Якщо раніше я гадав, що хотіти - бюджетну дзеркалку, чи "просунутий" компакт, то тепер не гадаю. Ось пан знімав увечері з рук при ISO 1600, витримці 1/50 на Nikon D3100 з кітовим темним склом. Хочу сказати, що коли тримав в руках цю модель, то отримати змазані знімки в мене не вийшло. Коротше, зразочок для наочності:

черкаси новорічні

Як бачимо, рівень шумів цілком прийнятний, у D5100 має бути іще нижчим, по ідеї. Взагалі, в цього пана і на мильничку симпатичні виходили фотографії. Для порівняння, фотографія з непоганого компакту Canon SX100, зроблена в значно кращих світлових умовах - йому явно не вистачає освітленості, намагається використати спалах. ("салон" вертольота МІ-26, яскраве сонце через ілюмінатори по лівому борту)

мі 26 грузовий відсік

Ну і на останок - баянчик:

photographers burning factory damage

Для того, щоб новорічний салат олів’є краще засвоювався, я погуляв сьогодні по зимовому парку Олександрія, зробив декілька (десятків) фотографій та разочок підковзнувся. Заходили зі сторони Гайка. Коло кожного входу до парку, зазвич стоїть budka with baryga sitting there1 і продаються вхідні квитки. Проте сьогодні там нікого не було, тільки вусатий чоловік (напевне, охоронець) визирнув на нас, коли ми прямим наведенням топали в парк. Я вже думав, що сьогодні впускають на халяву, але на інших входах квитки, таки, продавалися, хоча то для нас вже були виходи.

Алея до адмінбудинку

Поважати традиції — це добре. Якщо їх розумно поважати. Наприклад, традиція ставити на новий рік вдома ялинку. Не настільки-й давня традиція, як, скажімо, їсти кутю на Різдво, а, тим більше, не зав’язана на релігію, так як з’явилася у нас за радянських часів. Але саме її наш народ поважає найбільше. Вдома обов’язково треба поставити на Новий рік ялинку, хоч ти трісни. Чи шмат сосни, якщо вже не склалося. І якщо купити не вийшло чи пожаліли грошей, то треба десь зчухрати. Лише заради того, щоб через тиждень викинути.

І повага до цієї традиції настільки сильна, що дозволяє спаплюжити ялинки в парках чи інших публічних місцях — надпиляти верхівку чи відтяпати декілька гілок. Неоднократно можна бачити молоді ялинки, підфарбовані спеціальною фарбою, щоб не сπздили. Сьогодні побачив закріплену на стовбурах великих ялин дерев’яну фігню, що перешкоджає видертися вище.

бар’єр на стовбурах ялин

Віконне середовище K Desktop Environment — один із таких вільних програмних продуктів, що мені подобається і я вважаю, що із комерційного софту нічого з ним тягатися не може. Деякий час, після виходу версії 4.0, середовище було погано придатне для використання, проте, наразі, все не своїх місцях. Бувають зрідка вильоти процесу kwin, проте вони не більше дістають, ніж вильоти explorer.exe у Windows.

Так от, чим KDE такий гарний? Перш за все дуже великими можливостями налаштування під себе. Зокрема:

  • Середовище підключається до kde-look.org (чи до якогось аналогічного сайту) і дає користувачеві звідти величезний вибір шпалер, тем оформлення, курсорів, віджетів та інших плюшок. Тобто, можна зайти на сайт і скачати вручну і поставити, але швидше так.
  • Відповідно, може бути налаштований вигляд всього, чого завгодно — від менюшок та кнопок до обрамлення вікон.
  • Можливість ставити додаткові панелі для іконок та віджетів окрім стандартної, що знаходиться знизу екрану. Колись така можливість була у Windows XP, проте у наступних версіях її випиляли. Панелі можуть мати довільну товщину та ширину, можуть бути зверху чи збоків, можуть автоматично приховуватися чи перекриватися вікнами та вилазити коли користувач піднесе курсора до них.
  • Годинник, системний лоток, індикатор розкладки клавіатури, індикатор підключених змінних носіїв — віджети, тобто не закріплені намертво знизу справа, як у Windows, а можуть кочувати на додаткові панелі, а то і взагалі бути розташовані на робочому столі. Як і кнопка Пуск головного меню.
  • Головне меню може бути не тільки стандартним, а-й заміненим на Lancelot — віндовий девіз "начните работу с компьютером из нажатия на эту кнопку" цілком гарно в ньому реалізований — там можна не тільки запустити програму чи папку, подивитися останні документи, а-й звернутися до наявних контактів, прибити процес, що завис, навіть прості арифметичні розрахунки — а то навішуються плагіни.
  • Віджетам можна міняти розмір, навіть обертати і їх дуже багато всяких. Хоча, для Windows 7 їх теж чимало останнім часом з’явилося.
  • Централізована система глобальних "гарячих" клавіш — можна налаштувати їх для програми, яка, навіть, не запущена в даний момент. Контроль, щоб не повторювалися. Програми написані під Gtk, щоправда, не інтегруються в це, але багато нормального софту має дві оболонки — Gtk та Qt.
  • Наявні багато плюшок у вигляді тривимірних ефектів — одні чисто для понтів, інші дозволяють зробити роботу приємнішою та зручнішою та не дратують.
  • Якісна українська локалізація від Юрія Чорноівана.

Натрапив на одну картинку - деревовидна структура, хоча, більше схожа на схему нереально велетенського вантажного залізничного двору. Але, насправді, то графік появи та розвитку дистрибутивів Linux - їх зародження, форків та занепаду деяких із них. Генеалогія, коротше. Основних гілки три - Debian, Slackware та Red Hat. Є менші гілочки та окремі лінії, але назви там я ніколи не чув. Більшість назв я ніколи не чув, а бачив вживу так взагалі малу частку.

А тепер запитання до знавців - а навіщо так багато дистрибутивів? Виходить така собі феодальна роздробленість серед розробників, які могли-б разом створити щось краще. Я не волію мати один-єдиний Linux, але не плодити-ж стільки форків, які нічого кращого всеодно не дають. Тим більше, що сучасні дистрибутиви дозволяють робити альтернативні інсталятори, які будуть робити автоматичне встановлення під конкретні потреби, але із використанням штатного репозиторію. Не вистачає його - так створіть альтернативний репозиторій, який підключатиметься паралельно зі штатним, проте не міститиме всієї системи, а лише потрібне програмне забезпечення.

Коротше, думка така - якби люди не страждали маячнею і не робили дистрибутиви "з блекджеком та шльондрами", аби не такий, як у всіх, а займалися підтримкою та покращенням існуючих, то якість вільного софту була-б значно кращою.

Я маю на настільному комп’ютері 8 ГБ оперативної пам’яті, я задоволений, на всі потреби вистачає. Кажуть, люди тримають і по 16 на настільних системах. У кого великі сервери — потребують і 32 і 64 ГБ. Але всі ці масиви блякнуть перед одним чудо-пристроєм, на обсяг оперативної пам’яті в якому не заздритимуть хіба що власники кластерів. При чому, пристрій цілком доступний, більше того — поставляється в українські школи. Вітайте — "стобаксовий" нетбук, що розповсюджується з програмою "Один учень — один комп’ютер".

intel 1to1 netbook characteristics

Детальніше тут: http://1to1.iteach.com.ua/press-releases/

1to1 netbook and Esprimo v5535

Не так давно noddeat писав про лаконічність німецької мови у вигляді довгих складених слів без пробілів. Я тоді пожартував, що у німців колись був податок на натискання клавіші пробіл. А зараз працюю із різними текстовими документами, що прийшли до мене від інших людей і розумію, що потрібно увести податок за марне натискання клавіші Enter при роботі з текстовими документами. Може ви уже здогадалися про те, що люди не знають, що таке розрив сторінки і тиснуть Enter для переходу. Коли я починаю форматувати такий документ, додавати до нього текст, то з'являються на сторінках досить великі порожні місця, які доводиться прибирати.

Всі знають, що поїти ноутбука пивом несприятливо для його подальшої роботи. Хоча, його можна годувати цукерками. Ну, не прямо, а через спеціальний адаптер, що складається із користувача та велогенератора. Тобто, користувач трощить кондитерку, крутить педалі і отримує розважальний контент від свого електронного друга. Звісно, живити всю квартиру не вийде, але хоча-б саме необхідне — це було-б цікаво.

Такими були мої думки, коли я гуглив, для цікавості, велотренажер з генератором. Але у нас в продажу їх не знайшов. Проте я знайшов згадки на форумах, сповнені скептицизму. Тоді я згадав, що колись вивчав фізику і спробував порахувати.

Припустимо, я, молодий та умовно здоровий (недостатньо обстежений лікарями, тобто) неспортсмен, вийду по сходах на 15 поверх — це десь 50 метрів. Для мене це не буде проблемою, хоча, такий підйом буде відчутним. Нехай я важу 100 кг, тобто дію на опору із силою ~1000 Н. Для підйому мене на таку висоту знадобиться енергія 50000 Дж. Якщо погуглити калорійність кондитерки — то я не спалю і плитки шоколаду із російськомовною етикеткою (уже погодилися повернути українську, до речі). Припустимо, що нам, із усіма втратами на тертя та нагрівання, треба відбирати 100 Вт потужності — отже, наші 50000 Дж буде витрачено за 500 с. Нагадую, що нам потрібно за цей час випертися на 15-й поверх. Це 33 с/поверх, що для молодого, умовно здорового чоловіка, абсолютно посильно. Але нам потрібно видавати таку потужність впродовж двох-трьох годин — це щоб живити якогось ноутбука з модемом.

Хоча, якщо я дещо перебільшив втрати та потужність ноутбука з модемом + користувач дещо натренується, то зможе забезпечити собі вечір розваг із користю. І, на останок, нате вам відео, де одинадцять чуваків п’ять хвилин активно крутять педалі, щоб закип’ятити чашку води.

А, іще, може тут з’являться економісти із розрахунками вартості електроенергії та відновлення витрачених калорій — я десь в курсі цього, ідея не має на меті економити, просто якась компенсація гіподинамії для тих, хто багато сидить за комп’ютером.

Принесли тут мені флешечку. Щоправда, попередили, що там зоопарк. Коротше, я запустив перевірку...

Avast scan results

Я ще такої кількості не бачив.

На офіційному сайті курорта Буковель є можливість подивитися зображення із веб-камер. В принципі, нічого цікавого - курорт, люди снують туди-сюди, на лижах катаються. Але, іноді, можна натрапити на цікаві речі. Якість чисто векамерна, але викликає бажання посидіти на тій горі в таку погоду при заході Сонці.

Захід Сонця в Карпатах

Іще одна картинка, з іншої камери. А люди там живуть-працюють, їм звично.

Захід Сонця в Карпатах

Сторінки