Ви його ніде не купите. Ви не знайдете про нього жодної інформації. Бо його не існує в натурі — лише в моїй уяві. Справа у тім, що до кожного ноутбука, якого я оглядав, були якісь зауваження, навіть до дорогих моделей. В одного проблема з тачпадом, інший надто гріється, ще в одного корпус поганенький. Але кожен ноутбук мав і свої сильні сторони. І я подумав, що вийде, якщо їх скласти в одному комп'ютері, яким він вийде?

По перше, я намагався зробити свою фантазію схожою на правду — нічого неймовірного, нічого надто крутого. Абсолютно рядові характеристики, все це можна зустріти в ноутбуках ціною до 25000 гривень, на цю ціну будемо й орієнтуватися. Ніяких викрутасів! Перш за все це має бути ноутбук для щоденної роботи: зручний та в міру компактний.

Breeze logo

Далі будуть характеристики та схематичне зображення концепта ноутбука.

Це перша версія концепта, пізніше може зроблю другу, враховуючи пропозиції читачів.
Ну не можливо грати Pokemon Go в Україні, ти їх ловиш а суди відпускають
Коментар в Інтернеті про нову гру.

Цікаво, а чи можливо займатися ботоводством у Pokemon Go? Видираєте APK, запускаєте його у віртуальному середовищі, що подає програмі фейкові GPS-дані, гіроскоп та компас. Камера, кажуть, необов'язкова в програмі, хоча їй можна згодувати картинку з Google Earth.

Тобто, або ти просто сидиш в теплій хаті і нікуди не вилазиш, тільки стрілочки топчеш на ноутбуці, або навіть і цим не займаєшся, скрипт дві-три години на добу "ходить" із пішохідною швидкістю по околицях і збирає Покемонів, а ти потім ними баригуєш.

P.S. Ні, не грав.

Освіту, як і інші держбюджетні галузі, постійно спіткають різні реформи - кожна нова влада їх декларує і, ніби, щось проводить. Для простого вчителя це виливається у чергову нараду, де адміністрація спускає світлу думку згори про те, якою буде робота надалі - як заповнювати журнали, оцінювати учнів, проводити заходи, тощо. Спочатку це спричиняє хвилювання на тему "а як-же ми будемо...", а потім до реформ звикають і досвідчені вчителі мають усталену думку - не одну реформу пережили, переживемо і цю.

Отже, в цьому дописі я придумаю свою реформу змісту середньої освіти - з класиками і старшокласницями. Розгляну по предметах, що, на мою нескромну думку, має бути і в яких обсягах.

Увага! Даний допис є виключно клавіатурною аналітикою, особистою думкою автора і не базується ні на якому досвіді чи дослідженнях.

Для того, щоб пілотувати авіалайнер, треба пройти серйозну підготовку і стажування - по термінах не знаю, але знаю, що на кожну нову модель літака пілоти проходять перепідготовку - тобто, не можна отримати "права категорії A,B,C,D" і літати на всьому підряд.

Для того, щоб оперувати хворого, потрібна дуже серйозна підготовка. Після шести років медичного ВНЗ, ще три роки інтернатури, ну і не знаю, чи після цього молодий лікар відразу зможе приступити до розрізання пацієнта.

Для того, щоб стати солдатом - треба вилетіти з ВНЗ і не відкосити. Далі всього шість місяців навчальної частини і все. Навіть медсестри і фельдшери довше навчаються. Тому я вважаю, що призовна система має бути замінена на контрактну - в армії мають служити кваліфіковані, гарно натреновані воїни - з не менш відповідальним ставленням до життів інших людей, ніж у хірурга, чи пілота.

Тобто ті, хто поступив на службу, пройшовши належну підготовку та атестацію, стають військовозобов'язаними і отримують певні пільги за те, що їх робота пов'язана із ризиком для життя. А замість строкової служби, казарм і лисих призовників на плацу, організувати для всіх охочих при школах чи будинках культури військово-спортивно-туристичні клуби. Куди можуть прийти громадяни від шести років і отримати безкоштовну можливість займатися спортом, бойовими мистецтвами, ходити в походи, на екскурсії до військових частин. Як трішки підростуть - основи військової підготовки, екскурсії до авіачастин та на на флот з можливістю покататися, складні туристичні походи. З 16-ти можна пропонувати освоювати військово-облікову спеціальність і починати військову кар'єру.

В результаті, замість салаг і духів ми будемо мати мотивованих, підготовлених, патріотично вихованих молодих громадян, які зможуть краще захистити країну.

Головне, в таких клубах не заганяти молодь в жорсткі рамки та нормативи - зможе потягнути програму - добре, не зможе - просто матиме корисне дозвілля замість тинятися між гаражами. І, так, про Пласт я читав.

Цікаво, а чи є якісь додатки до браузерів, чи інші засоби, що дозволяють глушити стаціонарний програвач на комп'ютері в той момент, коли користувач відкриває вкладку з відео? Це як в Андроїді глушиться музика під час телефонної розмови.

Утиліта має або реагувати на запити, що поступають на певні сайти — Youtube, Vimeo чи інші відеохостинги, або реагувати на спрацювання флеш-програвача чи HTML5 програвача. Бо слухаю в фоні музику і читаю сайти, а тут заходжу на сторінку з відео і доводиться вручну глушити Audacity, а потім запускати його знову.

Читати частину першу і частину другу.

В мою здорову голову постійно приходять різні думки та асоціації, при чому багато з них я не став би озвучувати ніколи. Але коли я думав про блог і про те, яким я його хочу бачити, в мене виникла асоціація з британською автомобільною телепередачою Top Gear. Ведучі не просто оглядають нові автівки, вони розбавляють цю справу лулзами і неабияким цинізмом. І їх, на мою думку, цікавіше дивитися, ніж банальні вітчизняні автоогляди. До речі, на ТиТрубі є канал про фотографію в цьому стилі — знімають чи то японці, чи то десь поруч, загубив посилання.

Звісно, такий підхід потребуватиме грошей і тоді доведеться заробляти на рекламі в блозі і на продакт-плейсменті. Отже, згідно злизаної у британців концепції мій блог міг-би мати наступний вигляд:

  • По перше, звісно, обрати тематику — ну, нехай це будуть так популярні у нас подорожі.
  • По друге, блог писатиметься від імені декількох чоловік — треба запросити партнерів у команду. Ведучі і фотографи. В кадрі будуть постійно з'являтися, наприклад, три головних героя + декілька епізодичних, типу як безіменні продюсери у Top Gear.
  • Ведучі мають бути різними — високий та низенький, повний та худий, лисий та патлатий — коротше, підібрати.
  • Отже, команда обирає чергове місце для поїздки, приїздить туди і затіває суперечки — наприклад, як швидше добратися з Ворохти до Яремче — маршруткою чи на рафті. Ну і перевіряють це на практиці, в ході чого обов'язково виникають різні труднощі. Або в них виникає потреба без відкривачки відкрити консерви в поході. Чи перебратися через річку, найменше замочивши одяг.
  • Коли команда не сперечається, то робить щось разом — будує з підручних матеріалів плота, щоб перебратися через Дністер, намагається забратися в якесь важкодоступне місце, зустрічається із ведмедем.
  • Інколи з'являється таємничий продюсер туроператор і дає нові завдання — знайти чотирипелюсткову папороть, нагнати у похідних умовах самогону чи ще щось таке. Обличчя туроператора ніколи не потрапляє в кадр — тільки фігура в капюшоні.
  • Інколи ведучі набридають один одному і роблять всілякі подлянки — кладуть краба в рюкзак чи перцю в зубну пасту.
  • В кадр потраплятимуть логотипи виробників на туристичному спорядженні учасників — така собі ненав'язлива реклама, треба-ж за щось жити. Можна трішки оглядів та краш-тестів запропонованих виробниками зразків.
  • Також ведучі ненав'язливо інформуватимуть читача про місцевість, де відбувається дія — культура, визначні місця, історія, природа.
  • Лулзи обов'язкові. І цинізму можна трішки — щоб краще читалося.

Ось така моя ідея — для початку можна було-б знайти пару охочих моделей, придумати сюжет і кудись з'їздити. Щоправда, конкретних сюжетів я поки не придумав.

Раніше в нас неодноразово приймалися закони стосовно використання української мови — реклама українською (пам'ятаю, в російськомовному автомобільному журналі було з цього приводу обурення), фільми та телепередачі — з перекладом, або хоча-б і субтитрами, які все одно ніхто не читав. Але люди не люблять, коли хтось втручається в їхнє приватне життя — а, особливо, намагається вказати, якою мовою розмовляти. Тому, на мою думку, просувати українську мову законодавчими чи адміністративними методами не є ефективно. Її треба просувати так, як просуваються популярні виконавці, сайти та інша попса. Шляхом випуску та активного розкручування якісного україномовного медіаконтенту. Звісно, на це треба дуже багато грошей, на це треба досить багато часу, проте абсолютно ніхто не скаже, що його змушують користуватися українською мовою.

  • Україномовні розважальні та серйозні ресурси — як у вигляді окремих сайтів, тиру Хабра, Пікабу, ЛОРа, так і у вигляді груп у соціальних мережах. Котики, сіськи, демотиватори українською, статті ІТ-ної тематики, гороскопи, кулінарія, техніка. Все це має активно просуватися як спеціалістами з цієї галузі, так із залученням україномовних школярів та студентів. Можна залучати креативщиків для створення контенту.
  • Розвиток україномовної блогосфери — не просто української, як у Ігоря Бігдана, а саме україномовної. Якісні дописи із гарними фотографіями, огляди новинок електроніки, автомобілів та іншої цікавості. Знову-ж розкручування.
  • Фільми та музика. Наразі відбувається український дубляж, виступають українські музиканти всіх жанрів, але російську естраду вони, чомусь, не витісняють. Чому на Новий рік на наших блакитних екранах Галкін, Кіркоров, Новые русские бабушки та інші не наші виконавці? Чому у нас ідуть російськомовні серіали про російських мєнтів та спецназ? Отже, в цьому напрямку також багато роботи.
  • Література. Зокрема, наявність масових розкручених україномовних письменників, таких-же як за кородоном Лук'яненко, Донцова чи Роулінг. І зйомка фільмів за їх книгами.
  • Переклад популярного програмного забезпечення. Щоб нові програми, які нещодавно вийшли, отримували першим український інтерфейс.

Тільки тоді, коли якісний медіаконтент можна буде почитати, послухати чи подивитися в першу чергу українською мовою, російськомовний народ добровільно на неї переходитиме. Не подобається український сайт — рунет ніхто не забороняв, хочеш фільм російською — перекладай, ніхто не заперечує, ну і так далі.

Мій, раніше неполітичний блог, останнім часом не пише нічого неполітичного — зараз немає чого. Натомість, багато думок політичних — вже потерпіть трішки, скоро все повернеться в попереднє русло. Іще — в дописі елементи "клавіатурної аналітики", тому не читайте далі, якщо вам таке не подобається.

Зараз стоїть питання, а чи потрібен нам Майдан надалі, чи варто йому розходитися. З одного боку кажуть, що тирана звалили, все гаразд, нам майдани не треба, бо там гинуть люди, а ще майдани несуть анархію. З іншого — вся влада підараси, їм не можна довіряти, треба їх контролювати.

Я за те, щоб майдани проводилися регулярно. І я вважаю, що в цьому разі гинути ніхто не буде. Це приблизно як лікування хвороби. Якщо хворобу виявити вчасно — то можна обійтися терапевтичним лікуванням — це досить легко і не боляче. Якщо хворобу запустити, то доведеться робити хірургічне втручання, а це боляче. В Україні хвороба влади, ми її запустили, режим пустив метастази у всі гілки влади, у всіх регіонах, тому і так довго протримався, тому такі жертви.

Якщо робити терапію щороку, то можна обійтися форматом 2004-го року, з піснями, танцями і веселощами, без масок, биток та бронежилетів. Але не треба пропускати сеанси. Звісно, можна говорити про всякі уряди народної довіри, контролюючі комітети з представниками народу — але такі організації рано чи пізно політизуються, віддаляються від народу і самі потребують контролю. А багато контролюючих органів — це ознака тоталітарної держави, нам це не треба.

На майдан має обов'язково з'являтися президент, прем'єр і голова ВР — як мінімум. І відповідати без папірця на довільні запитання, а не тільки ті, що завчасно погоджені із прес-службою. Якщо політик не з'являється, то він втрачає легітимність.

Ну і максимальна прозорість — впритул до скляних органів влади, як у Грузії поліцейські дільниці.

Ну і на останок, я не вважаю свою думку єдино вірною, проте поки кращої не чув, тому давайте. І, так, ідея не моя, ось що Лесь Подерв'янський говорив ще в кінці минулого року — у відео типовий для його п'єс лексикон.

За останні дні я дивлюся засідання парламенту з цікавістю — на відміну від попередніх років. Хочеться, щоб вони завжди так працювали ефективно — звісно, не в такому авральному режимі, але ефективно. Можна трішки почубитися, для перформансу, але щоб працювали завжди, а не тільки коли на вулиці пиздець.

Іще хочеться знати прізвища депутатів, які були на барикадах, вночі були, коли беркути наступали, теж були. Ну і найбільше розрулювали ситуацію. Я буду за них голосувати в майбутньому.

І останнє — Межигір'я, пишуть, порожнє, туди навіть потрапляли журналісти, а ще минулого року одна розумна голова мріяла про тури туди.

Якщо раніше я гадав, що хотіти - бюджетну дзеркалку, чи "просунутий" компакт, то тепер не гадаю. Ось пан знімав увечері з рук при ISO 1600, витримці 1/50 на Nikon D3100 з кітовим темним склом. Хочу сказати, що коли тримав в руках цю модель, то отримати змазані знімки в мене не вийшло. Коротше, зразочок для наочності:

черкаси новорічні

Як бачимо, рівень шумів цілком прийнятний, у D5100 має бути іще нижчим, по ідеї. Взагалі, в цього пана і на мильничку симпатичні виходили фотографії. Для порівняння, фотографія з непоганого компакту Canon SX100, зроблена в значно кращих світлових умовах - йому явно не вистачає освітленості, намагається використати спалах. ("салон" вертольота МІ-26, яскраве сонце через ілюмінатори по лівому борту)

мі 26 грузовий відсік

Ну і на останок - баянчик:

photographers burning factory damage

Сторінки