12.11.2016 - 21:48
В дитинстві я читав Жуля Верна, зокрема його пригодницький роман “Навколо світу за 80 днів”. Ясна справа, що таку круту подорож хотілося б повторити, проте я не настільки забезпечений, щоб кататися між континентами, та й 80 днів вільного часу в мене не знайдеться. Тому довелося трішки спростити програму, прогулявшись по горах навколо карпатського містечка Сколе із фотокамерою Canon EOS 80D. Плюс багато інших спрощень — приміром, по дорозі не підібрав ніякої тян. Утім, вийшло непогано, я залишився задоволеним, як походом, так і апаратом.
Далі буде багато фотографій та довга розповідь.
Для споглядання за цікавими видами птахів зібралася невелика група орнітогів — вони себе називають бьордвотчерами. І надумали вони пройтися по горах навколо міста Сколе — буквально при в’їзді в Карпати, де гори не такі високі. І я з ними пішов — не стільки птахів познімати, як побачити гори — бо минулого місяця в рівнинному Закарпатті я їх толком і не бачив. Пошукав маршрути навколо: домовилися, що підемо на гору Лопата — там є круговий маршрут, що починається від траси вздовж річки Кам’янка повз водоспади до однойменного села, а далі на хребет. З вершини вже йде спуск до Сколе, де ми й ночували.
Наш маршрут вийшов довжиною понад 19 кілометрів і мав набір висоти під 800 метрів — це як йти на Говерлу із Заросляка.
Був іще резервний, простіший маршрут до озера Журавлине та до вершини Ключ — вона нижча метрів на 300 і до неї ближче йти.
Тепер про те, з чим ми ходили. Так вийшло, що всі дістали із рюкзаків Canon. Навіть мильничка, на яку я зняв все це добро, теж від цього виробника.
Я на той час витрусив із київського офісу Canon для тесту EOS 80D: фотокамеру із 24МП матрицею, представлену цього року. Це такий собі верхній любительський клас, простими словами напівпрофесійна дзеркалка: з аматорськими моделями її ріднить поворотний екран із сенсорним керуванням, вбудований спалах та автоматичні і сюжетні режими зйомки. До ознак старших моделей можна віднести верхній інформаційний дисплей, бездротове керування спалахами та контроль рівня звуку при зйомці відео.
Зовні камера практично не відрізняється від свого попередника EOS 70D, проте модуль автофокусування має значно більшу кількість точок — 45 проти 19. В новій моделі, як і в попередній, підтримується технологія DualPixel Autofocus, що обіцяє точніше наведення на різкість у важких умовах. Модуль фокусування ефективний при освітленні до -2 eV, а центральна точка до -3, що дозволяє знімати в напівтемряві. В принципі, за оснащенням це якраз той апарат, що підходить для мене — можливостей молодших трицифрових моделей мені вже не вистачає, а до старших я іще росту.
І я вам скажу, Canon EOS 80D — чудовий апарат. Якщо на нього поставити об’єктиви L-серії. Canon дали мені 35mm 1.4L та 70-200mm 2.8L. Подібне задоволення від зйомки я відчував від об’єктива Nikkor 24-70, з яким я пробував Nikon D610 та D750, але то камери трохи іншого класу.
Закинувши вранці до рюкзаків канапки, термоси та техніку, ми під’їхали до села Дубина, звідки вздовж річки Кам’янка почали нашу майже двадцятикілометрову ходу. Це є територія національного парку Сколівські Бескиди і, по ідеї, з нас мали взяти якусь плату за вхід, проте нікого на вході не було. Місце популярне серед організованих туристів на автобусах, так як дуже доступне. А тому тут, коло водоспадів, розташувалися крамнички із сувенірами, місцевими грибами, травами, напоями та іншим популярним серед відвідувачів добром.
Організовані туристи, м-м-м-м-м. Їх привезуть автобусом на місце, поводять легеньким маршрутом, бо в групі діти та літні люди, потім нагодують, завезуть до готелю де вкладуть спати у м’які ліжечка. Ніякої романтики.
Просто продавати горілку не цікаво — треба для брутальності втопити в ній змію. Мовляв, хто тут сміливий, спробуй гадюківку! Я на це не повівся, проте взяв шашличка: він тут справді смачний та соковитий.
Зовсім поруч знаходиться водоспад Кам’янка — тут великий оглядовий майданчик із альтанкою, можна гарно посидіти, проте нам час іти далі. Для тих, кому стало погано від гадюківки, через місток є джерело живої води. Пити її не обов’язково: ефект оживлення досягається за рахунок їдкого сірководневого запаху.
Річечка тече між порослим кущами камінцям, тут водяться деякі птахи, зокрема мої друзі намагалися зняти маленького та прудкого пронурка, який постійно кудись втікав. Зате на будь який голос постійно відгукувалася сойка.
Пронурка хлопці назнімали вдосталь вже наступного дня, при чому зовсім поруч від місця, де ми жили.
Назустріч нам йшов заробляти грошей дядечко із канюком. Птах із несправним крилом не може літати, лише ходить як курка, тому його навіть не прив’язують. Тому зараз його доля — позувати для туристів, чи на туристах. У Пейсбуці захисники природи уже висловили невдоволення цими знімками, точніше дядечком.
Далі ми натрапили на кінських розмірів мурашник. По ньому навіть лазили його мешканці, проте вже холодно і вони були пасивні. Кабанів тут, схоже, немає.
Десь в цьому місці сфотографував я маленьку пташку, що мої друзі визначили як горихвістку. Так, об’єктиви L-серії дуже різкі. Та й EOS 80D з такими світлими скельцями фокусується чудово. Промахи були здебільшого через те, що я в одноточковому режимі (а як іще наводитися на таку крихітку?) не попадав куди треба: на жаль, фотокамера не підсвічує червоним у момент фокусування, лише при зміні точки.
В селі Кам’янка ми зайшли до магазину і прикупили трішки продуктів, звідси і почався підйом в сторону гори Лопата.
Грибочки ростуть. В цьому місці відчуваєш, що ноги відвикли від таких підйомів, проте назад вже повертатися не хочеться: йдемо на вершину. В цьому місці відкриваються чудові панорамні краєвиди.
Коли ми піднялися до тисячі метрів, з’явився сніг — ось вам і вертикальна зональність. Спочатку зовсім небагато, але чим вище, тим більше, було навіть важко бачити стежку, добре, що перед нами тут хтось потоптався.
Ось така картинка — сонце, сніг і яскраво-зелена трава під ним. Прямо казка якась.
Крутий підйом — нічого страшного, сніг лежить — не проблема. А ось засніжений крутий підйом це вже виклик: добре, що я з палкою, хлопці собі шукали сухі гілки.
Тут я іще трішки похвалю Canon EOS 80D: цього разу за динамічний діапазон. Білий сніг із темним лісом дуже контрастує, проте навіть якщо на фотографії щось вигорало, то не настільки сильно і легко поправлялося в фірмовому RAW-конвертері. Ясно, що із повнокадровими моделями цей апарат не рівняється, проте на фоні кропнутих дзеркалок виглядає достойно.
Я оглянувся назад і побачив прекрасний вид на село Кам’янка, звідки ми вийшли трохи більше як дві години тому. Всього підйом на гору в нас зайняв близько трьох.
Десь в цьому місці мої птахолюбні друзі нагляділи на дереві трьохпалого дятла, якому було начхати на фотографів, він довбав собі комашок, тому його вдалося зняти. Це доволі рідкісний вид, тому вони й зраділи і далі йшли на піднесенні.
Ці гори знамениті тим, що тут билися загони УПА — спочатку із німцями та мадярами, а потім із радянськими окупантами. Друга знакова точка — вершина Ключ тут неподалік, де також відбувалися зіткнення: я планував її як запасний варіант, вона нижча і простіша для відвідання, проте ми пішли саме на Лопату.
Іще я хочу похвалити OpenStreetMap в цілому й програмку OSMAnd зокрема — там позначено багато карпатських туристичних маршрутів. Можна йти взагалі без карти, якщо ви попередньо добре ознайомилися із маршрутом: стежка тут добре ознакована, незрозумілих поворотів немає. Проте із навігацією було зрозуміло, де ми і скільки залишилося йти.
Мої компаньйони часто відволікалися на фотографування птахів, тому ми вибивалися із часу і я думав, що не встигнемо спуститися до темна. В нас були при собі ліхтарики, а стежка в кінці маршруту як траса, проте ми встигли вийти. А на наступний день було хмарно і моросив дощ. Ми, щоб не сидіти на місці, вийшли в дощовиках і походили по околицях Сколе, але я вже майже не знімав, не хотілося мочити тестову техніку. Тоді ми повернулися до будинку, доїли та допили наші запаси і пішли на потяг.
Поїздка видалася чудовою. Я прогулявся по горах, друзі роздивилися пронурка, білоспинного та трьохпалого дятлів. Вся подорож обійшлася просто у смішні гроші — менш ніж в 700 гривень, тому висновок простий — їдь з друзями, буде і свобода, і недорого. Ну, трішки комфорт страждає, ну була прохолодна вода в душі, але для справжнього туриста це не страшно.
Велика класична дзеркалка Canon EOS 80D також залишила приємні враження. Є певні побажання та зауваження, наприклад до шумності матриці та видошукача. Проте камера чудово підходить для зйомки в подорожах, якщо, правда, ви захочете її велику за собою тягнути. Якщо хочете більш детальний огляд із циферками — пишіть в коментарях. І на останок — об’єктив EF70-200 f/2.8L IS II USM мені сподобався більше за Fujinon 100-400mm: з ним було легше швидко наводитися на ціль. Хоча, важкий, шию надушив ремінцем. Іще один читач мене просив тестувати WiFi: така нагода випала, коли я поділився із другом деякими фотографіями на його iPhone.
Ну а на цьому в мене все, цікавих вам подорожей, не перемикайтеся.