За кілька років я встиг нахапатися досить багато знань із фотографії, деякі, навіть, зумів перетворити на вміння. Тепер мене все не полишає бажання зібрати і систематизувати їх в письмовому вигляді прямо тут, додавши ілюстрації із власного сховища знімків. Звісно, на випуск іще однієї книги з фотографії я не замахуюся, хоча, ті, що я намагався читати, були дуже розведені водою, тому не виключаю, що моя праця може стати в нагоді тим, хто бажає увійти в цей світ.

Але через хронічні лінощі я маю шанси не зробити нічого цього. Тому вагомим вашим вкладом в цю справу може бути делікатне спонукання мене не займатися по вечорах всіляким непотребом, а потрібною справою.

Крім цього, приймаються уточнення, коригування, доповнення, зразки фотографій — звісно із зазначенням авторства.

Концепт наступний:

  • Структурованість та взаємопов’язаність. Ідеалом в цій справі для мене вважається книга Дональда Алкока "Паскаль в ілюстраціях", по якій в 10-му класі я цю мову і опанував. Також це дозволить читати цей текст людям, які вже щось знають, пропускаючи відомі блоки. І цього якраз бракує в книгах відомих фотографів.
  • Практичний підхід. Теорію подавати тільки в тих обсягах, що необхідна для вирішення поточної практичної задачі. Для портрета потрібне боке? Розказати про а) діафрагму б) портретні фікси. Хоча, це не остаточна ідея для структуризації тексту, окрема матчастина все ж має бути.

Орієнтовна структура наступна:

Я вже погрався шостим пристроєм від Acer, з офісу написали, що є для мене іще один, так що через два-три тижні буде новий огляд. Варто зазначити, що всі мої огляди пишуться після, як мінімум, двох тижнів щоденного використання в режимі "як своїм", хіба що не розбираю і не викидаю комплектний Windows. Іще я не прикрашаю, а самі огляди є некомерційними. Нагадаю вам самі огляди:

  • Acer Switch 10 планшет-трансформер, проба пера, трішки перестарався з емоціями про наклейки на корпусі.
  • Acer Aspire Z3-600 цілком позитивний огляд, Acer Україна навіть розмістила посилання на своїй сторінці в Facebook, тільки сам апарат дуже нішевий.
  • Acer Aspire V17 Nitro чорний і продуктивний, Linux friendly, тільки до рюкзака не поміщається.
  • Acer Aspire V17 Nitro Black Edition іще чорніший та продуктивніший, ідеальний холодними зимними вечорами.
  • Acer Aspire R11 маленький і автономний ноутбук-трансформер.
  • Acer Aspire V13 доступний, легенький та оптимальний для роботи.

Отже, чи виникає у вас хотіння собі таких пристроїв? Чи сильно я їх критикую, чи треба більше прискіпатися? Може, чогось не враховую - не роблю фотографій дисплея під яскравим світлом, чи не публікую результатів роботи бенчмарків? Чи не бажає хтось видати на огляд техніку від інших виробників? Пишіть, далі буде.

Чергова невеличка науково-фантастична графоманія про noddeat'a. Навіяно не дуже давньою моєю з ним розмовою. Уся під катом.

В рунеті популярним мемом є вислів "Звалити з Рашки" із поросятком Пьотром на картинці. Цей мем символізує бажання багатьох громадян залишити країну і оселитися та влаштуватися на роботу десь в благополучних Європах чи північній Америці. Звалити від безладу — від неякісної медицини, від корумпованих чиновників, від поганих доріг, від бандюків. Декому це вдається — при наявності достатньої суми грошей, здоров’я, чи потрібної там кваліфікації — у кого як вийшло. Хтось фізично батрачить на плантаціях, а хтось, маючи освіту та потрібну спеціальність, сидить в кондиціонованому офісі. Україна в цьому плані мало чим відрізняється, просто свого мему для цього явища не придумали.

Так от, приїздить такий громадянин за кордон і, на перших порах, отримує культурний шок. Перехожі сміття кидають до урн, водії культурні і зайвий раз не сигналять, залізниця ходить більш-менш вчасно і поїзди як-би чисті, чиновник вирішив справу відвідувача за 15 хвилин без зайвих рухів. Відчувши радість від нового життя, оглянувшись та обжившись, обертають емігранти свої очі назад, на неньку Україну. А там — ліс з вовками погані дороги, корумповані чиновники, брудні поїзди. Шкода їм стає їх співгромадян, які залишилися на рідній землі жити. Але що-ж ти вдієш звідси? Можна повчити земляків, як правильно жити — ми-ж надивилися, як тут гарно живуть. Але чому вчити-то? Культурні люди і на Україні сміття на тротуар не кидають, сидіння в поїзді не паплюжать, безбілетниками в трамваї не їздять, на дорозі поводять себе нормально, а некультурним якось глибоко байдуже, що там говорять ті емігранти.

Шкода стає емігрантам культурних людей, треба-ж їх чомусь навчити. Наприклад навчити тому, що маршрутки — це зло, треба їх заборонити, бо в цивілізованих Європах іздять на великих автобусах; пільговики — це теж зло, треба дати їм більшу пенсію чи стипендію і відібрати пільги, а ще в Європах всі їздять в сидячих вагонах, тоді як бідні українці катаються в купе та плацкарті. Коротше, є чого навчити. А ще в лексиконі з’являється слово "совок", щоб показати свою зверхність на тими, хто не був такий удалий і не виїхав жити до цивілізованої країни.

І, ніби, праві емігранти в своїх повчаннях, але забувають вони дещо. Забувають про те, що розвинені країни, де вони зараз живуть, до свого благополуччя йшли десятиліттями чи століттями — не може і Україна так відразу стати цивілізованішою. Рано чи пізно стане, noddeat обіцяв, що через 30 років. І що ті блага, які вони щодня бачать на вулицях — то лише наслідки, під якими стоять купа причин. І така сама купа причин стоїть під нашими негараздами. І в цих причинах варто розібратися, а не просто казати "ви живете не так, дивіться, як треба жити". Наприклад, якщо заборонити маршрутки, то спочатку треба подумати, де візьмуться автобуси. Якщо замінити спальні вагони сидячими, то спочатку треба подумати про тих пасажирів, які з вокзалу мають іще далеко добиратися до дому, а після 20-ї їм уже нічим добратися. Або немає можливості добратися із дому до вокзалу на 6 ранку. А якщо приймати якийсь закон, то треба подумати, яким чином буде забезпечено його виконання.

Коротше, процес розвитку країни — складний і тривалий і клавіатурними порадами із сторони тут не зарадиш — варто емігрантам з цим змиритися.

Старію я. Колись перевстановити систему - то було раз плюнути. Тільки щось не так, щось не сподобалося, хоп і переставив. А тепер дуже важко за це взятися. Намагаюся підтримати наявну, тягну час. Бо потім стільки часу йде на те, щоб відновити звичний вигляд та налаштування. Навіть у Linux, де просто копіюється /home, це займає певний час.

Це я до чого - купив SSD на настільний комп'ютер. Він докороінно змінив життя, я розбагатів і купив яхту. Спочатку я поставив на нього систему начисто, почав ставити програми, забив на це і скопіював системний розділ із старого жорсткого диску. Трішки часу для приведення всього в норму і зиск. Система вантажиться десь у 2-3 рази швидше, якщо прибрати Avast, то, напевне, буде миттєво, офісні програми відкриваються миттєво от тільки GIMP довго думає. Браузер також працює миттєво.

Тепер про назву яхти. В даному разі - хостнейм ноутбука. Старий у мене називався cthulhu, новому я нічого не придумав кращого, як timekiller. І він, звісно, убив півтора вечори мого часу. Почнемо все з того, що наявна із коробки Убунта мене не влаштувала (як ви вже зрозуміли, Acer із попереднього допису - не мій апарат, просто я про нього написав) - вона лежала на FAT32 і відмовилася приймати і фірмовий драйвер AMD, так і ставити його самостійно. Тоді я, не довго думаючи, дістав встановлювач звичного Debian і спробував встановити.

Встановлювач не бачить модуля Wifi, тому я не здійснюю встановлення, не впевнившись у тому, що бездротовий зв'язок точно працюватиме. Вже шукаю диски із віндою, але під Убунтою усе працювало (в Розетці я підключався до їхньої мережі і вилазив в інтернети), тому я вечір витратив на Гугль, дізнаючись, чому в Ubuntu є, а у Debian немає.

А скриня просто відкривалася - мені треба було вставити мережевий кабель і продовжувати інсталяцію. Просто встановлювач Debian не містить пропрієтарних драйверів, але вони є в репозиторіях - просто достав пізніше і май щастя. Але поки я до цього дійшов, витратив вечір. В подальшому усе нормально стало і запрацювало, дому диски з віндою я так і не знайшов. А хостнейм змінив - тепер це chamber - інструмент у 3ds max, за допомогою якого дизайнери створювали форму корпусу цього ноутбука.

/!\: Цей твір не є продовженням попередньої Графоманії, хоча основний персонаж — noddeat — той самий.

Це-ж треба так вляпатися!

noddeat втиснувся у крісло, щосили тримаючись за поручні, намагаючись не зірватися і не побити головою стіни кабіни. Іще він намагався не випустити із себе сніданок, хоча був не певен, що це вийде. Великі морські хвилі нещадно підкидали лоцманський катер, який уперто пробирався до однієї із бухт Бремерхафену, минаючи велетенський паром Stena Britannica. noddeat заздрить його пасажирам — там хоч не так хитає. Сонце вже сідало за горизонт і на всіх суднах загорілися навігаційні вогні, а пасажирські засяяли сотнями вікон. Вони мелькали перед очима як світлячки, надаючи обстановці якийсь нереальний вигляд — немов у страшному сні. І варто буде прокинутися, як noddeat опиниться в своїй квартирі у Баварії. Чи у каюті першого класу на висоті десяти кілометрів під мірне гудіння потужних турбогвинтових двигунів Ту-114. Він так і не попрощався з Живописцем — настільки поспішав на захист проекту. Не подякував за такий відмінний круїз. Треба буде написати листа. Як вдасться вибратися із цієї колотнечі. Ще сьогодні вранці noddeat пив гарячий чай у себе вдома і планував увечері, після роботи, покататися на велосипеді по околицях, щоб трішки зігнати пару зайвих кілограмів, які він набрав за час попередньої подорожі. Але як, як він міг потрапити із такого спокійного життя в цю пригоду? Сьогоднішній день noddet'у пригадувався як у сні, покритий туманом. Все це не вкладалося в голові. Шеф.. .

/!\: Я вже видохся в плані сюжету, одна ідея, що залишилася, буде сьогодні написана і це буде остання частина. Свій твір пізніше складу до купи, викладу під ліцензією GPLv2 — може хтось покращить.


noddeat сидів у кафе Новосибірська і наводив порядок в своєму блозі. Літак здійснив тут посадку щоб висадити половину служивих, решту довезе до Москви. За час перельоту від Петропавловськ-Камчатського в ЖЖ набігло багато неадекватного народу. Тобто, вони були іще після дописів із фотографіями Зони-51, де Ту-114 стояв поруч із Боїнгами. З тих пір ці фотографії розлетілися по російській блогосфері, а з усіх куточків почали з’являтися любителі авіації. Одні цілком підтримували ідею, що таку знакову модель привели у льотний стан і цікавилися подальшим маршрутом, бажаючи побачити легенду на власні очі. Але проскакували фрази типу "хохли поцупили наш ТУполь" і щось там про Домодєдово. Знову-ж, noddeat не звертав на це уваги і справно вичищав коментарі від варварських набігів, але потім хтось виклав стару фотографію літака-пам’ятника перед приміщенням вищеназваного аеропорту. noddeat показав її Живописцю — там було видно бортовий номер: — Це, напевне, той самий літак. Номер було змінено після реконструкції, але збереглися оригінальні документи — сказав Живописець і викопав із товстих тек старий пожовклий альбом із написом СССР-76464 на титульній сторінці — але я, якось, не думав, що це саме той пам’ятник, що стояв на постаменті перед Домодєдово.

/!\ Тут варто сказати читачам, що від авіації я досить далекий, на борт літака піднімався лише раз в музеї авіації, тому всі технічні деталі не претендують на достовірність.

Далеко від берегів, над північним Тихим океаном, Ту-114 летів на захід, перетинаючи лінію зміни дат. В кабіні Живописець із другим пілотом готувалися до посадки. Так, садити великий літак, це вам не цацки-пецки. Детально вивчаються карти місцевості, маршрути підходу та заходу на друге коло, аналізуються погодні умови та інше. Над Петропавловськ-Камчатським щойно пройшов великий та широкий грозовий фронт і посунув на океан. Він був настільки високим, що пілоти вирішували, що краще — обминути, чи перелетіти. Нарешті, отримали уточнені дані: — Верхня межа фронту на 10500 метрів. Ми на 9000. — Нормально, перестрибнемо, вантажу не багато. Запитуй вищий ешелон. Що там у нас із пальним ... ага, достатньо.

Живописець посунув уперед важелі керування двигунами і подивився на варіометр. Назустріч рухалися насундучені грозові хмари: — Перескочимо.

/!\ В цьому місці варто повідомити, що noddeat’ового товариша, який забрав його у подорож, обізвемо Живописцем. Хоча, до живопису він має таке-ж відношення, як noddeat до балету, проте його так прозивають. В подальшому, коли мені набридне писати це, то я складу всі частини до купи, де даний персонаж буде так називатися із самого початку. І, так, зміст я ще не зробив.

Бабло перемагає зло. В даному разі спонсорський внесок, розмір якого не розголошується, переміг злого майора і літак з мандрівниками впустили на закрите летовище неподалік від космодрому. Всі вилізли на крило, зручно примостилися, хрумаючи чіпси, креветки, чи ще хто що взяв, попиваючи пиво — дивилися на запуск ракети. Був вечір, Сонце сідало за небокрай, кидаючи останні промені на дерева, будівлі та високий хвіст літака. В траві, поруч із стоянкою, стрекотіли якісь місцеві невідомі цвіркуни та з нір вилазили дрібні нічні гризуни. І весь цей спокій був перерваний сильним гуркотом. Спалахнуло яскраве полум’я і з ревінням у небо вилітала ракета. Видовище хоч і захоплююче, проте дуже нетривале — скоро було видно лише вогник із-за хмар. — Оце реве — сказав noddeat — гучніше за твій літак. Він перевів погляд на узбережжя, кам’яний пляж, хвильки та прогулянкові катери, з яких також спостерігали за запуском. На палубах, в сутінках, виднівся ліс фотооб’єктивів: — Цікаво, а ці будуть гризтися на тему Nikon проти Canon? — запитав noddeat Живописця. У відповідь мовчанка. noddeat оглянувся — товариша десь не було, проте з салону було чути якусь метушню. noddeat допив пиво і щось там дивився у планшеті, як на крило, через аварійний вихід, виліз Живописець із помічником і витягнули ящик, з якого стирчали якісь палиці. — Ну що, як видовище? — запитав Живописець? — Гарно. — Як подорож першим класом? — продовжував він?

/!\ Для тих, хто тільки натрапив на мої літературні спроби, зазначу, що це третя частина, початок дивіться в попередніх дописах. Скоро зроблю зміст із посиланнями окремо для стенделону та ЖЖ.


noddeat виспався. Він ніколи так гарно не спав у транспорті. Ще-б — самому займати ціле купе першого класу. Немає поруч малих дітей, яким цілу дорогу щось треба, ні старих пердунів, ні мужиків, які за кілометр разять то тютюном, то перегаром. noddeat відкрив очі і побачив над собою ряд кнопок із символами в стилі 60-х. Невже працюють? Чи як у старих Ікарусах — ні освітлення, ні вентиляції. Він натиснув одну — нічого не відбулося. Другу — спалахнуло світло. Третю — заграла музичка. noddeat придивився до першої — фігурка людини з підносом. І мало не висрав цеглину, коли двері купе відчинилися і в них з’явився стюард із фірмовою посмішкою на вустах запитав, чого пан бажає. noddeat розгубився від неочікуваності: — Ем-м-м-м. Чогось пожерти.

Сторінки