07.08.2013 - 20:00
1. Ми знову виходимо до залізниці, але не для того, щоб зловити дизеля, а просто звідти починаються пішохідні маршрути на найближчі вершини. І просто поруч із нами простенький-препростенький маршрут на гору Свинянка з вершиною на рівні щось над 1100 м. Не забуваємо, що Микуличин розташований десь від 750 м, тому це підйом для розім’ятися, все-ж тільки приїхали.
2. До цього я в гори вилазив востаннє у 2000-му році, уже встиг забути все, тому всі пейзажі призводили до відкривання мого рота та натискання кнопки затвору. До речі, на такій висоті уже немає комарів, а вище і мух не помітно.
3. Відхиляємося від залізниці уверх, там поляна, сінокоси і старі хатки.
4. Велика кількість папороті. Входимо в ліс.
5. Мох, покритий якимось листочками — я не ботанік — м’яко, ходиш, як по перині.
6. Лісова дорога. Насправді, для тих, хто не може, або не хоче багато і важко ворушити своїми ногами, але має гроші, завбачливі гуцули пропонують смердючі поїздки на навколишні гори. Про це буде в наступних дописах.
7. Трутовики, здається, витримають людину, якщо по них лізти.
8. Акційні Blackberry для тих, хто відвідав Карпати. Одним із каменів спотикання на маршрутах стали кущі із усілякими ягодами, у яких туристи постійно застрягали.
9. Минулого разу мене питали, чи сам я поїхав. Звісно, ні, бо для цього я недостатньо знаю Карпати. І справа не у знанні стежок по горах — вони там промарковані, бери карту і йди, а у таких питаннях, де краще поселитися, як планувати поїздки по околицях, де пообідати, що взагалі там можна цікавого побачити, що, в решті, взяти у дорогу. В принципі, при великому бажанні, можна знайти все в інтернетах, але я, як людина в цьому недосвідчена, вирішив приєднатися до Ярослава Козака, який давно займається організацією турів. А ще він хоче відкрутити голови тим, хто смітить пластиком у горах. Іншу інформацію про Ярослава знайдете самі, в ЖЖ він присутній.
10. Упс, здається, група знову застрягла в кущах.
11. Виходимо з лісу і ступаємо на дорогу в небо. Власне, чому я обізвав поїздки сюди смердючими, бо бачив, як на понижених передачах наверх повільно видирався УАЗ-452Д, радуючи своїх пасажирів в кузові неперевершеним вихлопом — яке там гірське повітря, які смереки?
12. Зверху хатки. Там, напевне, ніхто не живе, просто використовуються як господарські будівлі.
13. Кожні 50-100 метрів пейзажі міняються і вже не знаєш, що фотографувати. Ця лихоманка пройде за декілька днів, рот уже не буде так відкриватися широко на кожному кроці.
14. Це іще не кінець підйому, ліземо на вершину. З погодою нам повезло — за час поїздок та вилазок, ні раз не захопив дощ, хоча дощовики у всіх були з собою. Сьогодні взагалі смалило Сонце і вся випита мною водичка, хоч я її заливав строго у рот, опинилася на футболці.
15. Микуличин з висоти. Так ось, я за вилазку спорожняв півторалітрову пляшку води. А якщо натрапляли на джерело, то поповнював запаси і пив іще. Так, я водохльоб. Далі навчився трішки економити.
16. Група, тим часом, застрягла і плямкає в чергових кущах.
17. На вершині інформаційні таблички і місце для відпочинку, куди ми всілися пообідати.
18. Повсюди клацають затвори. Вид на навколишні гори.
19. Школота вважає за потрібне залишити за собою пам’ять, щоб їх згадували незлим тихим словом.
20. Від Свинянки йде хребет на інші вершини, зокрема, на Круглоявірник. Ми трішки прогулялися в ту сторону.
21. Види щоразу міняються, хочеться там політати.
22. Іззаду Микуличин та Яремче. До речі, фото тунелю, дороги та Прута в минулому дописі зняті десь звідси.
23. Знак не тільки повідомляє нам, куди йти, а-й натякає на спорідненість заходу України із заходом Сполучених штатів — вуйки — то гірські ковбої.
24. Вдосталь нафотографувавшись, ми спускаємося донизу. А так не хочеться залишати важко набрану висоту.
25. Ховаємося від спекотного Сонця в лісі.
26. І скоро опиняємося в селі.
В найближчих планах написати — легка, завуальована реклама садиби, де ми жили, особливості колісного пересування по Карпатах та вилазка на іншу вершину. Не перемикайтеся.