1. Добряче об'їздивши навколо Конотопа гріх було не завітати у саме місто — врешті, ми там заночували, а вранці зробили невеличкий огляд міста, тому цей випуск буде йому присвячений.

Типовий вигляд Конотопа

2. Спочатку прогуляємося центром — він забудований п'ятиповерхівками. Тут пам'ятник втопленому коню, який символ міста.

Втоплений кінь

3. За ним непогана пішохідна зона, заповнена мамами з візками. Досить доглянуто і чисто.

Центр Конотопа

4. Неподалік проспект Миру, де ходить трамвай і фонтан з лебедями, що схожі на тлустих гусей. Увечері із підсвічуванням воно виглядає непогано, але я тоді не сфотографував.

Фонтан з лебедями

5. Але вдень це фонтан із голубами.

Фонтан з голубами

6. Десь поруч пам'ятник Казимиру Малевичу, який тут трохи жив і починав малювати. Також в центрі є недороге кафе його імені, де ми пообідали.

Пам'ятник Малевичу

7. В готелі Україна незадовго до нас побував один прискіпливий дядечко в білій рукавичці. В ефір іще, здається, не пускали — я ящик не споглядаю, тому шукав на сайті телепередачі.

Вхід в готель

8. Окрім пам'ятника коню в Конотопі є пам'ятник трамваю. Квадратний гримучий КТМ-5 досі їздить вулицями міста. Такий трамвай я бачив у Кривому Розі та в Дніпрі.

Пам'ятник трамваю

9. Також ми завітали в місцевий історичний музей імені Лазаревського. Екcпозиція не дуже велика, але доволі непогана, є на що подивитися.

Музей Лазаревського

10. Але персонал — сині панчохи. На запитання де знайти поле Конотопської битви працівниця умудрилася прочитати нам міні-лекцію виражено-книжною мовою про те, як Виговський із козаками давали москалям прикурити, але відповіді так і не дала.

Музей Лазаревського

11. Прогулялися ми до місця, де колись була конотопська фортеця. Зараз тут пам'ятнки воїнам-інтернаціоналістам із переліком країн, куди ступав чобіт радянського солдата.

Тут була фортеця

12. Так відразу і не скажеш, що тут щось було — просто земляний вал, ніби старе городище.

Тут була фортеця

13. В Конотопі також є шуховська вежа, яку я бачив у Білій Церкві та Черкасах. Почитав, що по Україні є іще споруди цього інженера, треба буде поцікавитися.

Шуховська вежа

14. Тільки тут немає діжки зверху. Вежа нічим не відгороджена, можна зайти під неї — і навіть вилізти нагору. Судячи із протоптаної стежки, місцеві так і роблять.

Шуховська вежа

15. Я лізти догори побоявся — сходи не справляли враження надійних і легко хиталися.

Шуховська вежа

16. Далі ми подалися до садиби генерала Драгомірова, де стоїть йому пам'ятник. Тут зараз філіал історичного музею Лазаревського, щоправда у неділю він не працював.

Пам'ятник Драгомірову

17. Сама по собі садиба не особливо цікава, відреставрований одноповерховий будинок ХІХ століття, яких можна побачити чимало. Коло нього розбито сад.

Садиба Драгомірова

18. Кидаються в очі прикордонні стовпчики — такі ж можна побачити зі сторони вулиці (титульне фото). Конотоп був прикордонним містом за часів Речі Посполитої та Гетьманщини, але не при Драгомірові.

Прикордонні стопчики

19. В флігелі садиби знаходиться станція юних натуралістів, коло неї розбиті гарні клумби із різними рослинами та є невелике господарство із дрібною живністю.

Станція юних ботаніків

20. Вулиця поруч із садибою виглядає своєрідно — одноповерхова забудова, вузенька доріжка та трамвайна лінія по газону. І коли ми туди вийшли з фотокамерами, як на замовлення приїхав трамвай.

Вулиця коло садиби

21. Далі ми оглянули дві церкви — Вознесенський собор та вкриту вагонкою Миколаївську церкву на Загребеллі, про яку я вже писав у минулому випуску, після чого поїхали далі по навколишніх селах.

Церква

І на цьому в мене все. Наступний випуск із нашої подорожі-експедиції вийде 18 січня 2018 року — можете здогадатися, чому він буде присвячений. Це не значить, що я до цього часу нічого не писатиму, тому не перемикайтеся — скоро в цьому блозі одна цікава фотокамера, потім інша цікава фотокамера.