18.11.2018 - 12:57
По дорозі із Сокиринців до Качанівки ми завітали до Тростянця — там напевне, найпопулярніший об'єкт із цих трьох, судячи із кількості відвідувачів. Тож сьогодні піде мова про Тростянецький дендропарк.
Тростянецький дендропарк суто ландшафтний — десь як центральна частина Олександрії, якби з неї прибрати всю архітектуру. Тобто, тут ви побачите мальовничі галявини та стежки між ними. Парк зовсім не виглядає штучним, проте щоразу вам відкриваються нові красиві пейзажі, бо для його створення запрошували відомих садівників.
Взагалі, ми відвідали Тростянець неправильно — ми взяли екскурсію. Екскурсія була трішки про історію, а переважно про ботаніку. Може хто цікавиться рослинами і йому буде це цікаво, а я давно все забув, назви флори просто не тримаються в моїй голові. Хоча, організованих туристів без екскурсії ніяк не залишать — не зрозуміють.
По дендропарку слід просто гуляти — при чому оглянути його в різний час під різним світлом. Бажано в ті дні, коли тут мінімум відвідувачів. Не поспішаючи ходити всіма доріжками, побачити парк з усіх ракурсів. Як і на Олександрію, тут потрібно мінімум годин п'ять, щоб обійти і насолодитися краєвидами.
Як й інші відвідані нами парки, це була садиба тодішнього олігарха Івана Скоропадського. На відміну від своїх колег, він не став захаращувати свої володіння малими та не дуже архітектурними формами — статуями, ротондами, колонадами, гротами. В результаті чого парк і виглядає природно — ніби гуляєш десь за селом коло ставка, тільки прибрано і хащів немає.
Натомість, сюди завозили велику кількість рослин, колекція парку сягає кількох сотень видів. Тобто, на території є кам'яні баби, є альтанка і все. Наразі не зберігся навіть маєток Скоропадських.
Із Сокиринцями та Качанівкою Тростянець єднає наявність низки ставків — при чому, вони розділяють територію парку практично навпіл, а не знаходяться скраю, як у інших. На початок золотої осені із хорошою погодою тут дуже красиво.
Частина парку, в яку ми потрапили при вході, рівнинна. А ось за містком починаються штучні пагорби висотою до 35 метрів — Іван Скоропадський побував у Парижі, побачив там маєтності місцевих багатіїв і захотів собі альпійські краєвиди. Хоча, виділеної для цього землі спочатку було недостатньо, тому він значно розширив територію парку.
Не знаю, чи це навмисне, чи так зробила природа — з однієї галявини відкривається вид на ставок, а через нього вид на іншу галявину. Мені такі ландшафтні ланцюжки подобаються.
Штучні пагорби порослі лісом, тому з них нікуди не подивишся, проте можна піднятися на вершину, де є альтанка. Сюди доходить не так і багато людей.
Альтанка проста, схоже що сучасна. Самі пагорби насипали довго — близько тридцяти років, аж до смерті Івана Скоропадського. Після нього парк та садиба стали занепадати.
З альтанки видно всю дорогу до неї — через місток із сусіднього пагорба і як відвідувачі підіймаються та переходять через місток. Було би гарно, якби відкривалися краєвиди на ставки — можливо колись так і було.
Місток, на жаль, пописаний невідомими недосапієнсами на тему радянського панку.
Окремо по парку можна помітити лавки, зроблені із пеньків спиляних дерев. Десь в цьому місці, коли ми поверталися до виходу, зустріли нашу екскурсовода з іншою групою і почули, що вона їм розповідає зовсім відмінне від нашого.
А це улюблений жанр фотографії Ярослава Козака — знімати людей, які знімають щось навшпиньки, або взагалі ставши на коліна. Правда, після жанру фуд-фото.
Після екскурсії та короткої прогулянки, повертаємося на стоянку — ну і в який бус сідати?
І на цьому в мене все по парках. Наступні випуски будуть присвячені водному туризму, не перемикайтеся.