Туристичний елементаль

Продовжую свою розповідь про похід Чорногірським хребтом і сьогодні заключна її частина. І з одного боку я ніби й находився, вже хочу в цивілізацію — душ, ліжко і їжа за столом. Але з другого боку я розумію, що скоро покидаю гори, а в такому разі мені завжди стає трішки сумно. А з третього боку ... про це я розкажу згодом.

Тож сьогодні ми підіймаємося на Петрос і спускаємося, спускаємося, спускаємося ... аж поки в очах не потемніє, а на ранок знову спускаємося і таки доходимо до Квасів.

1. Після кількох місяців сидіння вдома я таки наважився знову виїхати кудись далеко у подорож, для чого навіть назбиралася маленька компашка. Вирішили пройтися по полонині Красна від Колочави до Усть-Чорної. Полонина Красна є частиною Закарпатського туристичного шляху, як і сусідній Свидовець, по якому я ходив, та полонина Боржава. Був я також у Колочаві, але взимку і далеко в гори ми тоді не ходили.

Поперло з мене відео — цього разу про Боржаву. Екшн-камера свою вартість відпрацьовує. Наступного разу може зроблю про похід через Канівське водосховище.

У цьому відео: матрацний підйом на канатці, адреналінові наркомани, фантастичні краєвиди, приготування бограчу, град та повен вокзал рюкзаків. Текстова версія тут.

Із Усть-Чорної я планував висунутися у Верховину, а по дорозі зробити гак і заскочити в Хуст: подивитися на руїни замку та чеський квартал. По карті гак зовсім невеликий, проте в дійсності зіграв фактор карпатського кілометра — їхати виявилося досить довго.

Благо із Усть-Чорної перша маршрутка йде дуже-дуже рано — о третій ночі. Поспати в дорозі, ясна справа, не вийшло, бо сільська дорога в дуже плачевному стані. Утім в шість ранку я вже був у Хусті. Здавши свій рюкзак до камеру схову, пішов бродити по місту.