Туристичний елементаль

1. Коли ми ходили на Ігрець, вітер був помірний. Проте пізно увечері здійнявся шторм. А так як наша садиба знаходилася на самому перевалі, то від поривів вітру будинок буквально ходив ходором. Нам на другому поверсі було дещо лячно.

На ранок я не був впевнений, що будинок досі знаходиться у Верховинському районі. Іще не був впевнений, чи ми взагалі по такому вітру підемо. До Писаного Каменю із перевалу також не дуже далеко, і не дуже високо — 6,5 кілометри в один бік і перепад висот всього 400 метрів.

1. Рік тому я почав туризм із Кривопільського перевалу. Замовив там кімнатку на дві ночі і з товаришем сходили на Кукул, Ротило та на Костричу. Тож я вирішив цього року повторити, тільки на іншому перевалі — на Буковецькому. І мені подобається такий підхід — малою компанією, дуже мобільно і дуже ефективно використали три вихідні.

У мене є друг, який тяжіє до Трахтемирова — їздить туди безліч раз, це його місце. Так от, моє місце — це Верховинський район. Мені тут добре. І настрою додавала пісенька Мертвого півня "Б'ютіфул Карпати".

Так як ми ночували в садибі над Кривопільським перевалом (присілок Буков'єн), то нам звідти до Костричі лишалося п'ять кілометрів ходу, тому я залишив цю гору на останній день — вранці ми сходили туди, після обіду повернулися до садиби, поїли, прийняли душ, зібралися і поїхали на вечірній поїзд. Тож сьогодні розповідь про гору Кострича.

В другий день моїх карпатських вихідних я запланував сходити на Ротило. Про цю гору я чув іще у 2017 році, аж тут виявив, що вона недалеко і можна влаштувати туди денний похід. При чому, маршрут веде по колу і дозволяє певну варіативність.

З Кривопільського перевалу, де ми ночували, до початку маршруту на Ротило, можна дістатися двома шляхами — або під'їхати до повороту на Волову, або пішки, перейшовши хребет Діл. Після першого дня, враховуючи свою не надто велику швидкохідність та слизькі сільські дороги, я другий варіант відкинув.

Половина зими пройшла, а я так снігу і не бачив. Тож вирішив продовжити минулорічну традицію і поїхав шукати його в Карпати. Взяв додатковий вихідний, знайшов невелику компанію, спланував подорож і поїхав. Сьогодні розкажу про перший день — прогулянка від Ворохти через Кукул до Говерлянського КПП.

В лютому, дивлячись як під сонцем на газоні починає пробиватися свіжа, соковита трава, я раптом збагнув, що зима не буде і помацати сніг мені не світить. Я в грудні трішки бачив сніг на Ліснівському хребті, але то було так, косметично. Хочеться багато снігу, щоб замети і показували красиві, казкові краєвиди. Тож довелося знову їхати в Карпати, благо в лютому його там насипали щедро.

Тож ця розповідь знову про зимові Карпати, але цього разу серйозніші і вищі. Із Колочави я знав, що по снігу в гору йти важко-важко, особливо із моєю підготовкою, тож мене в першу чергу цікавило, як я туди взагалі видеруся. І чи спущуся назад своїм ходом.

Кінець 2019 року в мене вийшов дуже млявим щодо туризму. На жаль, нічим хвалитися, та й з середини осені особливо не було часу на покататися. Тож я вирішив все таки вибратися в Карпати — ну хоч кудись, із друзями. Друзі не були в Татарові та околицях, я там був, тому все показував. Найбільш позитивним для мене в цій подорожі була наявність друзів сама по собі. Тож сьогодні у випуску невеличкий матрацний виїзд та прогулянка околицями Татарова.

Мої подорожі бувають не лише великими, багатоденними із відвіданням цікавих місць та краєвидів, а й простенькі, одноденні, із відвіданням звичайного лісу, просто щоб прогулятися та не сидіти вдома. Так і цього разу — разом із компанією туристів виїхали за Конча-Заспу і пройшлися по зимовому, ошатному лісі. Ну і влаштували пікнік.

Власне із цією компанією мене напередодні познайомили, то різносторонні туристи — і в гори, і на воду, і на лижі. Сподіваюся наступного року продовжити з ними.