19.10.2015 - 01:33
Два з половиною роки тому я купив собі важку і громіздку дзеркалку. Ні, я не думав, що вона зробить мене супер фотографом, на той момент прекрасно розумів, що таке дзеркальна фотокамера і які їй альтернативи. В першу чергу я придивлявся до прос’юмерок — багато елементів керування дозволяли контролювати процес зйомки, проте в доступних мені моделях із шумами не так все благополучно. Потім я дивився на системні бездзеркальні фотокамери — непоганий варіант, але у доступних мені моделях було обмаль елементів керування, та-й матриця теж не дуже радувала. Але після цього мене не полишало бажання помацати хорошу бездзеркалку і порівняти її з тим, до чого я вже звик.
1. То-ж, сьогодні у моєму блозі нарешті відбувається диверсифікація постачальників техніки на огляд і до затишненького журнальчика в’їжджає Fujifilm із системною бездзеркальною фотокамерою Fujifilm X-T1. Для знайомства з апаратом я маю всього чотири доби, чого малувато, проте я постараюся вас переконати, що це достойний вибір для досвідчених користувачів.
В цьому огляді я знімаю фотоапарат на другий фотоапарат, два фотоапарати на телефон та фотоапарат і телефон на другий фотоапарат. Під катом 33 фотографії.
2. До цього я ніколи не торкався бездзеркалок взагалі (крім мильничок) та Fujifilm зокрема, тому можна назвати цю статтю "Флагманська системна камера очима бюджетного дзеркальщика". І справді — вперше взявши в руки цю камеру, дивишся на багатство дисків керування і не розумієш. Ніби все знайомі речі — витримка, ISO, корекція експозиції, режими зйомки та експовиміру, але чорти-біси, як нею знімати? Апарат десь з іншої планети. Але пройшло три дні і я успішно (думаю) розібрався з керуванням і покажу вам, що тут все просто.
3. Фотокамера виконана у чорному класичному корпусі із магнієвого сплаву з прогумованими вставками — чудово на вигляд та на дотик. Виробник запевняє, що у комбінації із спеціальними об’єктивами, модель захищена від пилу та вологи, проте такі випробування не входили до моєї програми. Апарат оснащено 16Мп сенсором формату APS-C, поворотним екраном та електронним видошукачем.
4. Порівняно із моїм Nikon D5100, що побував зі мною скрізь, Fujifilm X-T1 відчутно менший та легший, разом із склом орієнтовно на 300 грам і це найбільший апарат із серії.
5. Давайте спочатку подивимося на елементи керування, якими густо утиканий корпус камери. Зверху ми бачимо три диски керування, два з яких суміщені із додатковими перемикачами. Ліворуч ISO, що варіюється від 200 до 6400 та розширених 12800 та 25600. Через меню можна дістати також ISO 100 та 51200. Також є позиція А — автомат. Для обертання диску потрібно натискати кнопку, що посередині. Далі диск витримки — 1-1/4000 секунди. Позиція Т дозволяє додатково виставити значення до тридцяти секунд і B — Bulb, до однієї години. Але тут ви бачите дуже мало значень витримки — надто великі розриви між значеннями. Більш точно витримка виставляється за допомогою одного із командних дисків і це мені не подобається — я хочу виставляти її тільки за допомогою диску.
Справа у нас корекція експозиції і він видався мені зручним — можна знімати хоч в "зеленому режимі", поглядаючи на гістограму і коригуючи роботу автоматики на свій розсуд. Тепер ніякого задротства з ручним режимом!.
Далі все просто — важіль увімкнення, суміщений із затвором, кнопка запису відео та функціональна кнопка, типово призначена на WiFi, про який напишу нижче. Але що мені виявилося незвичним, так це відсутність диску режимів PASM+Auto. Скриня відкривається просто — потрібний режим фотокамера визначає сама, залежно від положень усіх попередніх дисків. Якщо ви виставили витримку в автомат, то буде пріоритет діафрагми (вона регулюється на об’єктиві, або командним диском, якщо немає окремого кільця). Якщо виставили діафрагму на авто, то пріоритет витримки. Якщо автоматом витримка і діафрагма, то буде програмовий режим, командним диском регулюєте відношення між ними. Ну і якщо все на А, то отримаєте "зелений режим".
Чесно кажучи, всі ці "коліщата" для мене видаються не дуже зручними, бо доводиться відривати око від видошукача, щоб щось там підкрутити — в себе на затишному Ніконі я звик все робити командним диском. Не буду стверджувати, що це недолік, може більше справа смаку чи звички.
Трішки про відео — камера спроможна на 1920х1080 при 60fps, проте протестувати його я не встиг. Та-й забиває флешку при цьому безбожно швидко.
6. Подивимося з іншого боку. В стандартному об’єктиві ми бачимо три кільця — фокус, трансфокація і найближче до тіла — діафрагма. На корпусі бачимо передній командний диск, підсвічування автофокусу, функціональну кнопку, на яку я постійно натискаю, коли піднімаю камеру до обличчя, та кнопку від’єднання об’єктива. Інфрачервоних портів немає.
Під диском витримки ми бачимо селектор режиму експовиміру на три позиції — весь кадр, частина кадру та точка. Зверху, коло видошукача ми бачимо кнопку для керування його роботою і ближче — стереомікрофони.
7. З іншого боку на об’єктиві ми бачимо перемикачі стабілізації (OIS) та діафрагми. На тілі камери роз’єм синхроконтакту та перемикач режимів фокусування — ручний, постійний та одноразовий — це має значення при серійній зйомці. Селектор потребує звикання, поки я на нього пальцем потрапляю не відразу. Заглушки синхроконтакту немає, загубили.
Диск ISO також суміщений із перемикачем режиму роботи камери — одиничний кадр, повільна серія (3 кадри за секунду допоки є місце на карті пам’яті), швидка серія (8 кадрів за секунду поки є місце в буфері, близько 40 знімків), брекетинг, мультиекспозиція, художні фільтри та панорама.
При перемиканні ISO із натисканням кнопки блокування, я дуже часто випадково перемикав селектор режиму — як на мене, диски варто зробити дещо вищими, щоб зручніше було триматися пальцями.
8. Із усього цього за короткий час я встиг спробувати лише серійну зйомку та панораму. Також, коло видошукача, ми бачимо регулятор діоптрій, а нижче — кнопки перегляду та видалення знімку.
Видошукач зовні на вигляд досить здоровий, всередині він іще більший, прямо кінотеатр, про що написано нижче.
9. Розумію, ви вже втомилися від цих усіх кнопочок та дисків, остання партія. Отже, блокування автофокусу та автоекспозиції (окремими кнопками), між ними задній командний диск (його із переднім можна міняти ролями), фокус-асистент, що збільшує зображення під час зйомки, допомагаючи при ручному наведенні на різкість та дозволяє детально переглянути відзнятий матеріал. Нижче швидке меню, стрілки та кнопки входу і виходу з меню.
Швидке меню дозволяє зберегти в себе вісім наборів налаштувань камери і швидко між ними перемикатися. Потужний інструмент для швидкої репортажної роботи, тільки треба звикнути.
Знову справа звички — у моєму D5100 стрілки під час зйомки змінюють активну точку фокусування, чим я постійно користуюся, тут-же вони відіграють роль додаткових функціональних кнопок, а активну зону фокусування можна змінити, якщо призначити цю функцію на одну із них. Утім, користуватися AF-L та вертіти об’єктивом ніхто не забороняє.
З таким набором елементів керування в меню потикатися доведеться раз у п'ятирічку. Без меню виходить фотокамера-фуршет.
10. Фух, кнопки все, йдемо прискіпатися до корпуса. Ось екран, що повертається лише уверх та вниз.
11. Під ним знаходиться шлейф й інструкція попереджає, що в цьому місці треба акуратно. Не подобається мені таке.
12. Ліворуч під заглушкою порти для мікрофона/дистанційного керування, HDMI та USB. Стандартно.
13. Праворуч — гніздо для карт пам’яті.
14. Знизу, традиційно, штативне гніздо та поруч із ним — відсік для акумулятора, стандартний тут на 1260 mAh. Під гумовою заглушкою роз’єм для додаткової батарейної ручки. Ця заглушка також має шанси губиться, проте тут вона на місці.
15. Напис на корпусі та на об’єктиві "Зроблено в Японії", проте батарея все-ж від наших друзів китайців.
16. Оглянувши камеру, час її включати. Інтерфейс на екрані дуже інформативний, тут є те, чого не може бути в оптичному видошукачі дзеркалки в принципі — електронний горизонт, гістограма, помічники в фокусуванні.
17. Коли ви підносите камеру до обличчя, замість екрану вмикається вбудований кінотеатр із зображенням понад 2Мп — на ньому вся та-ж інформація. Він настільки великий і чіткий, що я без проблем відзняв його на мобілку.
Пару слів про допомогу при ручному фокусуванні. Вона тут трьох типів — збільшення центру на весь екран, розділення екрану та підсвічування різких граней. Останнє мені дуже сподобалося, дозволяє легко наводитися вручну замість довго пояснювати автоматиці, яку саме тичинку ти хочеш зробити центром композиції.
В нижній частині картинки ми бачимо шкалу дальноміра і на ній, при фокусуванні, виділяється синім глибина різко зображуваного простору. Цікава штука, але що я маю робити з цією інформацією — хтозна, навелося на різкість — знімай, ось і все.
До цього я був прихильником оптичних видошукачів, як таких, що економлять енергію і дозволяють навестися при вимкненій камері. Тепер розумію, що електронний видошукач теж гарна річ, якщо в ньому обов’язково є електронний горизонт, гістограма та фокус-асистент. Якщо немає — до грубки такий видошукач, давайте оптичний і не випендруйтеся.
18. Головне меню просте та зрозуміле, принципово нічим не відрізняється від мого Nikon.
Тут варто сказати, що серед локалізацій в меню є українська, але кров потекла з моїх очей, коли побачив у налаштуваннях звуку "об'єм затвору" (Shutter volume), Коротше, Fujifilm, вам пропозиція — я перекладаю українською меню камери, а ви мені віддаєте одну. Ну, хоча-б даєте на огляди самі свіжі новинки. Ну а поки "об’єм затвору" стає поруч із старим шедевром "блок харчування".
Якщо вже мова зайшла про звук затвору, то тут їх два — електронний та механічний. Перший дає змогу отримати менший час витримки, але абсолютно безшумний, тому в меню є можливість включити імітацію звуку та обрати її із трьох варіантів. Безкоштовно дарую виробнику ідею — зробити можливість завантаження нових звуків затвору із фірмового магазину. Звуки класичних камер, дорогих топових дзеркалок, середньоформатників, звуки пострілів та інше, до чого дійде фантазія.
19. Я вже згадував за WiFi і працює воно наступним чином: камера створює власну точку доступу, до якої ви підключаєтеся. За допомогою фірмових програм на смартфон чи планшет можна завантажити фотографії або напряму керувати фотокамерою замість пульта дистанційного керування. Але простий пульт все-ж зручніше, як на мене.
20. Тепер давайте подивимося, як камера поводить себе на високих ISO. Одним із критеріїв вибору мого Nikon було те, що він був досить чистий в плані шумів для своєї ціни. Але коли я зробив знімок на ISO 6400 з Fujifilm X-T1, то зрозумів, що порівнювати тут нічого — в тестованої камери дана чутливість абсолютно робоча, шуми можна роздивитися лише на стовідсотковому збільшенні під великий мікроскоп.
21. Крутимо вище, Hi1, еквівалент 12800, шуми вже видно, трішки втрачаються деталі, проте геть немає хроматичних спотворень. Якщо зменшити картинку для інтернету, то шумів не видно знову.
22. Іще вище. Hi2, 25600. Картинка трішки більш шумна, але для інтернету це несуттєво. В моєї дзеркалки на такій чутливості повно хроматичного шуму.
Можна збільшити чутливість іще через меню, проте я вже не тестував вище.
Ну а тепер час вийти кудись і познімати. Коли я тестував ноутбуки, то сидів собі в кріселку, а тут треба піднімати свій зад і кудись йти, бажано зранку, щоб ніхто не заважав.
23. Я все збирався подивитися на ранкову Олександрію, тому маєте кілька знімків звідти. Ось альбом із повнорозмірними копіями для ознайомлення.
24. До речі, RAW файли з камери важать по 32 МБ, вдвічі більше ніж у мене — але Nikon зробила формат із компресією даних.
25. Відповідально заявляю, що горизонт тут не завалено, просто земля в парку спускається до річки.
26. З гарною скорострільністю можна настріляти качечок. Потім довго сидіти та обирати найкращий кадр, бо забиває карту пам’яті також швидко.
27. Можна постріляти білочку. Білочка сердито цвірінчала — я нічого не взяв із собою, на горішки вони тут виманюються.
28. Можна постріляти лебедів. Хоча, їх можна зняти хоч на телефон — вони самі підпливають до берега і зазирають тобі в руки.
29. Тут я дійшов до колонади Ехо і вирішив спробувати режим панорами. Чесно кажучи, результат не дуже, знімати вручну і клеїти на комп’ютері краще. Я став строго в центрі споруди і вийшло, що я її геть вирівняв. Ефект сподобався, якість — ні.
30. Зробив я кілька спроб, ось найкраща:
Для порівняння тут повна кругова панорама Глухова, відзнята із водонапірної вежі вручну, без штатива. Огріх є, проте, в цілому, непогано.
31. Окремо хочу сказати про гістограму — вона також потребує звикання, із нею я сильно темнив знімки, бо вона лізла вправо. Може десь налаштовується, я не знайшов.
32. Фокусування швидке, тут без претензій. І стандартний об’єктив дає досить чітку і непогану картинку.
Із того, що я не сказав досі — вбудована імітація різних плівок Fujifilm, в інтернетах пишуть, що працює це чудово, але я судити не можу, бо досвід зйомки на плівкову камеру зводиться до дешевої мильнички, купленої за 100 гривень перед випускним.
33. Отже, підходячи до кінця, підведемо підсумки. Чудовий, приємний фотоапарат, досить компактний як на своїх безліч функцій. Що сподобалося?
- Чудовий великий інформативний електронний видошукач.
- Чудова швидкодія — фокусування та серійна зйомка.
- Багато елементів керування дозволяють не лазити в меню.
- Класичний строгий дизайн.
- Дуже малошумна матриця.
34. Ну і трішки прискіпатися:
- Механізм поворотного екрану з відкритим шлейфом.
- Часте випадкове натиснення кнопки Fn при підійманні камери та поворот селектрора режиму камери із диском ISO.
- Витримка виставляється одночасно двома органами керування, доводиться відволікатися від видошукача.
Ну і ціна, така недобра, як той собака, що гавкав на мене, коли я знімав фото 32. На цьому мій огляд скінчився, бажаю вам творчих успіхів, не перемикайтеся.