Остання тема по Закарпаттю, що в мене залишилася — садиба Іванчо, або термальні води Косино, що по суті є купально-відпочинковим комплексом з можливістю поніжитися в теплій водичці навіть у холодну пору року.

1. Але не поспішайте уводити слово Косино до вашого навігатора — бо населений пункт з такою назвою є коло Чинадійово і там ви не знайдете термальних вод. Хоча, Google шукає саме термальні води в першу чергу. А населений пункт називається Косонь.

Косино вхід

Сьогодні ми продовжуємо прогулянку по Закарпаттю — зокрема, зараз я покажу вам всякі баянні види Ужгорода. Небаянні фотографії я приберіг для бонус-дописів, що будуть завтра опубліковані кишеньковими ботами, поки я буду лазити по чергових цікавих місцях.

1. Взагалі, Ужгород мені сподобався, я-б тут пожив — саме місто дещо менше навіть за Білу Церкву, знаходиться на рівнині, проте до Карпат рукою подати. От тільки є побоювання за свою печінку — все-ж Закарпаття це регіон великої кількості недорогих хороших вин.

Вулиці Ужгорода

Що ви подумаєте, коли побачите групу дядьків, які бульбенять у найближчому генделику? Алканавти, пропивають всі гроші, гроблять здоров'я. А що ви подумаєте, коли зустрінете на вулиці групу дядьків із великими рюкзаками та в туристичному одязі? Спорт-туризм-здоров'я, молодці. Але це поки ви не знаєте, що в них у рюкзаках. Просто другі дядьки відрізняються від перших тим, що бульбенити в найближчому генделику їм не цікаво — вони їдуть кудись подалі. На кордоні з Румунією, в букових пралісах Карпат, в київському трамваї, у лісі з вовками, чи десь в очеретяних заростях — вони дістають свої фляги і вживають. Коротше, за останній рік сухими в мене видалися лише три поїздки — на фабрику ялинкових іграшок, в Чорнобильську зону і одноденна поїздка по Чернігівщині із Романом Маленковим — ну, бо він за кермом.

Накидавши посилань на свої цікаві дописи для тих, хто не читав їх раніше, продовжу свою розповідь про поїздку Закарпаттям пропагандою розпивання алкоголю. В селі Шаланки ми прийшли до винного підвалу Ференца Ракоці №2, який в угорців вважається національним героєм, так як намагався визволити Угорщину з-під гніту Відня. Сепаратист, коротше — але винний погребок у нього затишний.

26. Тут є старі пляшки з вином.

Старі пляшки

— Мы едем-едем-едем, в натуре два вагона!

Заєць із старого анекдоту.

Я довго думав, як впорядкувати велику кількість привезених із Закарпаття фотографій і як поділити весь матеріал на теми. Але всі варіанти мене не задовольняли, аж доки я не додумався до однієї геніальної думки — показати всі знімки по порядку — спочатку перший, а потім другий день поїздки в декількох дописах на 70 фотографій всього. Бонус — вони всі клацаються до повного розміру. Отже, найближчим часом, в моєму геніальному блозі ви побачите таке:

1. Іграшковий поїзд їде через поле.

Анця Кушницька

2. Біле напівсухе вино наливається у келих.

Біле напівсухе вино

3. Я фотографую ранковий Ужгород.

Схід Сонця над Карпатами

Сьогодні в моєму блозі:

1. Танк їде через місток.

Місток і Спринтер

2. Піхота йде за танком.

Туристи на містку

3. Ми йдемо за піхотою й потрапляємо в Камінне село, про що сьогодні і розповідь.

Знак Камінне село
Есть ли у вас план, мистер Фикс? — Есть ли у меня план? Есть ли у меня план? Да у меня целых три плана!
Містер Фікс

Є у мене один план. Враховуючи невдалий досвід збирання народу на екскурсію в депо Київського метрополітену ну і просто витягування у всякі поїздки, не буду стверджувати, що в мене він вийде, проте якщо не пробувати, то точно не вийде. Все-ж, може і на нашій вулиці колись перекинеться білий КамАЗ з коноплею.

План полягає в тому, щоб наступної весни, на майовки, зібрати шобло народу і поїхати в Міжрічинський парк, там відпочити і, головне, покататися по Десні на байдарках. Байдарки є — казав Андрій Сагайдак, що належать якомусь клубу, проте, думаю, домовитися можна.

Назбирати треба як мінімум на один легковий автомобіль — самого автомобіля у мене, щоправда, немає — а можна і більше: тоді поїдемо з "принципово іншим рівнем комфорту" із Романом Маленковим (він теж за).

Каякери на Росі

Фото з Росі, якщо що — спортивні каяки дуже вузькі і призначені тільки для гонок. Сплавлятися у своє задоволення краще в туристичних, які ширші.

Влітку я дуже хотів потрапити в Міжрічинський регіональний ландшафтний парк, проте на заваді стали держіспити, які ніяк не перенести. Але нічого — туди можна потрапити восени, більше того, без потреби годувати комарів. Отже, сьогодні в моєму блозі:

1. Сильні люди пхають автобуса.

Автобус

2. Я публікую справжнє гівнофото.

Копрофіли

3. Андрій Сагайдак вирішує квартирне питання.

Гніздівлі

Ну іще 17 фотографій під катом.

У Кам'янці-Подільському, в Хотині, в Ужгороді та інших багатьох місцях збереглися чудові давні замки, куди можна приймати туристів, проводити всякі ярмарки та фестивалі із стрільбами, реконструкціями, верховою їздою та масовими бійками в обладунках. Але в Київській області щось такого і немає — зруйнували та розібрали то за часів СРСР, то іще раніше, як замок у Білій Церкві, від якого лишилася лише Замкова гора. Але приймати туристів, реконструкторів та інших охочих випити не вдома, а десь на свіжому повітрі, кудись треба — тому коло Обухова вирішили побудувати таке місце з нуля. І назвали це історико-культурним розважальним парком "Обухівська Київська Русь."

1. Власне, суть всього парку в одній фотографії. Якщо комусь цього мало, прошу під кат.

Корпоративи

На тижні все не було часу написати про Мезинський національний природний парк, але нарешті віднайшов таку можливість і публікую фотографії. Іще треба не полінуватися і надіслати деякі знімки в повному розмірі іншим учасникам поїздки, але то окрема справа. Отже, Мезинський НПП, як і Деснянсько-старогутський знаходиться на Десні, тільки трішки нижче по течії і, в принципі, не далеко, якщо по прямій. Я думаю, що від Очкіно до Радичева можна сплавитися на байдарці чи на човні. От тільки Радичів знаходиться зі сторони Чернігівської області і до нього добиратися куди простіше і швидше — та-й дорога дещо краща, тому, можливо, дещо привабливіший для туристів, ніж Очкіно. З іншого боку, в Деснянсько-старогутському парку є база відпочинку і можливість прийняти більше народу. Отже, про все по порядку. Спочатку, коротко про сьогоднішній допис.

1. Пором через Десну названий на честь царя Володимира маленького і приводиться в рух мускульною силою та течією річки.

Пором

2. Хлопці пливуть по Десні в довгій байдарці-лімузині, а я заздрю їм з берега через телевик.

Байдарка-лімузин

3. Ми заруфали церкву — хоча, після останніх подій в Москві, називати це руфом якось не виходить.

Дах церкви

Далі ще 30 фотографій.

Сьогодні витягнув товариша і пішли з ним покататися в Гідропарк на каяки. Раніше я острови Дніпра лише проїздив на метро чи на машині, ніколи там не зупинявся. Та-й настільки велелюдний відпочинок мене не приваблює. Фотоапарата я не брав, тому задовольняйтеся одним знімком із телефону.

Русанівська протока, вид на лівий беріг

Пункт прокату знаходиться у Венеціанській протоці, щоправда, захований деревами і з містка його можна не побачити. Ми покрутилися між пляжами, виїхали в Русанівську протоку і зробили коло навколо Долобецького острова, повернувшись за течією Чортория. В північній частині острова майже нікого немає, тільки якась пара в прибережних кущах робила шпілівілі, але фотоапарата я з собою не брав. Ну і туди-сюди снують моторні човни, хитаючи нас на хвилях, тому навіть якби і взяв камеру, то побоявся-б перекинутися з нею.

Каталися ми на одномісних коротких каяках, які були-б більш доречними на Стоході, бо їх легше повертати, тоді як на дніпрових просторих водах краще великий двомісний каяк. Загалом, разом із тим, що ми іще попетляли, наш шлях становив близько 9 кілометрів, а по часу, із зупинками, вийшло 2,5 години.

Ну і як висновок, скажу, що на такі великі річки краще збирати побільшу компанію щоб поганяти. Милуватися Дніпром краще з великого човна, так як байдарку треба постійно контролювати, а якщо зупинитися, то тебе починає зносити і розвертати течія. Тому, наразі, дуже хочу каякінг на Росі.

Сторінки