Хочу зробити круту базу даних для контролю свого робочого процесу — підкажіть, який засіб краще обрати, що опанувати. Робити вона має ось що:

  1. Метапрограма. Я вношу всі-всі можливі теми занять — із вказанням пріоритету та залежностей (яку тему після якої іншої можна читати, яка головніша). Також враховується, яке питання можна давати на самостійне опрацювання, а яку треба давати тільки в аудиторії. До кожної теми теоретичні запитання, самостійні та практичні завдання для аудиторної роботи, список джерел.
  2. Списки всіх груп, з якими я працюю та інформація про те, який предмет в яких семестрах вони вивчають.
  3. Робоча програма. Коли я отримую від адміністрації тарифікацію із зазначенням груп та кількості годин на предмет, система автоматично, на основі інформації із п1, генерує робочу програму на цей рік (в PDF). Також генерує питання для заліку або білети на екзамен (в PDF, щоб відразу друкувати і розрізати). За потреби, пріоритет тем із п1 можна змінити вручну.
  4. Електронний журнал. Генерується для кожної групи на потрібну кількість годин на основі інформації їі пп 2 та 3. Коли я приходжу на пару, він повідомляє мені сьогоднішню тему, генерує PDF для студентів із завданнями на основі п1. За кожне завдання очікує від мене виставлених оцінок для всіх студентів — в разі порушення дедлайну автоматично ставить їм двійки (так, ми ще не на Болоні).
  5. Враховує деякі робочі обставини — перенесення пар, хворобу студента чи його участь в заходах, олімпіадах (відсовує дедлайн).
  6. Рахує всіляку статистику — середній бал на кожного студента, кількість студентів із різними оцінками. Видає попередження про критичні "хвости" у студентів.
  7. Веде облік зданих студентами робіт (містить посилання на здані файли), нагадує мені їх перевірити. Також рахує, чи я віддавав роботу на доопрацювання.
  8. Містить шаблони титулок та всіляких звітних документів. Генерує їх коли треба.
  9. Окремо — робота із студентами за індивідуальним графіком (індивідуальники на 3-4 курсі), у яких інші дедлайни.
  10. Критерії оцінювання до кожної практичної роботи. Я не ставлю оцінки сам, а відповідаю (ставлю прапорці) на прості питання — чи зроблено в роботі А, Б, В ... . На основі цих відповідей програма вираховує оцінку (заодно зберігає інформацію про те, чому саме така оцінка — студент може працювати над помилками).
  11. Зовсім круто: доступ до системи студентів — вони можуть здавати свої файли, бачити свої оцінки їх розшифрування, отримувати за бажанням на пошту автоматичні попередження про критичні борги та наближення дедлайнів.

А ви вірите в магію чисел? Я — ні. Але вона є.

За роки роботи із студентами виявив залежність успішності від номера комп’ютера, за яким сидить людина в моєму кабінеті. Добре справляються із навчанням ті, хто сидить за другим, коло мене (нумерація починається з мого). Вони навіть усвідомлено програмують. За сьомим теж розумні особи сидять, тільки лінивіші за мене. Найуспішніші в моїх предметах сидять за одинадцятим комп’ютером — точно можу трьох пригадати із різних років, а якщо глянути по старих списках, то напевне і більше.

Ну і як це пояснити?

Чим далі, тим більше я думаю про те, що щось пояснювати студентам на заняттях — це зло. Чим більше пояснюєш студенту, тим менше він знає. Тому останнім часом я намагаюся поступати так — ось вам орієнтовний перелік джерел, ось вам гугол, ось вам технічне завдання, а ось дедлайн. Не без того, щоб підказати на важких моментах, але здебільшого на занятті в мене є час пописати журнал, почухати потилицю, перевірити попередні роботи (іноді на плагіат — і таке буває), почитати новини.

При цьому основна турбота викладача полягає в тому, щоб підібрати завдання і чітко сформулювати умови: так, щоб студент, виконуючи його, набув саме тих знань та умінь, що заплановані у програмі. Студенти спочатку стогнуть, ниють, але роблять — тупих немає. Мені однозначно легше — бо якщо торохтіти цілий день, увечері почуваєшся як ганчірка.

Не я це придумав, такий підхід називаєься тьюторинг і зрозумів я його після онлайн-курсів Prometheus та CodeAcademy. Для повного щастя можна і в себе підняти онлайн систему керування навчанням (навіть для локальних курсів), технічну частину я навіть зробив, а по методичній іще руки не дійшли.

І так, Microsoft безкоштовно дала нам "першу дозу" — 50 ліцензій на Office 365: по 1 ТБ онлайн-сховища на людину і ліцензії на їх офісний пакет.

Із грецької мови фотограф — той, хто пише світлом. На сторінці Fujifilm Україна нещодавно поширили ролик від філіпінського фотографа Яна Гонсалеса, яким вони хотіли попіарити свою нову X-T2. Але для мене він цікавий іншим — там може бути будь яка камера, здатна знімати на довгих витримках. В цьому відео показано процес писання світлом і це не просто слово х#й в повітрі, а комерційна глянцева фотографія на обкладинку.

Мене це відео надихає, хочу спробувати.

Минулого разу, коли я заговорив про їжу в моєму блозі, то неочікувано виявив, що читачі в більшості мене підтримують і не прости поплямкати губами за монітором. Ну, була там одна спроба послати мене в Інстаграм — може дійдуть руки і туди. То-ж беремо курс на кулінарні фотографії.

1. Отже, сьогоді ми будемо фотографувати їжу. На Canon. На три різних Canon'и і четвертий пристрій, новий для мого блогу, огляд якого з’явиться у мене в понеділок.

Майстер клас food фото Canon

Але щоб виправдати очікування моїх читачів і не публікувати гидкі фотографії смачної їжі, я відвідав майстер-клас із гастрономічного фото, про що далі буде розповідь.

За кілька років я встиг нахапатися досить багато знань із фотографії, деякі, навіть, зумів перетворити на вміння. Тепер мене все не полишає бажання зібрати і систематизувати їх в письмовому вигляді прямо тут, додавши ілюстрації із власного сховища знімків. Звісно, на випуск іще однієї книги з фотографії я не замахуюся, хоча, ті, що я намагався читати, були дуже розведені водою, тому не виключаю, що моя праця може стати в нагоді тим, хто бажає увійти в цей світ.

Але через хронічні лінощі я маю шанси не зробити нічого цього. Тому вагомим вашим вкладом в цю справу може бути делікатне спонукання мене не займатися по вечорах всіляким непотребом, а потрібною справою.

Крім цього, приймаються уточнення, коригування, доповнення, зразки фотографій — звісно із зазначенням авторства.

Концепт наступний:

  • Структурованість та взаємопов’язаність. Ідеалом в цій справі для мене вважається книга Дональда Алкока "Паскаль в ілюстраціях", по якій в 10-му класі я цю мову і опанував. Також це дозволить читати цей текст людям, які вже щось знають, пропускаючи відомі блоки. І цього якраз бракує в книгах відомих фотографів.
  • Практичний підхід. Теорію подавати тільки в тих обсягах, що необхідна для вирішення поточної практичної задачі. Для портрета потрібне боке? Розказати про а) діафрагму б) портретні фікси. Хоча, це не остаточна ідея для структуризації тексту, окрема матчастина все ж має бути.

Орієнтовна структура наступна:

Собі, щоб не забути.

Якщо ваш веб-сервер тільки на nginx, щоб збільшити максимальний розмір файлів для завантаження на сайт, окрім налаштувань post_max_size і memory_limit у php.ini, потрібно вставити у секції server налаштувань віртуального хоста параметр client_max_body_size, який типово дорівнює одному мегабайту. Він визначає розмір тіла запиту від клієнта. Ось така в ІТ бюрократія - і до PHP в кабінет за довідкою треба сходити, і до nginx.

Освіту, як і інші держбюджетні галузі, постійно спіткають різні реформи - кожна нова влада їх декларує і, ніби, щось проводить. Для простого вчителя це виливається у чергову нараду, де адміністрація спускає світлу думку згори про те, якою буде робота надалі - як заповнювати журнали, оцінювати учнів, проводити заходи, тощо. Спочатку це спричиняє хвилювання на тему "а як-же ми будемо...", а потім до реформ звикають і досвідчені вчителі мають усталену думку - не одну реформу пережили, переживемо і цю.

Отже, в цьому дописі я придумаю свою реформу змісту середньої освіти - з класиками і старшокласницями. Розгляну по предметах, що, на мою нескромну думку, має бути і в яких обсягах.

Чорт вчитель

А наскільки добре ви знаєте програми із якими постійно працюєте? Я от навіть не беруся оцінювати - нехай-би я не знав якихось рідковживаних чи екзотичних функцій, скажімо, в PowerPoint. Так я не знав досить банального - що в ньому є так званий режим доповідача.

Presenter mode

Суть проста - якщо у вас два монітори (екран ноутбука і проектор), то на них виводиться зовсім різна картинка - перед слухачами ваш слайд в повний розмір, перед вами - зменшена копія плюс ваші нотатки, таймер, маркер, лупа і наступний слайд.

Сьогодні я притягнув на роботу маленький_ноутбук_що_я_зараз_тестую, взяв у нашого ІТ-шника маленький проектор тієї-ж марки і агрегатував їх через HDMI. В мене то є свій проектор в кабінеті, але він висить під стелею, HDMI не дістає, а знімати ліньки. Так от, коли я запустив презентацію, то виявив цей самий режим доповідача і подумав, що це таке нововведення 2016 Офісу. Але згодом виявив, що така функція вперше з'явилася іще в PowerPoint 97.

А взагалі, справжні джигіти викладачі обходяться без усіляких шпаргалок та таймерів - від лукавого то все.

Ось так, на сьогодні все, не перемикайтеся, скоро буде маленький_ноутбук_що_я_зараз_тестую.

Ось і закінчилася моя відпустка, завтра на роботу. Варто зазначити, що в мене професійний ювілей - 10 років тому я завів собі трудову книжку і почав педагогічну діяльність в рідній школі: будучи студентом старших курсів, хотів мати собі трохи додаткових грошей в кишені на проїзд і на пообідати.

Десять років тому я вперше опинився "по ту сторону вчительського стола" - не як практикант. З моїми першими учнями мені пощастило - працювати було нормально. Далі були і баламути, так. Один із класів - класного керівника, яка випускала і мене, з ними було взагалі найкраще. Варто сказати - мені з ними було цікаво. Потім, по закінченню університету, я пішов зі школи працювати вище.

Треба, напевне, на перше вересня викотити колегам пляшечку Поліської білочки після роботи.

Сторінки