Ганс Мюллер був гарним стюардом. Він обслуговував рейси на далекий схід, був старшим бортпровідником, інструктував та навчав новачків. Але авіакомпанія перестала займатися цим напрямком і його скоротили, як і багатьох таких, як він. Звичайно, виплатили допомогу, Агентство з роботи запропонувало курси перекваліфікації — вони мали розпочатися через місяць, як групу наберуть. Але як невчасно сталося це звільнення — Ганс трішки не встиг виплатити кредит за будинок. А ще вдома двоє малих дітей — старшого ось треба до школи відправляти. Як була потрібна хоч тимчасова робота. І як не хотілося покидати небо. З такими сумними думками Ганс помаленьку брів вулицями Нюрнберга додому. Дружина ще не знала і він не знав, як їй це повідомити. Цілковита безвихідь? Ні, треба боротися, хапатися за все. Біс із ним, з тим небом — досить, політав, пів світу побачив. Але заради сім’ї він був ладен влаштуватися хоч і офіціантом в кафе, хоч касиром до супермаркета.

Сьогодні noddeat засидівся за комп’ютером допізна. Він переглядав сайт Дойчебану, мапи Ґуґля та інші, корисні для туриста, сайти. Сьогодні noddeat виявив, що запас заготовлених публікацій скоро вичерпується, а неопрацьованих фотографій залишилася жменька. Тому він взяв відпустку і вирішив кудись гайнути на декілька днів, наробити фотографій, врешті — щось побачити. Перестановкою пріоритетів він саме і займався весь вечір. Вже, навіть, хотів замовити на сайті квитка, але, чомусь, не зробив цього. Як пізніше виявиться — не даремно. Отже, noddeat вимкнув ноутбука, випив води і влігся спати. Вже була глибока ніч, всі вікна на сусідніх будинках давно згасли, десь за вікном співали цвіркуни, а здалеку, від автобану, було ледве чути гул автомобілів, що проїжджали поза містом. noddeat влігся, натягнув на себе ковдру і ще довго не міг перестати думати про наступні поїздки. Все не міг вирішити, куди йому податися. Але сон взяв своє і втомлений noddeat потроху опустився у небуття. Була четверта година ранку.

Eurorunner

Допис присвячено оць цьому діалогові.

Поїздка була вдалою — noddeat їздив до Інгольштадту, а саме — в місцевий університет на конференцію. Вона була не дуже цікавою, але вдалося пофотографувати різну архітектуру та багато чого цікавого. Тому з хорошим настроєм noddeat попрямував до залізничного вокзалу. Він думав про домашній затишок, про холодне пиво з копченими сосисками. Але поважатимемо його приватність і не зазиратимемо більше до його думок. noddeat сфотографував вокзал, пройшов до перону. Там стояв новий красивий потяг, якого він також сфотографував. В кабіні сидів машиніст. Якесь знайоме у нього було обличчя. Десь noddeat його вже бачив, але де — пригадати ніяк не міг. І він пішов до вагону.

Далі був суцільний жах. Як може потяг Дойчебану так погано їхати? Постійно смикався, на страшенній швидкості входив у повороти, а раз у тунелі навіть зупинився. Мало того, до Нюрнбурга запізнювався хвилин на двадцять і noddeat ледве встиг на інший потяг. Настрій було зіпсовано, але, нарешті, noddeat добрався додому. Пиво в келих, сосиски в мікрохвильовку, він відкрив свій ноутбук і почав читати новини. Читати цілковитий політичний булшіт натхнення не було, тому noddeat перейшов до RSS-стрічок та блогів. І одна картинка привернула його увагу. То був локомотив, такий-же, як він сфотографував сьогодні.

Придивившись ближче, noddeat зрозумів, що фотографія зроблена на тому-ж вокзалі, де він сьогодні був. noddeat відкрив допис детальніше. Те, що він там побачив, його шокувало. Як таке може бути? Його знайомий, переповнений щастя, хвалився, що сьогодні йому дали покерувати справжнім потягом, про що він давно мріяв. Що це зовсім не так, як у комп’ютерних симуляторах, зовсім інші почуття. Це як справжня жінка проти гумової...

Частина перша. Тіні з минулого

Т
иша заповнювала напівтемні коридори, лише зрідка перериваючись приглушеним скрипом дверей десь в глибині приміщення. Сірі кам’яні склепіння нависали зверху, навіюючи зневіру та смуток. Із заґратованих вікон пробивалися останні промені призахіднього сонця, кидаючи жовто-гарячі зайчики на холодні стіни, ледь освітлюючи ряд дубових важких дверей, за якими простягалися інші, більш темні коридори, великі зали та кімнати.

Сторінки