Коли події в Києві затихали, я планував кудись поїхати. І щоразу, коли я щось запланував, знову посилювався конфлікт. Так було перед 15 грудня (трамвай-кафе), на Водохреща — коли я їздив на Полісся. І зараз. Звісно, нерозумно шукати зв'язки із моїми намірами та подіями в центрі столиці, проте поки, напевне, я нічого не плануватиму.

Все нижческазане є лише моїм власним досвідом і не претендує на безумовну істину, проте тим, хто начитався, що продукція Apple зручна і надійна, варто це мати на увазі.

Я — досвідчений користувач комп'ютера, постійно тюкаю по клавішах десь з 2000-го року, вирішуючи широке коло завдань і, здебільшого, розбираючись з новими програмами сам. Коли прийшла пора телефонізуватися, я без проблем освоював інтерфейс телефонів, взагалі розрахований на недосвідчених користувачів. Спочатку одноклітинний Nokia 1110, потім Motorola PEBL U6, Nokia C5-00 на Symbian 9.3 і, врешті, Lenovo P780 на зеленому роботі. Тобто, основні функції, пов'язані із керуванням контактами, повідомленнями, картинками та іншим контентом, освоювалися на ходу, що я вважаю нормальним явищем. Lenovo я освоїв у маршрутці по дорозі додому з Києва, де його купив.

Так ось, підходить колега з ЙаМобілко 3 (три) аж на цілих 32 ГБ і каже — ви викладач інформатики, допоможіть відправити фотографію через MMS. Ось картинка, ось контакт в телефонній книзі. Заходжу я в галерею, тицяю на картинку, шукаю додаткові функції — можна відправити поштою, можна відправити у Твіттер, але MMS — ніяк. Заходжу я у телефонну книгу, створюю нове повідомлення і ніде не бачу можливості долучити до нього фотографію. Тицяв-тицяв, так і нічого не розібрав.

Скажіть мені, яблучники, там взагалі передбачені MMS, чи я даремно шукав? Якщо передбачені, то в якому важкодоступному місці заховані? А, так, за той час, коли я розбирався з ЙаМобілко, він ні разу не заглючив, правда.

З одного боку, популярність ніби-й добре — твої тексти читають, коментують, можна поспілкуватися з цікавими людьми. Але з іншого боку, популярність має негативні сторони — твій блог перестає бути твоїм, це уже не є затишне місце для спілкування.

Сьогодні почитав допис Максима Січеславця про буковинських гуцулів. В принципі, досить цікавий допис, злегка притрушений ваніллю і з елементами комерції — невеличке посилання на готельчик, де жили блогери. В статті показано гуцульський побут — хата і господарство, нахваляється гостинність господаря. І все. Фактично, такий самий допис, як мій про полонинне господарство.

В коментарі являються кремлеботи — інакше їх не назвати. В дописі немає політики — ні Майдану, ні згадок про Європу, чи Росію, нічого такого. Але нічого, згадали "пархатого Бандеру", придерлися до того, що свиня брудна (ну якій бути свині в хліві — її випусти в поле, вона бруд знайде, така природа), що бардак і т. д.

Сиджу, читаю і думаю — маю до сотні читачів, от і досить. Блог мій і затишний.

Інколи обмінююся опублікованими фотографіями із тими, хто зі мною їздив. Мені приходить посилання на Мордокнигу — а там нічого немає. Ну, тобто, воно там десь в глибині є, але для цього треба залогінитися. Те-ж стосується Одноглазників — теж вимагають реєстрації. Щодо Vcuntakte — то там часто альбоми можна нормально подивитися всім.

Шановні користувачі всяких соціальних мереж, яких розвелося до холери — викласти фотографії в загальний доступ означає, що я не повинен реєструватися у обраному вами сервісі щоб їх подивитися. В ідеалі має бути можливість навіть прокоментувати. Або знайдіть у налаштуваннях можливість доступу для тих, хто не зареєстрований, або користуйтеся іншими сервісами для публікації зображень, або не обіцяйте, що їх опублікуєте.

На днях Фальк цікавився, де можна записатися на Антимайдан. Сьогодні я дізнався, як це відбувається.

Маршрутний автобус на Київ вантажиться в Білій Церкві. Серед пасажирів відмічаю велику кількість молодих людей пролетарської зовнішності. Чую за спиною фрагменти телефонної розмови:

— Тут такая тєма ... 200 гривен ... возле Мариинского парка ... собирай пацанов.

І цілу дорогу він щось там телефонував і домовлявся.

Переглядаючи всякі новини, натрапляю на палку розповідь Дмитра Кисельова про події у нас. Вирішив подивитися. Ну, я готовий був до того, що там буде перекручення, брехня та інше неподобство, знаючи відгуки про цього суб'єкта. Але все виявилося значно гірше.

Я не буду вставляти відео на сторінку, хто хоче проблюватися — вперде за посиланням на титрубу. А там реально нудить — уже від тону його розмови. Такий масовий, потужний потік помиїв — зібрано із усієї міської каналізації Москви. І все це — російський зомбоящик. Навіть наші якось делікатніше брешуть.

Уоллес Брін є, метрокопи, які лупцюють жителів є, даєш Фрімена!

Civil Protection

Фото поцуплене з half-life.wikia.com

Побачив, який гидкий вигляд мого стенделону на мобільному екрані — при чому, екран не маленький, 1280х720 точок. Буе! Буду переробляти до Нового року. Власне, вийшла нестабільною ліва частина, куди винесені заголовки та теги — вона міняє ширину, якщо не вистачає загальної на екрані, тому все розповзається. Шкода, я так старався її робити, доведеться від неї відмовитися.

Також треба потихеньку з'їжджати із ЖЖ — його "соціальні можливості" потрібні тим, хто займається розкруткою — мені цілком досить жменьки постійних читачів. Строки поки не визначив, це наміри. Тим, кому справді цікаво мене читати — перейдуть, а іншим не цікаво.

Їду вранці на роботу у маршрутці - година пік, салон заповнений добряче. Водій телефонує колезі, який їде попереду:

- Там за тобою 22-й вклинився (інший маршрут, що частково співпадає), не пропускай його.

І так кілька раз. Я розумію, десь в 6-7 ранку, коли пасажирів можна на пальцях порахувати, чи десь після обіду. Але яка йому різниця у годину пік? Усіх все одно не вивезе.

Останнім часом я взагалі не дивлюся художні фільми. Не тому, що немає коли, а тому, що вони мені не подобаються. Тобто, мало які фільми мені подобаються. Або вони мені здаються надто примітивними, або надто нудними і, через 10-15 хвилин перегляду, я припиняю дивитися.

Ну, я не хочу сказати, що все воно гівно (хоча, воно мені все здається гівном або попсою), проте я відчуваю складнощі у тому, щоб пояснити, чому мені не цікаво дивитися фільми — для того, щоб знати, де шукати ті фільми, що мені сподобаються.

Взагалі, я дещо дивився останнім часом. Наприклад, Футураму та Top Gear — але це телепередачі. Дивився Mighty Ships — це теж телепередача, ще-й документальна.

Сторінки