Туристичний елементаль

Я був на Свидовці у 2018 році і він тоді мене вразив краєвидами. Піднімаючись на хребет, з певного моменту, починаєш відчувати себе ніби в іншому світі — усе земне життя із його проблемами та турботами лишається там, знизу. А ти, ніби, десь на Олімпі і це важко описати словами та не всім дано відчути.

Проте три роки тому ми піднялися сюди на підйомнику і ходили зі свіжими силами, тож Свидовець мені запам'ятався прогулянкою по міському парку. Ми налегко зганяли від витягів на Близницю Велику, а потім, до кінця дня, залюбки пройшли половину хребта і знайшли прекрасне місце для ночівлі. Зараз же у мене за спиною була сувора Братківська Велика, а перед нами — досить крутий підйом на гору Татаруку, яка вже є частиною Свидовця.

Я уже не пригадаю, як придумав цей маршрут... . Щось там тицяв по картах — як відомо, по картах ходити легко. Придумав піти із Бистриці через Братківську, перевал Околе, Свидовець на Кваси. Потім пізно та безтолково брав квитки, не на самі оптимальні поїзди. Але я все-ж цей похід придумав, спланував і з другом разом то сходили — і вийшло цікаво та неординарно.

Тож сьогодні перша частина нашого походу — з Бистриці через Братківську та перевал Околе. Братківська — вона така сувора як братки із 90-х. Читайте далі усе по порядку.

Ніч на хребті була теплою. Тільки вітер трохи шарудів по сусідньому намету, що стояв без розтяжок. Я, розраховуючи на вересневу погоду, взяв свій новий осінній спальник та термуху для сну і в результаті спав напіввідкритим. Але навів будильник на схід сонця — раз уже стоїмо на висоті, значить треба не проґавити гарних краєвидів.

У вересні затіяв я сходити по Верховинському Вододільному хребту — той, який розділяє Львівську та Закарпатську області. В тих місцях Карпат я іще практично не був. Але тут досить проста логістика: до точки старту доїжджаємо поїздом, а точка фінішу недалеко від Воловця, що зручно. Також цей маршрут розрекламований на туристичних сайтах як дуже простий для походу на два вихідні попри свою протяжність. Тож я зібрав невелику компанію і ми пішли.

Сьогодні невеликий підсумковий допис по Чорногорі — уже без фотографій, суто практичні нюанси на випадок, якщо ви самі захочете пройти цей маршрут чи його частину.

Продовжую свою розповідь про похід Чорногірським хребтом і сьогодні заключна її частина. І з одного боку я ніби й находився, вже хочу в цивілізацію — душ, ліжко і їжа за столом. Але з другого боку я розумію, що скоро покидаю гори, а в такому разі мені завжди стає трішки сумно. А з третього боку ... про це я розкажу згодом.

Тож сьогодні ми підіймаємося на Петрос і спускаємося, спускаємося, спускаємося ... аж поки в очах не потемніє, а на ранок знову спускаємося і таки доходимо до Квасів.

Продовжуємо нашу подорож Чорногірським хребтом і в цьому випуску ми йдемо самою людною частиною маршруту, а я продовжую роздуми на природоохоронні теми — про заповідники, нацпарки, казуальних підкорювачів вершин та дядьків у будці зі шлагбаумом, які усіх "обілечують" і яких ми цього разу не зустрічали.

Також сьогодні у нас буде вечір із найкращими краєвидами та найсмачнішою джерельною водою.

Продовжуємо мандрувати Чорногірським хребтом — у минулому випуску ми дісталися до обсерваторії і далі продовжуємо дорогу Закарпатським туристичним шляхом. Сьогодні розкажу про наступну ділянку шляху і про іще два двохтисячники, тож ходімо.

Я давненько хотів пройти весь Чорногірський хребет від початку до кінця. Хоча до цього я уже бував на Говерлі та на Попі Івані, проте інші вершини тут я не ходив. Цього літа я нарешті зібрався туди. Мав іти з друзями, але вони відпали незадовго до походу. На щастя, знайшлася туристка, якій теж це виявилося цікавим, інакше йшов би сам.

Хоч похід і був запланований на середину літа, а маршрут — популярний, витоптаний та очевидний, але ходити в гори самому все-ж небажано із міркувань безпеки. Та-й я не вважаю себе інтровертом і соло не дуже люблю.

Тож у цьому та наступних випусках я ділюся самими ласими шматками із пирога вражень про мій літній похід Чорногорою. Початкова ідея була пройти хребет без єдиного траверсу, проте із напарницею було досягнуто компромісу відвідати усі двохтисячники, інші-ж вершини могли траверсувати. Також я не ходив досі в такі тривалі автономні походи і хотів побачити, як то мені буде.

1. Писати про Карпати мені цікавіше. Тож сьогодні буде про дводенний похід вихідного дня по Горганах. Маршрут пролягав із Бистриці попід Боярин та Негрову через полонину Рущину, хребет з Сивулями, полонину Боревку, Ігровець, Високу і закінчувався у Старій Гуті. Похід був цікавим, Горгани нудьгувати та розслаблятися не дали.