І знизу посилання на конференцію, що відбувалася в Києві у 2001 році, де Білл Райн це запропонував, як методику оцінки здоров'я людини не тільки по фізичному стану організму. Я хотів уже відсканувати сторінки, але знайшов такий-же текст в інтернетах - по ходу, рерайт методички, але суть не змінена. Матеріалів конференції я не знайшов, тому погуглив самого Білла Райна і натрапив його сторінку на сайті університету МакГілл. Там список його статей та професійних інтересів і навчальний курс, що він проводить. І все це на тему ЛГБТ спрямованості в молоді та літніх людей, гомофобії та СНІДу. Згадки за колесо життя я не знайшов - може погано розумію наукову англійську мову, пошукайте ви.

Висновків такої пошукової діяльності я проводити не буду - самі постарайтеся.

Затишненька ЖеЖешечка десь після обіду безнадійно лягла і абсолютно недоступна. В статусі намалювали красивий юзерхед в касці і з автоматом, підписавши, що їх, нещасних, DDoSять не по дитячому. Чому так не лягає ВК, він-же більш популярний, невже немає охочих потрусити його? Треба потихеньку переманювати моїх читачів не стенделон.

Коли я тільки повернувся із Карпат і тонами викладав фотографії, проскочило у моїй френдстрічці згадування на україномовного блогера з власним контентом vova-comment, який скаржився, що коли ти пишеш власні дописи, а, тим більше українською, то в топ українського ЖЖ потрапити не вдасться на відміну від усіляких копіпастерів із сіськами та котиками. Потім він іще скаржився на одного російськомовного копіпастера, але допис не про те.

Я не думав з цього приводу нічого калякати, аж доки не прочитав сьогодні допис головного ЖЖста Іллі Дронова про те, як рахується соціальний капітал. Тоді все стало ясно і цим ясно я хочу поділитися.

Отже, по перше — рулює Живим Журналом російська фірма, розраховуючи свій продукт на ринок країн СНД, де розуміють російську мову. Тобто, фактично, це країни колишнього СРСР + мігранти із-за кордону. То-ж вважайте ЖЖ таким собі інтернет-СРСРом, звісно з російською мовою як головною.

Згідно статті за вищенаведеним посиланням, система розраховує соціальний капітал за кількісними показниками — скільки до тебе в блог за добу прийшло відвідувачів. Тобто, не якість — ваша класна фотографія і цікавезний текст не може бути проаналізований ЖЖ, тільки кількість тих, хто зайшов до вас. Отже, хочете в топ — наганяйте кількість. Серед іншого — написання блогів на мові, зрозумілій цій кількості. Не варто забувати за інші методи накрутки.

Хоча, варто сказати, що в російському топі є некопіпастери — Сергій Доля, Лєбєдєв, Ілля Варламов. З ними у копіпастерів тягатися не виходить, тому вони переселяються в ЖЖ-УРСР, де конкуренція за топ нижча і там мають успіх.

Всякі там школярі та студенти іще догулюють останній тиждень, а їх викладачі уже наносять шкоду екології, переводячи багато-багато паперу. Дивишся за вікно, на дощову прохолодну погоду, вже, практично, осінь і щось всередині смокче по довгій відпустці, що закінчилася, По поїздках, по теплому літу. А попереду — робота, студенти, багато студентів. Колеги будуть прибігати із своїми питаннями, своїх питань буде купа. Цього року, хоч і зменшився набір, проте пішла від нас колега, тому годин має вистачати. Треба-ж за щось наступного року їздити.

На згадку про літо місток над Россю.

міст над Россю

Сторінки