В невеликій затишній кімнаті, за великим письмовим столом, сидів злий викладач і гортав сторінки свого затишненького журнальчика. Він постійно щось записував до блокнотика і тюкав по кнопках величезного бухгалтерського калькулятора "Громадянин". По ходу діла, злий викладач почісував потилицю. Аж нарешті він востаннє тицьнув у кінських розмірів кнопку = і здивувався. Злий викладач підвів підсумки — всі у своїх блогах підводять і він вирішив спробувати. Спочатку фінансові підсумки по тому, скільки грошей вдалося врятувати від девальвації шляхом конвертації у спогади та фотографії. Тобто, скільки він протринькав на туризм за цей рік.

Загалом, дуже грубо, вийшло майже 9000 гривень за 15 поїздок, що увійшли до звіту — це вдвічі більше, ніж того року. Загальна кількість днів, проведених в них — 23 — це, приблизно, один день раз у два тижні. Дві поїздки не увійшли до обліку, так як одна на халяву, друга паралельно із нагальними справами. Іще, окремо, значиться придбання рюкзака, фототехніки та іншого туристичного добра десь тисяч на 6-7. Коротше, можна згадати весняну графоманію про останні гроші.

Деталізації по цінах не приводжу, лише загальний список поїздок і посилання на них. Найдорожче обійшлася поїздка на свято вина, так як там я іще набрав пляшок до рюкзака, найдешевше — трамвай-кафе, так як поїздка маленька.

  1. Поліський заповідник.
  2. Космос-пиво.
  3. Трахтемирів.
  4. Чорнобиль.
  5. Праліси Карпат.
  6. Волинь заповідна.
  7. Деснянсько-старогутський заповідник.
  8. Південь Чернігівщини.
  9. Мезинський НПП.
  10. Відома та невідома Біла Церква (так, я вирішив послухати, що Маленков розкаже про рідне місто.)
  11. Міжрічинський РЛП.
  12. Камінне село.
  13. Свято вина.
  14. Фастівщина, ДОТи і пивний завод не працював.
  15. Трамвай-кафе.

Із того, що не увійшло до обліку — Обухівська Русь, проплатив профком, їхали колективом, та нещодавній туалетний музей — забіг туди мимоходом.

Воно, звичайно, добре, що я стільки їздив, але, в цілому, дорого. Тому на наступний рік треба витрачати менше. Наприклад, зекономити на бородатих дядьках і їхати кудись самостійно.

Далі будуть підсумки по самих подорожах, алкоголю та фотографіях. Не перемикайтеся.

Сьогодні ми трішки оглянемо пару ДОТів Київського укріпрайону, що були призначені для захисту Києва від ворогів із заходу. Власне, багато часу у мене на них не було, а щоб зробити толкові фотографії, там треба застрягнути на годинку-другу в кожному з них із штативом. А ще було-б непогано купити налобного ліхтаря — і в господарстві знадобиться, коли в довгі зимові вечори пропадає світло.

1. ДОТ№ 100, або 179 за іншою нумерацією, знаходиться неподалік від Віти поштової. Його хтось підприємливий закрив решітками, проте хтось (не ми) сильний відкрив, тому ми зазирнули і всередину.

Вхід до ДОТу

Під час поїздок кудись завжди хочеться їсти — особливо, коли десь налазишся. І тут буває два варіанти:

1. Я вважаю, що їдемо не надовго, або розраховую на заклади громадського харчування. Але тоді виявляється, що народ побрав продуктів і в дорозі влаштовує перекус, плямкаючи ковбасою, вареними яйцями та іншими продуктами. Я плямкаю губами.

2. Я вважаю, що треба запастися провізією, в переддень поїздки забігаю в гастроном, увечері готую собі торбу. Потім, як виявляється, в дорозі ніхто не їсть — немає коли, чи не брали, чи ще щось. Коротше, везу харчі додому.

Третього варіанту — взяв харчі і все з'їв, майже не траплялося.

Остання тема по Закарпаттю, що в мене залишилася — садиба Іванчо, або термальні води Косино, що по суті є купально-відпочинковим комплексом з можливістю поніжитися в теплій водичці навіть у холодну пору року.

1. Але не поспішайте уводити слово Косино до вашого навігатора — бо населений пункт з такою назвою є коло Чинадійово і там ви не знайдете термальних вод. Хоча, Google шукає саме термальні води в першу чергу. А населений пункт називається Косонь.

Косино вхід

Сьогодні ми продовжуємо прогулянку по Закарпаттю — зокрема, зараз я покажу вам всякі баянні види Ужгорода. Небаянні фотографії я приберіг для бонус-дописів, що будуть завтра опубліковані кишеньковими ботами, поки я буду лазити по чергових цікавих місцях.

1. Взагалі, Ужгород мені сподобався, я-б тут пожив — саме місто дещо менше навіть за Білу Церкву, знаходиться на рівнині, проте до Карпат рукою подати. От тільки є побоювання за свою печінку — все-ж Закарпаття це регіон великої кількості недорогих хороших вин.

Вулиці Ужгорода

Що ви подумаєте, коли побачите групу дядьків, які бульбенять у найближчому генделику? Алканавти, пропивають всі гроші, гроблять здоров'я. А що ви подумаєте, коли зустрінете на вулиці групу дядьків із великими рюкзаками та в туристичному одязі? Спорт-туризм-здоров'я, молодці. Але це поки ви не знаєте, що в них у рюкзаках. Просто другі дядьки відрізняються від перших тим, що бульбенити в найближчому генделику їм не цікаво — вони їдуть кудись подалі. На кордоні з Румунією, в букових пралісах Карпат, в київському трамваї, у лісі з вовками, чи десь в очеретяних заростях — вони дістають свої фляги і вживають. Коротше, за останній рік сухими в мене видалися лише три поїздки — на фабрику ялинкових іграшок, в Чорнобильську зону і одноденна поїздка по Чернігівщині із Романом Маленковим — ну, бо він за кермом.

Накидавши посилань на свої цікаві дописи для тих, хто не читав їх раніше, продовжу свою розповідь про поїздку Закарпаттям пропагандою розпивання алкоголю. В селі Шаланки ми прийшли до винного підвалу Ференца Ракоці №2, який в угорців вважається національним героєм, так як намагався визволити Угорщину з-під гніту Відня. Сепаратист, коротше — але винний погребок у нього затишний.

26. Тут є старі пляшки з вином.

Старі пляшки

— Мы едем-едем-едем, в натуре два вагона!

Заєць із старого анекдоту.

Я довго думав, як впорядкувати велику кількість привезених із Закарпаття фотографій і як поділити весь матеріал на теми. Але всі варіанти мене не задовольняли, аж доки я не додумався до однієї геніальної думки — показати всі знімки по порядку — спочатку перший, а потім другий день поїздки в декількох дописах на 70 фотографій всього. Бонус — вони всі клацаються до повного розміру. Отже, найближчим часом, в моєму геніальному блозі ви побачите таке:

1. Іграшковий поїзд їде через поле.

Анця Кушницька

2. Біле напівсухе вино наливається у келих.

Біле напівсухе вино

3. Я фотографую ранковий Ужгород.

Схід Сонця над Карпатами

Сьогодні в моєму блозі:

1. Танк їде через місток.

Місток і Спринтер

2. Піхота йде за танком.

Туристи на містку

3. Ми йдемо за піхотою й потрапляємо в Камінне село, про що сьогодні і розповідь.

Знак Камінне село
Есть ли у вас план, мистер Фикс? — Есть ли у меня план? Есть ли у меня план? Да у меня целых три плана!
Містер Фікс

Є у мене один план. Враховуючи невдалий досвід збирання народу на екскурсію в депо Київського метрополітену ну і просто витягування у всякі поїздки, не буду стверджувати, що в мене він вийде, проте якщо не пробувати, то точно не вийде. Все-ж, може і на нашій вулиці колись перекинеться білий КамАЗ з коноплею.

План полягає в тому, щоб наступної весни, на майовки, зібрати шобло народу і поїхати в Міжрічинський парк, там відпочити і, головне, покататися по Десні на байдарках. Байдарки є — казав Андрій Сагайдак, що належать якомусь клубу, проте, думаю, домовитися можна.

Назбирати треба як мінімум на один легковий автомобіль — самого автомобіля у мене, щоправда, немає — а можна і більше: тоді поїдемо з "принципово іншим рівнем комфорту" із Романом Маленковим (він теж за).

Каякери на Росі

Фото з Росі, якщо що — спортивні каяки дуже вузькі і призначені тільки для гонок. Сплавлятися у своє задоволення краще в туристичних, які ширші.

Влітку я дуже хотів потрапити в Міжрічинський регіональний ландшафтний парк, проте на заваді стали держіспити, які ніяк не перенести. Але нічого — туди можна потрапити восени, більше того, без потреби годувати комарів. Отже, сьогодні в моєму блозі:

1. Сильні люди пхають автобуса.

Автобус

2. Я публікую справжнє гівнофото.

Копрофіли

3. Андрій Сагайдак вирішує квартирне питання.

Гніздівлі

Ну іще 17 фотографій під катом.

Сторінки