01.10.2021 - 13:49
Продовжуємо мандрувати Чорногірським хребтом — у минулому випуску ми дісталися до обсерваторії і далі продовжуємо дорогу Закарпатським туристичним шляхом. Сьогодні розкажу про наступну ділянку шляху і про іще два двохтисячники, тож ходімо.
Після спуску із Чорної Гори стежка розходиться — червоний маршрут йде далі по хребту, жовтий йде на сідло і далі на Вухатий камінь або на Смотрич. Звідти йде натовп одноденних підкорювачів вершин, так як село Дземброня більш ближче і доступне, аніж Шибене. На роздоріжжі ми обідали і чули від одних — ось сьогодні піднялися на Попа, завтра відпочинемо, а післязавтра сходимо в інший бік, на Бребенескул. А ми завтра йтимемо. І післязавтра. І після-післязавтра. Але то такий наш відпочинок.
Ти признайся мені, звідки в тебе ці фото! Сонце-руту знайшла і мені показала! Мені перед походом підказували, що вона тут росте у великих кількостях і не треба шастати по лісі вечорами щоб знайти. Тиждень-два тому червоними квітками була встелена Чорна Гора, зараз поля змістилися в бік Дземброні.
Проходимо крізь озеро талої води — на берегах іще залишки снігу. Місяць тому він тут іще випадав, тож по справжньому літній похід на Чорногірському хребті можливий лише у липні та першій половині серпня.
Туристів тут чимало, але значно менше, оскільки це вже багатоденний маршрут і тут усі такі-ж рюкзачники, як і ми. Вершина гори Дземброня.
Попереду Менчул, 1998 метрів — я би заліз і на нього щоб пострибати до двох тисяч, але ми ж домовилися, тож траверсуємо. До слова, звідти стежка веде на полонину Чуфрова і теж спускається в села, тож є іще один варіант одноденного маршруту сюди.
На траверсі Менчула, кудою веде основний маршрут, ми бавимося великим сніжником. Тут усі зупиняються і фотографуються, адже на календарі 8 липня, а снігу тут більше, ніж у Києві в грудні. Шкода, що не взяв саночки.
Ти признайся мені, де горілку сховала. Може десь у хліві, чи в саду закопала?
Але на Бребенескул — 2038 метрів — йдемо! Основний туристичний маршрут обходить його траверсом, а дарма! Підйом сюди неважкий, стежка ледве видима. Це самий незатоптаний, обділений увагою, двохтисячник в Україні! Вершина, утім, досить пласка, тут можна було би десь поставити намета, але за водою треба далеко ходити. Хоча, на траверсі джерела є — якщо запастися порожніми пляшками, то можна було би колись і стати, усе одно тут безлюдно.
І я зараховую собі другий двохтисячник, комбо!
Звідси гарно видно перспективні напрямки для моїх майбутніх походів — посередині Міхайлик та Фаркеу, а справа Піп Іван Мармароський та Берлибашка, якщо я правильно визначив.
Насправді, я мрію дожити до тих часів, коли ми будемо в Євросоюзі чи якомусь іншому союзі з цивілізованими країнами і той кордон буде суто адміністративним, як між Івано-Франківською та Закарпатською областями, по якому ми зараз йдемо.
До речі, про кордони — в цьому місці була межа між Польщею та Чехословаччиною, до 1939 року і по хребту скрізь стоять прикордонні стовпчики. Вони є по дорозі із Заросляка на Говерлу, на Кукулі, на Братківському хребті. З одного боку літери CS, з іншого PL.
Спускаємося донизу. Ходовий день доходить до кінця, йдемо до озера Бребенескул ночувати. Зрізуємо трохи по пологому трав'янистому схилу.
За нами приїхали об'єкти ненависті ФБ-спільноти "Українські Карпати туристичні" — пацики на моциках. Видно ще невмілі, бо глохнуть постійно. Іще на них гавкає собака, яка мабуть теж ошивається у тій спільноті і так само не любить ендуристів. Нафуняли, нашуміли і поїхали.
Озеро Бребенескул очікувано студене — я трішечки в нього вмочився, хоча визнаю, що то не правильно. Це найвище в Україні озеро, має льодовикове походження. До речі, про охорону природи — Чорногірський хребет стоїть на межі двох природоохоронних установ. З франківського боку Карпатський національний природний парк, із закарпатського — Карпатський біосферний заповідник.
Якщо нацпарк — це парк, тобто там можна ходити, то в заповідник поділений на зони — антропогенних ландшафтів, регульованої рекреації, буферна, заповідна. В заповідну ходити зась. Якщо ви йдете офіційними маркованими стежками, то нічого не порушите, але я подивився їх карту і виявив, що заповідні квартали тут буквально поруч. А мотоциклістам сюди взагалі не можна, але кого це хвилює.
Озеро Бребенескул хоч і захищене від вітрів з трьох сторін і має поруч джерела води, також не дуже прикольне місце для кемпінгу — по перше, дуже людно і весь жереп навколо замінований. Навіть якби всі туристи поводилися тут максимально бережно, усе одно від такої кількості людей все затоптується. Гайда на Чивчини та Гриняви!
По друге, краєвиди теж не дуже гарно показують. Але раз уже ми сюди прийшли, то заночували. Вранці йдемо назад на хребет.
Від озера є більш коротка і крута стежка на хребет, але я надумав піти в обхід, щоб сильно не напружуватися. Але дарма, втратив трохи часу, а згодом побачив згори, що та стежка не така і страшна.
Більше того, на хребті тут багато пласких ділянок, закритих від вітру, де можна було би стати з наметами і спускатися налегко тією стежкою до джерела. І ночувати з кращими краєвидами. От тільки кущів немає.
Із хребта Кострича відкриваються гарні види на Чорногору, так само із Чорногори навзаєм відкриваються гарні види на Костричу. Далі — Запрутські Горгани та Покутсько-Буковинські гори.
Підходимо Гутин Томнатика. Ця гора знаходиться осторонь туристичного маршруту і народ скидає рюкзаки щоб збігати туди налегко. Підйом невеликий, можна за півгодинки застрибнути і повернутися. Особливо коли скинув із себе спорядженого на кілька днів великого лантуха, то взагалі залітаєш туди із прискоренням.
Озеро Бребенескул зверху красивіше, ніж знизу. Цікаво, чому воно зветься Бребенескул, а не Гутин Томнатик?
Помилуйтеся краєвидами!
На Гутин Томнатику написано, що він Гутин Томнатик 2016 м., тоді як на Бребенескулі лише табличка "Охороняється законом" і хто-ж мені повірить, що я там був.
Ця вершина, по суті, знаходиться на середині хребта і з неї однаково гарно видно як і Чорну Гору, так і Говерлу з Петросом. Краєвиди звідси мені сподобалися найбільше.
Іще раз подивимося на озеро. Так склалося із хмарами та освітленням, що воно стало бірюзово-блакитне, просто казка. Зарахувавши собі третій двохтисячник, спускаємося вниз, доки інші туристи не вкрали із рюкзаків наше сало та настоянку.
І йдемо далі по високогірних просторах до нових вершин та вражень. Не перемикайтеся, попереду іще багато цікавого.