/!\ Тут варто сказати читачам, що від авіації я досить далекий, на борт літака піднімався лише раз в музеї авіації, тому всі технічні деталі не претендують на достовірність.

Далеко від берегів, над північним Тихим океаном, Ту-114 летів на захід, перетинаючи лінію зміни дат. В кабіні Живописець із другим пілотом готувалися до посадки. Так, садити великий літак, це вам не цацки-пецки. Детально вивчаються карти місцевості, маршрути підходу та заходу на друге коло, аналізуються погодні умови та інше. Над Петропавловськ-Камчатським щойно пройшов великий та широкий грозовий фронт і посунув на океан. Він був настільки високим, що пілоти вирішували, що краще — обминути, чи перелетіти. Нарешті, отримали уточнені дані: — Верхня межа фронту на 10500 метрів. Ми на 9000. — Нормально, перестрибнемо, вантажу не багато. Запитуй вищий ешелон. Що там у нас із пальним ... ага, достатньо.

Живописець посунув уперед важелі керування двигунами і подивився на варіометр. Назустріч рухалися насундучені грозові хмари: — Перескочимо.

В цьому світі до кожного плюса знайдеться свій мінус. Так, для симетрії та рівноваги. Для електронів є протони, дні зміняють ночі, зиму — літо. На кожного войовничого нациста знайдеться хіппі-пацифіст, а на кожного гомосєка — агресивний гомофоб. Але, здавалося-б, що може бути чорного у нашій подорожі — ні тобі черг в аеропортах, ні крикливої дитини в салоні, ані хамовитого персоналу. Але ні, таки знайшлося. От, скажімо, Ганс готує їсти на кухні, хоча він стюард і мав-би лише розігріти та подати їжу. Та ще-й до дому не повертався вже тиждень і не скоро повернеться. Але жменька пасажирів не вимагає багато зусиль в обслуговуванні, Живописець виплатив усі гроші практично відразу, що дало змогу дружині вдома остаточно погасити кредит, крім того, його запрошували з собою на всі екскурсії та прогулянки — таких умов не дає жоден роботодавець.

У noddeat'а непогашених кредитів не було, та-й дружини з дітьми теж, тому він мав-би спокійно насолоджуватися подорожжю. Але, останнім часом, ми могли бачити його сердитим. Особливо після того, як у одному із кафе Енкоріджа, noddeat дві години наводив порядок у своєму блозі. Справа у тім, що маса яскравих та цікавих фотографій приваблювало значно більше відвідувачів, ніж одноманітні німецькі міста з їх об’ємними вуличними вказівниками, ратушами та броварнями. Вимог поставити кат він уже не помічав, але знаходилися ще більш нахабні та неадекватні особистості — в кращому випадку вони вимагали від noddeat'а писати російською мовою. Той уже махав банхаммером так вправно, як Міцгол у свій час. Про всякий спам, так і згадувати не варто.

У Живописця чорної смуги не було. За те, у нього була кругла червона лампочка, що спалахнула на панелі. Спочатку він прикидав, що зробив не так. Швидкість в нормі, закрилки вчасно сховав. Пального іще на п’ять годин польоту, а до аеродрому максимум дві, до запасного не набагато більше. Оберти двигунів в нормі. Помічник поліз на місце бортінженера, вивчав там показники приладів. — Здається у першому та четвертому двигуні в паливопроводах нижчий тиск. — Температура пального? — В нормі. Насоси теж в нормі.

Живописець зменшив оберти двох крайніх двигунів на десять відсотків. Тиск вирівнявся. — Але так ми не встигнемо піднятися до зустрічі із фронтом, потрясе добряче, напевно. — сказав він. І думав над тим, що зробив не так. Стільки облазив літака перед подорожжю, скільки вклав грошей, скільки кохання із гайковим ключем — що може бути не так? Напевне, надовго вони у Камчатці затримаються.

У дверях з’явився стюард і приніс перекусити. — Ганс, скажи там усім, щоб зайняли свої місця і не рипалися — зараз влетимо у фронт і трішки потрясе.

Через п’ять хвилин так і було — навколо стало темно, десь знизу спалахували блискавки. Живописець їх бачив на екрані радару і старався обходити засвіти. Почалася бовтанка — згодом із туалету долинули звуки, які свідчили, що унітаз доведеться серйозно драяти. Пасажири не очікували такого, гарно пообідали і тепер дехто екстрено звільняв свій шлунок. Але скоро літак все-ж піднявся над фронтом, трясти перестало, та-й самі сердиті хмари лишилися позаду. — Ну от, піднялися, а скоро знижуватися треба — до берега всього нічого. — Живописець оглянувся назад — Дідько, знову тиск різний. Засмітилося щось, чи що. Ти фільтри перевіряв? — запитав він у помічника. — Я їх замінив в Енкоріджі. Але там чисто усе.

Живописець залишив другого пілота за штурвалом, а сам усівся до панелі бортінженера. Вимкнув щось і взявся активно крутити ручки. Потім повернув оберти першому і четвертому двигуну, знову покрутив ручки. Задоволено подивився на циферблати, але на панелі знову спалахнула червона лампочка. — Швидкість перевищуємо — сказав другий пілот і зменшив газ — знижуємося до шести тисяч.

Літак знову плюхнувся у хмари, почало трусити. Із летовища передавали п’ятсот-шістсот метрів видимості і стоп’ятдесят нижнього краю хмар та обіцяли прийняти. Живописець повернувся на місце і крутив ручки системи наближення. Із-за хмар нічого не було видно. Посадка обіцяла бути важкою, тим більше, що довжина злітно-посадкової смуги була мінімальної рекомендованої довжини.

У всіх пасажирів була чорна смуга. Ганс на кухні розсипав мелений перець, тепер пчихав. Досить стійкий noddeat не витримав і, також, пішов лякати унітаз. Із сусідньої каюти долинали матюки — там боляче вдарилися головою об полицю — але самі винні, табло на стіні уже цілу годину закликало пристебнутися.

Перед останнім поворотом на летовище диспетчери скасували посадку, пропустивши вперед рейсовий літак, який із-за непогоди довгий час не міг сісти і мав мало пального. Потім іще одного. По радіо було чути, як пілоти раділи можливості ступити на тверду землю. І поки вони сідали, хмари посунулися на океан і навколо стало видно. Під крилом виднілися бухти і кораблі тихоокеанського флоту. Російський авіаносець не посилав винищувача подивитися, що за дивна техніка летить над ними — їм нічого не було в дивину. Т-114 повернув і скоро сів на летовище, де закотився на саму віддалену стоянку. Пасажири вилізли із салону і зітхнули вільно. Потім дехто повернувся драяти унітаза.

На цьому для компанії чорна смуга закінчилася. Камчатська земля радувала своїми неймовірними пейзажами, гейзерами та тихоокеанським узбережжям. Друзі винайняли мікроавтобуса і поїхали дивитися. Усі, окрім Живописця. Він нікуди не поїхав і проводив своє дозвілля в трюмі із набором інструментів, дивуючись своєму власному запасу нецензурних слів. Іноді виходив на крило відпочити. Але потім повертався назад і щось там розкручував та дивився. Навіть не запримітив, що трап, який їм подали, виявився, зненацька, потрібної висоти — вперше. Але що тут дивуватися — даний Ту-114 виконував регулярні рейси до цього аеродрому на початку семидесятих років. І старі працівники із служби аеродромного обслуговування його пам’ятали. Навіть запропонували допомогу.

Настав вечір і весела компанія вдосталь нагулялася, ситно поїла в ресторані та повернулася на летовище. Про тряску та непогоду всі забули, проте кисла фізіономія Живописця, який сидів на крилі, схилившись над якоюсь великою штуковиною, нічого хорошого не обіцяла. — Так, шановні товариші, шукайте готель. Якщо до завтра нічого не знайду, то шукатимете ще-й квитки на потяг до Москви. — Щось зламалося? — запитав noddeat. — Ну як сказати, зламалося — скоріше, підійшов до кінця його ресурс. Це автомат розподілення пального на двигуни. Витримує скрізь однаковий тиск та температуру, не залежно від споживання двигунами, висоти польоту та температури навколишнього середовища. — І що, ми могли впасти в океан? — Ні, розподіл можна робити і вручну, але за цим потрібно постійно стежити. У всякому разі, нормально долетіти до найближчого летовища, вихід із ладу цього автомату не завадить. — А десь нового придбати? — Експлуатацію Ту-114 давно припинено, тому не певен.

До готелю так ніхто і не пішов — нормальні були надто дорогими, а ті, що дешевші, радували смердючими туалетами та клопами по кімнатах. Не зважаючи на постійний шум від літаків морської авіації, компанія залишилася на ніч в затишних каютах першого класу.

Коли настав новий день, Живописця десь не було на борту, і ніде поруч. Компанія знову пішла в місто на прогулянку. noddeat сидів в інтернет-кафе, яке, також, виявилося дорогим і розгрібав спам та неадекватів у своїй затишненькій ЖеЖешечці. Хоча, варто сказати, їх стало не так багато, як попереднього разу — більшість відвідувачів були людьми нормальними і виражали свою зацікавленість гарними фотографіями та розповідями до них, тому настрій був дуже добрим. Навіть, не зважаючи на споглядання совкового вокзалу та коротку бесіду із тітонькою-касиркою, яка сказала, що квитків немає і будуть не скоро. noddeat повертався до летовища, як почув знайоме характерне ревіння. Воно було настільки сильним, було ясно, що це зліт літака. І, дійсно, напроти Сонця показався знайомий силует, не схожий ні на які сучасні лайнери. Як? Не може бути? Живописець усіх покинув в цій дірі? На авіаквиток до Москви, а потім до Німеччини, могло банально не вистачити грошей, невже доведеться тиждень трястися у задрипаній плацкарті? Але літак пролетів над головою і noddeat зрозумів, що це не той — якийсь військовий. Хоча, ревів так само і крила з двигунами якісь схожі. Але у військовій авіації noddeat не розбирався, тому, заспокоївшись, пішов далі.

— Як, де?!! Невже, таки, полетів — думав noddeat, не знайшовши ані Живописця, ані його Ту-114 на стоянці. Там-же стояли інші пасажири, Ганс та другий пілот. — О, нарешті! — сказали вони до noddeat'а — де ти тинявся — пішли, літак на іншій стоянці.

Вони перейшли мало не через весь аеродром, ближче до бази військової авіації. Там стояли такі самі літаки, як нещодавно злітав. Коло них Живописець щось там розмовляв із повними офіцерами, очевидно високих звань. Ті сіли в чорний "Патріот" і поїхали, пізніше приїхав на ГАЗелі прапорщик із трьома рядовими. Вони із Живописцем щось копирсалися у його літаку. І вийняли із кузова ту саму, так потрібну штуковину. Новеньку, блискучу. І, за допомогою якоїсь там матері, гуртом ставили на місце. Під’їхала іще одна вантажівка, звідти десяток солдатів завантажували в літак якісь ящики з багажем. Скоро вони впоралися і подалися геть. noddeat підійшов до Живописця: — Ну що, нас чимось порадуєш? Бо касирка на вокзалі не змогла. — Ти їй не симпатичний, напевне.

Літаки на військовій базі, що поруч — Ту-142 морської авіації, призначені для боротьби із підводними човнами. Вони зроблені на базі того самого Ту-95. І недавно, на щастя мандрівників, вище командування проводило скорочення частин і багато машин пішло на брухт — а, не задовго до цього, проводився їх капітальний ремонт. Коротше, абсолютно легально і досить недорого, майже за ціною металобрухту, Живописцю дісталося пару тон практично нових запчастин — у цих літаків спільна основа, тому все воно дуже гарно підходило. Мало того, солдати із технічного обслуговування та пілоти, які вже мали їхати додому у запас, серйозно допомогли — адже тепер і їм не доведеться тиждень труситися у смердючому плацкартному вагоні. Увечері Ту-114 зробив пробний політ над гейзерами Камчатки, а наступного ранку вилетів на захід.