Продовжуємо нашу подорож Чорногірським хребтом і в цьому випуску ми йдемо самою людною частиною маршруту, а я продовжую роздуми на природоохоронні теми — про заповідники, нацпарки, казуальних підкорювачів вершин та дядьків у будці зі шлагбаумом, які усіх "обілечують" і яких ми цього разу не зустрічали.

Похід Чорногірським хребтом

Також сьогодні у нас буде вечір із найкращими краєвидами та найсмачнішою джерельною водою.

За Гутин Томнатиком ми виходимо на досить рівне плато — підйоми та спуски мінімальні, стежка рівна, надміру не розтоптана і ми йдемо із задоволенням. В цьому місці вже дістає стільникове покриття і можна відправити друзям свіжі листівки із краєвидами. Тим часом ми підходимо на найнижчий, четвертий на нашому шляху, двохтисячник — Ребра, висотою всього 2001 метр.

Вид вперед з гори Ребра

Попри те, що червоний маршрут траверсує і його, люди йдуть сюди, оскільки підйом на вершину дуже незначний та легкий.

Знак на Ребрах

А також звідси відкривається дуже гарний вид на Шпиці. Сюди також можна ходити на один день із полонини Гаджина, де є оснащений туристичний притулок. В принципі, я би повернувся сюди в центральну частину хребта з радіальним виходом, цими краєвидами можна помилуватися іще.

Вид з Ребер на Шпиці

Говерла вже близько, рукою подати і я чомусь думав, що цього дня ми на неї піднімемося, адже по карті не передбачалося серйозних перепадів висоти чи іще якихось перешкод.

Вид з Ребер на Говерлу

З Ребер на Шпиці підіймається організована група дітей. Правильно відпочивають — подумав я, сфотографував їх на максимальному наближенні і пішов далі. І не упізнав, що то "Добре поїхали" організували відпочинок для цілого класу школярів — про що згодом дізнався із відгуків у Фейсбуці.

Група дітей

В шкільному віці я теж їздив у Карпати, аж двічі. І раз до Криму. Але то був суто санаторний відпочинок, екскурсій у нас майже не було, вчителі просто не хотіли чи не уміли цим займатися. І більшість часу ми займали себе як могли самі. А тут активний відпочинок зі щоденними виходами в самі цікаві місця!

Проходимо іще трішки і перед нами постає озеро Несамовите. Кажуть, звідси формується уся погода на Чорногорі. А іще звідси веде маркований маршрут із Заросляка і я прикинув по карті, що якщо ви не ліниві, то можете зробити кільце на Говерлу, звідти до озера і назад, це буде десь 17 кілометрів. Якщо йдете у довгий літній день і дозволяє фізична форма, то і на Шпиці одним оком глянете. Тут починається сама людна ділянка нашого маршруту.

Озеро Несамовите

На Несамовитому майдан народу, іще більше аніж на Бребенескулі. Тут і місця більше для наметів — я якось дивився відео з іншого походу, нарахував їх під сорок у кадрі. При цьому, територія проглядається з гір і ніде сховатися. Добре, що ми тут не ночували. І так, в Несамовитому я не купався: був тільки обід і ми пройшли його зверху.

Люди на Несамовитому

Це також льодовикове озеро і по висоті розташування воно трохи нижче за Бребенескул. Це територія Карпатського НПП — хоч і не заповідна, але із відповідними обмеженнями.

Стежка коло Несамовитого спускається вниз і перед нами постає підйом на Туркул. Справа видно траверс, але навіть він досить злий і кам'янистий — особливо якщо ви вже привтомилися. Але діватися нікуди, йдемо догори.

Спуск перед Туркулом

За Туркулом трішки приємної пласкої ділянки, де ми пообідали та відпочили. Так як ми цю гору траверсували, я можливо колись сюди окремо повернуся, вийти на вершину. Може комусь показуватиму Чорногору.

По інший бік Туркула

Говерла вже близько, рукою подати і я точно думав, що ми її перейдемо сьогодні і заночуємо за нею. Тут три горбочки — попереду Данциж, далі Пожижевська, іще під самою Говерлою Брескул. На фото він зливається, не відразу роздивишся, але він є.

Міньйони Говерли

Так як ми вже привтомилися, то вирішили ці три гори траверсувати. Данциж має зручний траверс, хоча там на вершину не так і високо підійматися. Пожижевська теж має траверс, але він досить незручний і місцями порослий. Що, думали розслабитися? Нате вам кам'яні виступи і стежку між жерепом! Не траверсуйте Пожижевську.

Брескул же ніяких опцій не пропонує, тільки через вершину і підйом досить забарний. Ми піднялися туди і почали думати, де би нам вже стати на ніч. Мені відомий Брескульський котел, там де витоки Прута. Гарне місце, захищене від вітру, але високо спускатися і потім підійматися назад.

Але карта показує також місце із закарпатського боку перемички між Говерлою та Брескулом, там де починається траверс самої Говерли. Я зазирнув туди, побачив пласку ділянку, потічок і чийсь намет, тому ми вирішили зупинитися в цьому місці на ніч.

Стоянка під Говерлою

Вітер дув з франківського боку, тож ми опинилися в затишку і, бонусом, з прекрасними краєвидами. Ідилію псував лише гнус, та і той зник згодом. Тим часом хтось іще під вечір підіймався на Говерлу. Також до нас приєдналися кілька компаній із наметами, але людей в цьому місці усе одно було не так багато, як на озерах.

Краєвиди під Говерлою

Тож на Говерлу ми сьогодні не піднялися, але це не критично — маємо іще вдосталь часу для походу. Та й місце непогане відкрив. Єдине, що сховатися також ніде — весь простір проглядається із хребта, а жереп і перші ялинки метрів за сто від табору. Тож я набрав повні пляшки води, взяв речі і пішов туди сховатися щоб із видом на Петрос трохи освіжитися.

Захід Сонця за Петрос

Наступний ходовий день ми вирішили зробити коротким — перейти через Говерлу і стати на перемичці до Петроса. Просто тому, що підйом на Петрос із полонини Головчевської досить важкий і крутий, тож вирішили відпочити перед цим: встали пізніше, прийшли на стоянку раніше.

Той момент, коли етикетка на пляшці говорить абсолютну правду. Вода з-під Говерли видалася мені найсмачнішою.

Джерело під Говерлою

Краще би ми встали як зазвичай, бо стоянка під Говерлою виявилася нічим не затінена і поки ми зібралися, вже почало припікати сонце і діставати комашня.

Утім, ми відпочили і підйом на Говерлу був легким та швидким. Стежка стає все більш людною і людною. Згодом, проаналізувавши наш маршрут, доходжу до висновку, що легше було би йти не із Шибеного до Квасів, а навпаки.

Підйом на Говерлу

Я спочатку так і думав, але від Квасів простіша логістика, а до Шибеного лише брутальний автобус, або дороге таксі. А я хотів після походу вже не перейматися логістичними питаннями.

На Говерлу я піднімаюся вже четвертий раз. І перший раз не був "обілечений" в будці нацпарку чи заповідника, так як підіймався не знизу. В принципі, нічого нового я для себе не побачу, але раз уже затіяв піднятися на усі двохтисячники, значить треба йти.

Вид назад з підйому на Говерлу

Зверху традиційно багато людей. Сьогодні вже субота — тож потік відвідувачів зріс, вчора увечері напевне було менше. Так сказати, найвища фотозона в Україні. Звісно, торгівля сувенірами, кавою та чаєм за грубі гроші: пишуть, що все по сто гривень. Кажуть, що торговці самі підходть до усіх прибулих, пропонуючи медальку за підкорення Говерли, але туристи із великими заплічниками мабуть не їхня аудиторія. Та і я не люблю термін "підкорення" — бо нікого не підкорював: я піднявся, сходив, відвідав.

Найвища фотозона в Україні

Порівняно із минулими роками, коли я тут був, Говерла стає все витоптанішою і витоптанішою. Якщо я колись сюди і підніматимуся, то або в холодний сезон, або досвіту із перемички — щоб побачити вершину безлюдною. Деякі мої друзі-туристи зневажливо ставляться до казуальних відвідувачів, називаючи їх "пакарітєлями", але я більш гуманний і вважаю, що всім хоч колись варто сюди піднятися. Я сам був таким у 2013 році, хотів сходити саме на Говерлу, бо вона найвища. Зараз хочу на Братківську, в Чивчини та Гриняви, бо там мало хто буває.

Основний потік туристів підіймається із Заросляка та від Козьмещика. Над головами пролітав легкомоторний літак. Ну, я не проти щоб хтось політав, але не так нахабно прямо над головами — тож я потицяв йому факи. Із парашутом до мене ніхто не вистрибнув.

Вид з Говерли на Петрос

Якщо мене потік казуальних туристів-"підкорювачів" не турбує, то Карпатський НПП цим переймається — адже тисячі людей в день витоптують тут усе до каменя. Жартують, що гора вже нижча на метр.

І літній благовидний дядечко із акуратно підстриженою борідкою, підписаний як заступник директора нацпарку, в інтерв'ю Громадському говорить — ну, ми не можемо заборонити людям підійматися на Говерлу, бо це свобода пересування, але ми можемо підняти ціну на вхід щоб обмежити потік людей. Скажімо, гривень п'ятсот.

І перша моя реакція на ці слова — іди нахуй!

Я за те, щоб підтримати гривнею природоохоронну установу, але навчіться спочатку облікувати ті гроші, що збираєте зараз із потоку туристів та торговців, які працюють на вашій території. Як щодо фіскальних чеків чи електронних способів оплати? Чому в будці на Гук Женецький навіть квитків не видають?

Без питань, я заплачу п'ятсот гривень — це вартість купе в Карпати. Я навіть приїду сюди щоб піднятися іще раз — якщо ви мені запропонуєте щось за ці гроші. Наприклад, чисті туалети на початку стежки, облаштовані джерела для набирання води, вимощену доріжку щоб я міг пройтися в легких кросівках, а не в трекінгових черевиках, рятувальників на місці, якщо комусь стане погано від палючого сонця.

А просто платити вам такі гроші за те, що ви поставили там будку із шлагбаумом — я проти. Для прикладу, Прип'ять-Стохід збирає якісь невеликі гроші за перебування туристів у Сваловичах. За це вони пропонують базові зручності: смітник, накриті лавочки зі столами, сякий-такий туалет. І квиточки видають.

На цій сердитій ноті ми спускаємося із п'ятого зарахованого собі двохтисячника до роздоріжжя. Основний потік "обілечених" відвідувачів повертає на Козьмещик, а ми йдемо на перемичку, де людей значно менше — але дорога вже накатана автомобілями. Увечері доводилося чути двіночки отари і крики чабана, тож схоже, що тут десь випасають овець.

Роздоріжжя під Говерлою

Цей притулок взимку був весь у снігу, цього разу я його побачив чистим. Ну, як чистим — сміття трохи є.

Притулок під Говерлою

Прямо під Говерлою з цього боку також є галявини і видно струмочки, але вони якось сильно проглядаються із вершини — знову шукай куди сховатися. Утім, друзі мені підказали інше добре місце, йдемо далі.

Поляни під Говерлою

Час дійшов до обіду і ми знайшли цю стоянку. Вона неподалік колиб заповідника, але на паперових картах не позначена і з дороги абсолютно не видима — лише той, хто знає де, піде крізь кущі в це місце. Але там дуже зручне місце для ночівлі — без краєвидів, проте із водою поруч та рівним місцем під намети.

Стоянка на перемичці

Тим часом почало накрапати — тож я вирішив першим ділом ставити намета. І тільки поставив тент (а він у мене ставиться першим) як почалася гроза і злива. Ми заховалися до мене з усіма речами, їли бутерброди, чекали поки передощить і здогадувалися, як зараз стрімголов тікає майдан народу з Говерли. На наступний день ми говорили із однією групою, так їх застало на вершині, вони там і перечекали. Але це неправильно, варто було хоч би до притулку спуститися.

Злива

Поки закінчився дощ, ми з'їли наш обід і вирішили, що час готувати вечерю. Я, тим часом, вибіг на дорогу, оглянувся, зловив зв'язок і побачив гарні хмарки над Закарпаттям. Розбитим шляхом стікали швидкі потоки води, хоч бери і сплавляйся.

Хмари нижче мене

Скоро вітер прогнав хмари і вечеряли ми із видом на призахідню Говерлу, чисту і свіжу. Тут ми були самі, хіба що пізно увечері прийшла іще одна група брутальних туристів, які не шукають легких шляхів, а йдуть по азимуту.

Призахідня Говерла

На наступний день нам залишається веселий підйом на Петрос і довгий-довгий спуск звідти у Кваси. На підйомі я збираюся відхилитися від маршруту щоб знайти один цікавий об'єкт, тож не перемикайтеся.