/!\: Я вже видохся в плані сюжету, одна ідея, що залишилася, буде сьогодні написана і це буде остання частина. Свій твір пізніше складу до купи, викладу під ліцензією GPLv2 — може хтось покращить.


noddeat сидів у кафе Новосибірська і наводив порядок в своєму блозі. Літак здійснив тут посадку щоб висадити половину служивих, решту довезе до Москви. За час перельоту від Петропавловськ-Камчатського в ЖЖ набігло багато неадекватного народу. Тобто, вони були іще після дописів із фотографіями Зони-51, де Ту-114 стояв поруч із Боїнгами. З тих пір ці фотографії розлетілися по російській блогосфері, а з усіх куточків почали з’являтися любителі авіації. Одні цілком підтримували ідею, що таку знакову модель привели у льотний стан і цікавилися подальшим маршрутом, бажаючи побачити легенду на власні очі. Але проскакували фрази типу "хохли поцупили наш ТУполь" і щось там про Домодєдово. Знову-ж, noddeat не звертав на це уваги і справно вичищав коментарі від варварських набігів, але потім хтось виклав стару фотографію літака-пам’ятника перед приміщенням вищеназваного аеропорту. noddeat показав її Живописцю — там було видно бортовий номер: — Це, напевне, той самий літак. Номер було змінено після реконструкції, але збереглися оригінальні документи — сказав Живописець і викопав із товстих тек старий пожовклий альбом із написом СССР-76464 на титульній сторінці — але я, якось, не думав, що це саме той пам’ятник, що стояв на постаменті перед Домодєдово.

Ту-114 Домодедово

Ще на Камчатці до летовища ломилися купка ґікуватих товаришів із фотоапаратами, але охорона їх наполегливо не впустила — все-ж поруч військовий аеродром. Деяких, навіть, кудись повезли на бобику. В Новосибірську летовище було цивільним, туди пробралися декілька незрозумілих громадян і з криками "поверніть наш пам’ятник" вибігли по трапу до дверей. Але Живописець якраз тримав у руках великий балон зі стисненим вуглекислим газом. Струменем в обличчя всіх скинуло зі сходів і вони покотилися на бетон, але один фанатик втримався за поручні — довелося лупцювати його порожнім балоном. Покотився донизу і він. Поки прибігла охорона, ще один встиг порізати колесо на носовій стійці шасі — попри товстелезну гуму, що витримує багатотонний удар при посадці, йому це вдалося. І до вечора пілоти були зайняті заміною шини — благо, поруч знайшлися старі техніки, здатні допомогти в цьому.

Під вечір, перед самим зльотом, до літака пробралися журналісти. Вони нічого не вандалили, і, навіть, виявилися адекватними, тому пояснили, що з 70-х років до 2006-го цей борт стояв пам’ятником коло аеропорту Домодєдово, але, при реконструкції, був знищений. Принаймні так всі думали. Авіатори та авіафанати намагалися протестувати, збирали підписи, та не допомогло і, згодом, про це забули — ще скільки на теренах країни є старих літаків та іншого барахла. — Я його купив в Казахстані, взагалі-то — сказав Живописець журналістам. — Там дійсно поруч стояв різак. І вклав багато грошей на відновлення. На панелі приладів взагалі нічого не було, як і самої панелі — я не знайшов оригінальних приладів, тому поставив "скло". Іще багато чого замінив.

Час, що залишився до злету, він розказував журналістам про те, як і де роздобув даний борт. Виходячи з інформації, отриманої від них, Живописець змінив аеропорт призначення коло Москви і відмовився від польоту в Петербург, щоб не привертати стільки уваги. Справа у тім, що справжні авіатори, судячи з відгуку, цілком підтримували те, що він поставив на крило цей раритет, замість зробити з нього екзотичний ресторан чи розібрати на деталі. Деякі, навіть, робили спроби зв’язатися через блог noddeat'a, та їх намагання заглохли серед криків агресивних авіадрочерів, яких хлібом не годуй, а дай пошуміти в інтернетах. Деякі, особливо вперті, вираховували аеродром призначення (а опублікованої інформації для цього було достатньо) і їх ми спостерігали в Новосибірську. Зовсім невідомо, чого було чекати в Москві. Дальності польоту цілком вистачить, щоб без посадки покинути Росію, але на борту їхали з авіабази додому відставники, яких Живописець обіцяв доставити. Крім того, він мав іще повністю укомплектований екіпаж із досвідченими змінними пілотами, бортінженером та штурманом. Останній був не потрібен через сучасне навігаційне обладнання, але над Росією вирішили, для проби, полетіти по старому — із паперовими картами та логарифмічною лінійкою, опираючись на радіомаяки — чисто для цікавості. І дійсно, час польоту минав досить приємно. Давши військовим штурвала Живописець пішов до noddeat'a і нахабно видер у нього планшет щоб подивитися, що той пише до чергового допису. І вимагав, щоб не було інформації про точне розташування та шлях. Після чого ліг відпочити — ремонт колеса в Новосибірську був важким, благо що в запасі була потрібна гума.

Прокинувся він уже від поштовху при посадці в одному підмосковному летовищі, розташування якого залишиться не названим, щоб неадекватні фанати не нагодилися скоро. Хоча, аеродромів, що можуть прийняти такий великий літак, тут не так і багато, якщо не рахувати великих комерційних терміналів, які Живописець виключив із маршруту. І він сподівався, що за період стоянки сюди ніхто не заявиться. Але стояли довго, доки сюди їхали цистерни з пальним. І на летовищі таки з’явився невеликий натовп сторонніх людей, що рухалися до трапу. Пілоти озброїлися балонами зі стисненим вуглекислим газом та цвяходерами. Хоча, як виявилося, марно — гості були адекватними. Власне, це були авіатори — діючі чи відставні. Вони мали знайомих у диспетчерській службі, які спрямували їх куди треба. І були вже дорослими врівноваженими людьми, культурно попросилися на діалог, тому були запрошені всередину. Живописець зрадів культурній розмові і повів екскурсію по літаку: — Багато деталей та частин я, на жаль, не знайшов, тому доводилося заміняти. Зокрема, основні пілотажні прилади — як бачите, на панелі стоять комплексні екрани. Хоча, з іншого боку, з ними зручно літати по західних комерційних трасах. А от крісла я відновив — він показував у кабіні — деякі деталі стоять від Ту-95 та Ту-142, зокрема, органи керування на палені бортінженера.

Потім вони перейшли в салон. Перший клас було відновлено повністю, а от із другим та третім вийшла неув’язка. Живописець вважав, що відновив їх теж згідно оригіналу, проте помилився — крісла стояли взагалі від Іл-62, як виявилося. Також вияснився шлях, через який цей літак потрапив із Домодєдово аж у Казахстан — він пройшов через багато рук. Під кінець гості запитали, чи не можна буде потім передати літак до якогось музею, але названа сума, яка була вкладена в літак — вона була більшою, ніж вартість покупки самого борту в Казахстані — підказала їм, що збирати необхідну суму буде їм, простим трудягам неба, дуже важко. Хоча Живописець сказав, що коли закінчуватиметься ресурс роботи всього літака, то він прижене його до Росії за невелику суму. Але ще хоче політати.

Нарешті приїхали заправники з пальним. Відставні військові попрощалися і пішли на автобус, тому на борту залишилося лише два пілоти. Пішли і гості. Вже прибрали трап, Живописець виїжджав на злітно-посадкову смугу і чекав дозволу на старт. В куполі штурмана було порожньо — noddeat не хотів нічого фотографувати і сидів сердитим у своєму купе. Його затишненьку ЖЖшку зламали остаточно. Добре, що він встиг відновити пароль і закрив блог на невизначений термін. Російські інтернетники його дістали, до них це не вдавалося нікому. noddeat хотів скоріше до Німеччини, тим більше, що закінчувалася його відпустка. Із-за неочікуваних затримок на Камчатці та в Новосибірську мандрівники відставали від плану на дві доби, але Живописець казав, що до ранку понеділка встигне сісти в Нюрнберзі. А вже неділя, пізній вечір. А noddeat'у обов’язково треба було там бути, бо о десятій ранку мав відбутися захист проекту — якщо його не провести, то можна залишитися без фінансування, а, значить, без роботи. І він підганяв Живописця.

Якраз у той момент, коли Ту-114 вивернув на старт, до летовища нагодилися саме ті неадекватні фанати на двох старих Жигулях. Як потім скажуть в новинах, вони, насправді, не стільки фанати, як просто нездорові психічно — бо нормальна людина зі здоровим глуздом не сунеться на злітну смугу. Диспетчер на вежі це бачив і дав команду злітати саме коли ВАЗи швидко наближалися до хвоста. На автомобілях розвіювалися гасла "Повернемо украдену святиню". Живописець цього не бачив, коли посунув ручки керування двигунами уперед. Двигуни знаходилися високо, тому струмені вихлопних газів пройшли над автівками, проте ревіння найпотужніших у світі турбореактивних двигунів оглушило водіїв і ті зіткнулися один з одним. Ту-114 злетів у небо.

noddeat не знаходив собі місця. Уже о пів на шосту ранку і літак мав давно бути на летовищі Нюрнберга, а він — рухатися регіональною залізницею на роботу в Байройт. Ще-й додому встиг-би забігти. Проте під крилом було ще море. Звідки? Яким маршрутом? Він вскочив до кабіни — там Живописець щось говорив у мікрофон — називав якісь цифри і ще якісь слухав. То була стандартний обмін інформацією з диспетчерами, але noddeat'у було не до цього. Він кипів і булькав як новий електрочайник BOSCH. Живописець без емоцій на обличчі пояснив, що рідна ненька Україна не впустила так просто у свій повітряний простір, вимагаючи виконання бюрократичних формальностей, на які не було часу. Тому він проклав шлях через Петербург, Балтійське море та Гамбург. Ось тому вийшло значно довше. Але о восьмій, за розрахунками, літак вже має приземлитися. noddeat розумів, що може не встигнути, бо реально не пам’ятав розкладу транспорту, тому вимагав поспішити. Під крилом з’явилися величезні контейнеровози, що низкою, один за одним, кудись ішли. На горизонті з’явилася земля і скоро під крилом можна було розгледіти Гамбург. Проте літаку треба було пролетіти ще практично всю Німеччину на південь. Хоча і вже по прямій, без заторів та зупинок — при поточній швидкості це мало зайняти в межах години. Ще трішки часу на виїзд до стоянки, митниця — вона займе небагато часу, багажу із собою практично не було. Має встигнути. Хоча, ілюзії швидко розвіялися.

Десь над Франкфуртом літак знизився і почав міняти курс. Зменшилася і швидкість — на висоті трьох кілометрів вона мала бути в межах 250 вузлів проти крейсерських чотирьохсот. Мало того, в черзі на посадку вони були аж сьомими. noddeat вже просив дати йому парашута. Перед самою посадкою Ту-114 знову набрав висоту — попереду пропустили борт на екстрену посадку — в один із двигунів потрапив птах. Але, нарешті, сіли.

Німецька митниця, завжди така точна і пунктуальна, цього разу, здається, працювала вкрай повільно. О пів на десяту noddeat вискочив із чартерного терміналу і побіг до вокзалу. Він ледве устиг купити квитка і вскочити до електрички. Мобільний телефон розривався — дзвонив стурбований керівник і вимагав в цю-ж мить з’явитися перед його ясні очі. Коли noddeat сказав, що виїжджає із Нюрнберга, то із трубки долинуло відбірна німецька лайка, обіцянки четвертувати, повісити і просто звільнити. На тому кінці дроту кинули трубку. noddeat сидів і думав над подальшою долею — він, наразі, не мав ніяких варіантів, куди податися працювати в Унії, а повертатися додому в якийсь задрипаний науково-дослідний інститут він не хотів — та-й там доведеться якось легалізувати свій унійний диплом. Або перевчатися, міняти цікаву професію — він того не хотів.

Потяг застукав колесами по стрілках і під’їхав до станції. Німецька залізниця була незмінно точною, noddeat вискочив із вокзалі і стрибнув у таксі. До університету було недалеко, проте годинник показував двадцять хвилин на одинадцяту — там, напевне усі зібралися. Проте шеф більше не телефонував — невже пише доповідну керівництву? Це кінець. noddeat намагався не думати про майбутнє. Завжди у нього був вільний графік — при вчасному виконанні робіт ніхто не цікавився коли і на скільки він приходить на роботу і скільки там сидить. Але сьогодні, з цим довбаним засіданням, треба було з’явитися саме на десять.

noddeat швидко розрахувався карткою, вискочив із таксі і направився до офісу. Він так поспішав, що мало не наштовхнувся на своїх колег, які всі стояли на вулиці. І шеф стояв. І всі співробітники, які ту працювали. Із дверей приміщення вийшли якісь люди у формі пожежників: — Хибне спрацювання — повідомили вони.

Всі зітхнули з полегшенням. А особливо noddeat.


/!\: Вказаний у розповіді борт, насправді, був розламаний, про що наявні в інтернетах фотографії.