04.08.2018 - 12:26
1. Я давно хотів великої подорожі за принципом "сам собі туроператор", нарешті я її зробив, чим дуже задоволений. Вийшло, правда, дуже намішано — походи в гори, відвідування музеїв, замку, міста, рафтинг, посадовий підкуп та багато іншого. Про все розкажу згодом, а спочатку про похід через Свидовець.
З самого початку похід мав тривати три дні і не по Свидовцю, а по Мармаросах. Але товариш мав лише два вихідних, тому ми вирішили увести чіт-код "call jeep" (був і справді Jeep Grand Cherokee на бляхах) і швидко перемістилися із Ясінів до Драгобрату, звідки вже пішли на своїх двох.
2. Знизу лишилися хмари і хмарна погода, а зверху була чудова сонячна погода. Взагалі, попри песимістичні прогнози, нам добре пощастило. Поки ми рухалися — було похмуро і не жарко, а стояли під чистим небом. За винятком хіба що кінця маршруту коло Усть-Чорної, коли стало парко.
3. Почали ми із гори Близниця Велика, яка нам була трішки не по маршруту, тому ми залишили наплічники на верхній станції витягу і зганяли туди легко.
4. На цій висоті вже немає дерев, лише альпійські луки. Також добре видно, що схили гір зрізані коліями від тих самих джипів — хтось викликає їх не лише щоб закинутися до Драгобрату, а й щоб проїхати далі.
5. Маршрут маркований, простий та очевидний, проте слід поглядати на кручі обриви і не сходити зі стежки місцями. По дорозі на Близницю іще є зв'язок, я навіть зумів відрапортувати своїм свіжими фотографіями з гори.
6. Далі по хребту Апшинець і Свидовець великих перепадів висоти немає, йти приємно. Багато вершин мають траверси, чим ми й користувалися — виходити на умовний Стіг не дуже то хотілося. В принципі, люди пишуть, що весь цей маршрут до Усть-Чорної пробігається з легким наплічником за день. Всього там 33 кілометри, тому із хорошим взуттям та при належній фізичній підготовці це реально.
7. На нас насувалися хмари, трішки крапнуло дощу, проте діставати дощовики не довелося.
8. Для стоянки необхідна вода, тому ми обрали полонину Білі Криниці за горою Унгаряска. Там було чути чабана з вівцями, але він скоро кудись пішов. На годиннику було близько сімнадцятої і ми мало повно часу щоб поставити намет, повечеряти і зустріти захід сонця.
9. Я іще полазив по околицях з фотокамерою, зняв декілька шпалер на робочу стільницю, а погода цьому сприяла.
10. Неподалік від нас тусувався табун коней. Видно було, що деякі з них протавровані. Читав, що так на полонину випускають молодняк, який іще не працює — щоб не годувати їх щодня. З хребта вони і так нікуди не дінуться, бігають туди-сюди.
11. Із заходом сонця ми поринули в тишу та спокій. Навіть вітер стиг і здавалося, ніби ти в іншому світі, а вся буденність лишилася десь там знизу.
12. Традиційно я планував познімати світанок і, традиційно, його просипав. Проте на полонину повернувся табун і бігав досить близько до намету, тому довелося вилізти. Я побоявся, що вони зачеплять штормові розтяжки і порвуть мені все, або взагалі з'їдять намет. Дякую коням, що збудили. Дякуйте їм за ранкові кадри.
13. Коли із намету вигулькнуло заспане тіло, табун знявся і відбіг подалі, але геть не утік.
14. Ранкову фауну із ревінням доповнили представники виду гомо-мотокросус, приїхавши в шість ранку із боку Куртясок. Це ж у скільки вони вставали?
15. Коні на них відреагували іще менше, аніж на заспане тіло з фотіком із намету — просто посунулися трішки вбік.
16. Я давно хотів зробити фото на кшталт цього — свій намет на тлі краєвиду. І ось я його зробив. Минулого року не пощастило із погодою і ми ночували в хмарі та мряці, проте цього року все вийшло гаразд.
17. Краєвиди другого дня були не менш епічними, по дорозі трапилося декілька крутих підйомів на вершини без траверсів. До нас під'їхали хлопці на позашляховику, судячи по говору — місцеві, і спитали дорогу, чим мене дуже здивували.
18. На великій Куртясці ми взагалі зайшли в хмару, так вже було при відвіданні Попа Івана Мармароського п'ять років тому.
19. Крайня значна вершина, на яку ми піднімалися — Темра. Звідти ідуть дві дороги, одна до села Красна, інша до Усть-Чорної, куди ми і хотіли.
20. Далі дорога пішла переважно вниз, з'явилися спочатку хвойні хащі, а згодом і ліси. Коли ми знизилися до тисячі метрів, стало душно — на вечір збиралася гроза, але коли вона розпочалася, ми вже вливали в себе пиво у кафешці.
21. Усть-Чорна була вибрана кінцевою точкою не випадково — там квартирувався із групою Ярослав Козак, із яким п'ять років тому я почав свій туризм. Тому я дуже хотів відзначити цю річницю. Ярко нас прийняв, проте лякав своїх організованих туристів тілом, що дрихнуло в спальнику у котеджі (всі місця в кімнатах були зайняті).
А на сьогодні в мене все, далі буде багато туризму. Не перемикайтеся.