В інтернетах проскакували повідомлення про те, що після приходу Росії в Крим стало неможливо спілкуватися із російськими знайомими чи родичами саме через цю тему. В мене самого таких знайомих немає, тому запитую у читачів свого блогу.

Чи є у вас знайомі росіяни чи родичі там, з якими ви постійно спілкувалися до початку подій в Криму, чи, навіть до початку Майдану, вважаючи їх адекватними людьми? Якщо так, то як змінилося ваше спілкування в останній час? Наскільки освіченими є ваші знайомі і чи мандрували вони Україною та західними від нас країнами? Прізвищ, безперечно, не треба, нікнеймів можна теж не вказувати.

І так, з приводу нещодавнього демократичного всеблогового референдуму — хто не зпрзумів, що то був стьоб і спеціально закривати ЖЖ, який читають, я не буду. В тім, якщо Живий Журнал буде в черговий раз серйозно ковбасити, можете заходити на стенделон, там реєструватися не обов'язково.

Житомир — не цікаве місто, трішки більше за Білу Церкву і досить схоже за архітектурою. Старовинну частину рознесли в друзки артилерією радянські війська щоб закрити дорогу до відступу німцям. Так, трішки меморіалів, церков, підвісний міст через Тетерів та дамба. На відміну від Білої Церкви є іще трамвай, що їздить.

1. У них, навіть, Леніна немає. Цікаво, а десь лишилися Леніни в наших краях?

Постамент Леніна

Раніше в нас неодноразово приймалися закони стосовно використання української мови — реклама українською (пам'ятаю, в російськомовному автомобільному журналі було з цього приводу обурення), фільми та телепередачі — з перекладом, або хоча-б і субтитрами, які все одно ніхто не читав. Але люди не люблять, коли хтось втручається в їхнє приватне життя — а, особливо, намагається вказати, якою мовою розмовляти. Тому, на мою думку, просувати українську мову законодавчими чи адміністративними методами не є ефективно. Її треба просувати так, як просуваються популярні виконавці, сайти та інша попса. Шляхом випуску та активного розкручування якісного україномовного медіаконтенту. Звісно, на це треба дуже багато грошей, на це треба досить багато часу, проте абсолютно ніхто не скаже, що його змушують користуватися українською мовою.

  • Україномовні розважальні та серйозні ресурси — як у вигляді окремих сайтів, тиру Хабра, Пікабу, ЛОРа, так і у вигляді груп у соціальних мережах. Котики, сіськи, демотиватори українською, статті ІТ-ної тематики, гороскопи, кулінарія, техніка. Все це має активно просуватися як спеціалістами з цієї галузі, так із залученням україномовних школярів та студентів. Можна залучати креативщиків для створення контенту.
  • Розвиток україномовної блогосфери — не просто української, як у Ігоря Бігдана, а саме україномовної. Якісні дописи із гарними фотографіями, огляди новинок електроніки, автомобілів та іншої цікавості. Знову-ж розкручування.
  • Фільми та музика. Наразі відбувається український дубляж, виступають українські музиканти всіх жанрів, але російську естраду вони, чомусь, не витісняють. Чому на Новий рік на наших блакитних екранах Галкін, Кіркоров, Новые русские бабушки та інші не наші виконавці? Чому у нас ідуть російськомовні серіали про російських мєнтів та спецназ? Отже, в цьому напрямку також багато роботи.
  • Література. Зокрема, наявність масових розкручених україномовних письменників, таких-же як за кородоном Лук'яненко, Донцова чи Роулінг. І зйомка фільмів за їх книгами.
  • Переклад популярного програмного забезпечення. Щоб нові програми, які нещодавно вийшли, отримували першим український інтерфейс.

Тільки тоді, коли якісний медіаконтент можна буде почитати, послухати чи подивитися в першу чергу українською мовою, російськомовний народ добровільно на неї переходитиме. Не подобається український сайт — рунет ніхто не забороняв, хочеш фільм російською — перекладай, ніхто не заперечує, ну і так далі.

Ви хочете отримати ізраїльський паспорт і поїхати туди жити. Чи просто отримати ізраїльський паспорт. Країна дає громадянство так званим "репатріантам" — людям, які мають єврейські корені. От вам треба ці корені знайти. Але біда-біда — у вас явно українське прізвище. Проте ви не здаєтеся, починаєте писати запити у всякі архіви, сільські та міські ради і тому подібні установи з метою простежити ваш родовід. І тут вас спіткає невдача — батькова лінія — козаки із Черкащини, материна лінія — десь з-під Тернополя. Ну ніде немає у вас євреїв в роду і близько.

Але не впадайте у відчай! Не все втрачено. Просто виявляйте активну патріотичну громадянську позицію — бажано дещо радикальну, пишіть статті про Україну, беріть участь в політичних подіях, коротше, робіть все, щоб вас помітили опоненти на північ від Монголії.

Коли вас помітять, коли ви примелькаєтеся в інтернеті та на телебаченні, спеціально навчені люди іще раз перелопатять ваш родовід і знайдуть беззаперечні докази, що ви практично чистокровний єврей! Більше того, як бонус, вам підкажуть, де, таким як ви, видають мішки з баблом у вигляді західних грантів.

Володимир Володимирович на прес-конференції, серед іншого, відповів на запитання про недотримання Будапештського меморандуму. Мовляв, раз в Україні відбулася революція, значить, це вже інша держава (як СРСР після Жовтневої), а з цією іншою державою вони ніяких документів не підписували.

Значить, ця інша нова держава не укладала з Росією ніяких Харківських угод, саме головне — не брала в Росії ніяких кредитів і віддавати нічого не повинна. Нехай вимагають усі борги у Януковича — тим більше, він у них знаходиться і нікуди не дінеться. Якщо вони будуть щось у нас вимагати по тому, що заборгувала "стара" держава, значить Путін — балабол.

Власне, відео прес-конференції тут, тривале — більше години.

Ну і наостанок — моя думка. Путін розуміє, що якщо Україна зараз, попри всю його попередню роботу з Януковичем, піде до Європи, то це безповоротно, як із прибалтійськими країнами. Крім того, його не влаштовує прецедент революції, створений у нас, тому він намагається всім, а особливо росіянам, що це погано — бо не приведи Господи, таке станеться і в Росії. Тому він змушений був вдатися до крайніх мір. Власне, так я розумію його мотивацію.

Мій, раніше неполітичний блог, останнім часом не пише нічого неполітичного — зараз немає чого. Натомість, багато думок політичних — вже потерпіть трішки, скоро все повернеться в попереднє русло. Іще — в дописі елементи "клавіатурної аналітики", тому не читайте далі, якщо вам таке не подобається.

Зараз стоїть питання, а чи потрібен нам Майдан надалі, чи варто йому розходитися. З одного боку кажуть, що тирана звалили, все гаразд, нам майдани не треба, бо там гинуть люди, а ще майдани несуть анархію. З іншого — вся влада підараси, їм не можна довіряти, треба їх контролювати.

Я за те, щоб майдани проводилися регулярно. І я вважаю, що в цьому разі гинути ніхто не буде. Це приблизно як лікування хвороби. Якщо хворобу виявити вчасно — то можна обійтися терапевтичним лікуванням — це досить легко і не боляче. Якщо хворобу запустити, то доведеться робити хірургічне втручання, а це боляче. В Україні хвороба влади, ми її запустили, режим пустив метастази у всі гілки влади, у всіх регіонах, тому і так довго протримався, тому такі жертви.

Якщо робити терапію щороку, то можна обійтися форматом 2004-го року, з піснями, танцями і веселощами, без масок, биток та бронежилетів. Але не треба пропускати сеанси. Звісно, можна говорити про всякі уряди народної довіри, контролюючі комітети з представниками народу — але такі організації рано чи пізно політизуються, віддаляються від народу і самі потребують контролю. А багато контролюючих органів — це ознака тоталітарної держави, нам це не треба.

На майдан має обов'язково з'являтися президент, прем'єр і голова ВР — як мінімум. І відповідати без папірця на довільні запитання, а не тільки ті, що завчасно погоджені із прес-службою. Якщо політик не з'являється, то він втрачає легітимність.

Ну і максимальна прозорість — впритул до скляних органів влади, як у Грузії поліцейські дільниці.

Ну і на останок, я не вважаю свою думку єдино вірною, проте поки кращої не чув, тому давайте. І, так, ідея не моя, ось що Лесь Подерв'янський говорив ще в кінці минулого року — у відео типовий для його п'єс лексикон.

Пару думок і одне запитання.

Перше. В новинах нічого не чути про "заручників влади" — їх, ніби, почали відпускати, але припинили, коли відновилися протистояння. Чи випустили їх тепер, враховуючи прийняття закону (третього, по ходу) про амністію?

Друге. Так як Україна в досить тяжкому економічному стані, в нової влади не вийде в один момент "зробити все добре", тому чекаємо появу зловтішних коментарів на всі невдачі — ось бачите, домайданилися, і що отримали.

Особливо це стосується скарг на дії "мирних" протестувальників — аби хтось під їх видом не почав творити беззаконня. Наприклад, зупинкою і перевіркою машин на дорогах все-ж має займатися ДАІ, для чого їх треба уводити назад в стрій новим керівником МНС. Власне, сьогодні такі зупиняли знайомого в Білій Церкві, виявилися нетверезими і неадекватними, добре, що обійшлося.

За останні дні я дивлюся засідання парламенту з цікавістю — на відміну від попередніх років. Хочеться, щоб вони завжди так працювали ефективно — звісно, не в такому авральному режимі, але ефективно. Можна трішки почубитися, для перформансу, але щоб працювали завжди, а не тільки коли на вулиці пиздець.

Іще хочеться знати прізвища депутатів, які були на барикадах, вночі були, коли беркути наступали, теж були. Ну і найбільше розрулювали ситуацію. Я буду за них голосувати в майбутньому.

І останнє — Межигір'я, пишуть, порожнє, туди навіть потрапляли журналісти, а ще минулого року одна розумна голова мріяла про тури туди.

У виконувача обов'язків прем'єр-міністра синтезатор мови значно кращий, ніж у його папєрєдніка. Проте занадто малий мовний буфер, тому виконувач мусить після двох-трьох слів здійснювати операцію читання з носія — а так як він не підтримує читання під час відтворення, то змушений зупинятися щоразу, коли мовний буфер спустошується. Відео 5 каналу про те, як це відбувається:

Мені от цікаво — якщо в тому тексті трапиться матюк, він його перше прочитає, а потім зрозуміє, чи навпаки?

З одного боку, популярність ніби-й добре — твої тексти читають, коментують, можна поспілкуватися з цікавими людьми. Але з іншого боку, популярність має негативні сторони — твій блог перестає бути твоїм, це уже не є затишне місце для спілкування.

Сьогодні почитав допис Максима Січеславця про буковинських гуцулів. В принципі, досить цікавий допис, злегка притрушений ваніллю і з елементами комерції — невеличке посилання на готельчик, де жили блогери. В статті показано гуцульський побут — хата і господарство, нахваляється гостинність господаря. І все. Фактично, такий самий допис, як мій про полонинне господарство.

В коментарі являються кремлеботи — інакше їх не назвати. В дописі немає політики — ні Майдану, ні згадок про Європу, чи Росію, нічого такого. Але нічого, згадали "пархатого Бандеру", придерлися до того, що свиня брудна (ну якій бути свині в хліві — її випусти в поле, вона бруд знайде, така природа), що бардак і т. д.

Сиджу, читаю і думаю — маю до сотні читачів, от і досить. Блог мій і затишний.

Сторінки