19.09.2020 - 15:01
1. Після кількох місяців сидіння вдома я таки наважився знову виїхати кудись далеко у подорож, для чого навіть назбиралася маленька компашка. Вирішили пройтися по полонині Красна від Колочави до Усть-Чорної. Полонина Красна є частиною Закарпатського туристичного шляху, як і сусідній Свидовець, по якому я ходив, та полонина Боржава. Був я також у Колочаві, але взимку і далеко в гори ми тоді не ходили.
2. Вранці ми приїхали потягом до Воловця і відразу заскочили в автобус на Міжгір'я. Там довелося трішки почекати доки назбирається бусик на Колочаву — регулярне сполучення туди вкрай погане, тож виручають вуйки на власному транспорті. Утім, поки доїхали до Колочави і поки там перекусили, вже був обід, тож почали ми підйом дуже не зранку. А так як на календарі був кінець серпня, то часу до темна ми мали не так і багато.
3. Взимку я вже піднімався на Красний Верх, але тоді там був туман-молоко, зараз же погода нам сприяла. Цим же шляхом догори підіймаються та спускаються безліч мотоциклістів, тут їх певне більше, аніж на Свидовці чи на Боржаві.
4. В цілому, Красна трішки нижча за Свидовець, вершини мають в середньому на 100 метрів меншу висоту. Але від центру села набір склав не менше дев'ятиста метрів, та й по самому хребту перепади висот були відчутні.
5. Утім, все одно, Красна відчувається не такою високою як Свидовець — помітно ближче верхня межа лісу і відчуття ніби ти просто вийшов на полонину, а не на якийсь хребет. Перша висока гора — Топас із покинутою військовою щоглою зв'язку. Туди ми не сходили, бо вже підходив вечір і треба було пошукати стоянку з водою. Скажу відразу — не знайшли. Тобто, стоянку знайти неважко, воду — важче, але не разом.
6. Між Колочавою та Усть-Чорною йде дорога через перевал Присліп і там села Німецька Мокра та Руська Мокра. По суті, хребет йде понад селами, тож тут переважно є зв'язок та, часом, інтернет.
7. Через те, що полонина Красна лежить між двома досить туристичними селами, вона людна та затоптана. На ній багато джиперів, мотоциклістів на ендуриках та сміття. А в ягідний сезон тут також безліч місцевих, які стоять таборами та збирають врожаї. Коли накатана дорога розбивається та стає непридатною для їзди навіть на ЗіЛ 131, вони протоптують поруч іншу. В результаті через гори протоптано цілу багатосмугову автостраду. Коротше, якщо хочете дикі безлюдні місця, вам не сюди.
8. Ночували ми неподалік Топасу. Вже темніло і я побіг шукати воду, тож фотографій не зробив. Джерело, що було поруч коло стоянки, вже не діяло і годилося лише на технічну воду. Я пройшов трохи вниз і побачив інший сезонний потічок. В ньому також не вийшло набрати води, але в тиші я почув, що десь поруч вона тече і спустився трохи нижче. Нижче і нижче, аж доки не почув справжній потік води. Побігавши по схилу униз та вгору, я знайшов, де він виходить і набрав у пляшки питної води, тож прийшов до табору із хорошою новиною. Друзі, тим часом, поставили намети та приготували вечерю. Місцеві із такими пошуками не заморочувалися, адже привозили воду вантажівкою.
9. В пошуках води я добряче втомився, але мої ноги все ж були краще підготовлені і на підйомах із великим наплічником я не здихав та йшов добре. Деякі вершини мають траверси, але на інші доводилося підійматися по розбитих дорогах та камінцях. Назвати легкою прогулянкою це не можна, Боржава йшлася приємніше. Хоча, інших перешкод на шляху не було, ані жерепу: ані валунів.
10. Спочатку була думка йти маршрут в протилежному напрямку, але я не знав, як буде із транспортом в Колочаві, а як вибратися з Усть-Чорної я знаю, тож йшли саме на неї. Другий день показав нам більше мальовничих краєвидів.
11. Якби ми в перший день не чесалися в Колочаві і швидше йшли, то дійшли би до Ружі — а там на траверсі значно краще місце для стоянки із джерелом поруч. Тож ми тут зробили привал, наповнили пляшки та пішли далі.
12. В якийсь час ми дійшли до релакс-ділянки — плавний-плавний спуск донизу по нерозбитій дорозі. Півгодинки відпочинку на ходу. Знизу полонинське господарство, де ми і пообідали.
13. Одного разу, на одній чудовій полонині ВАС РОЗШУКАЛИ МОТОЦИКЛІСТИ. Насправді, їх тут було більше, лише четверо помістилися до кадру в ряд. Але вони швидко поїхали.
14. Після ситного обіду настав високий та крутий підйом. Сонце якраз припікало, дорога всипана камінцями, тож підійматися було не дуже добре. Хоча, обід був не такий і ситний — під час походів мені багато просто не лізе. Жирні бутери з ковбасою та сиром не заходять взагалі, трішки солодкого та калорійного, запив водою чи чаєм і побіг далі. Через це, під час подорожі, я можу скинути два-три кілограми, не зважаючи на те, що в кінці маршруту мене, як правило, чекає ситна вечеря із пивом.
15. Ось уже ми підходимо до кінця полонини — на середньому плані долина Усть-Чорної, а на задньому — Свидовець. Ми хотіли і туди сходити, але цього разу не склалося. До села лишилося трішки, та мої компаньйони знайшли на карті коротший маршрут. Я вже зарікався ходити коротшими маршрутами, але цей був маркований і позначений на карті, тож я погодився. Утім, його давно не ходили, там дуже круті спуски, губиться стежка, в одному місці болото, а в іншому сипуха. Коротше, не ходіть жовтим маршрутом із Красної в Усть-Чорну.
Знизу вже пригоди скінчилися — я нателефонував недорогу, але хорошу садибу, ми повечеряли в кафе, а зранку виїхали маршруткою до Рахова. На жаль, не вдалося реалізувати все заплановане, але і те, що вийшло — було добре. Поки не знаю, чи буду я ще цього року взагалі кудись виїжджати, але сподіваюся кудись вибратися.
Тож поки в мене усе, до наступних зустрічей.