Туристичний елементаль

Власне, чому масив Угольсоко-Широколужанський? Поруч знаходяться села Углі, Мала Уголька та Велика Уголька — натуральна глибинка, сюди можна їхати, якщо ви хочете подалі від натовпів у туристичний сезон. Углі — бо там колись масово робили деревне вугілля. І річка Лужанка протікає тут.

1. Що ви очікуєте побачити в такому лісі? Товсті дерева? Правильно, хоча буки не такі вже-й товстелезні здебільшого. Мох? Буде вам мох. Звірів — ні, всі вони розбігаються заздалегідь, коли по стежці шарудить купа народу.

2. Повалені дерева — ось що іще можна побачити в заповідній зоні. Не проводити ніякої господарської діяльності — значить не вивозити дерево, навіть якщо воно впало, нехай трухне і виконує свою біологічну функцію до кінця. Зазвич, це займає 40-50 років, залежно від товщини стовбура.

3. Вітролам поламав дерева? Так вони і лежатимуть. Взагалі, вік буків в цьому масиві сягає 350-450 років. Визначити точний вік живого бука неможливо, треба тільки рахувати річні кільця, а, значить, спилювати.

4. У Німеччині також є букові ліси, ще у них є гроші, а наші люди не горді, тому при вході на стежку нині вивісили табличку "Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини". І це все разом стало об'єктом природної спадщини ЮНЕСКО. Ще колись сюди нагнали швейцарських студентів, яким дуже треба було отримати залік, тому вони оббігали весь масив із GPS-навігаторами, провівши статистичну інвентаризацію лісу.

5. З дитинства ми знаємо, що якщо заблукати в лісі, то можна подивитися на мохи, а вони завди ростуть з північної сторони, і зорієнтуватися. Проте підлі мохи люблять обманювати юних піонерів та слідопитів і тепер ростуть де їм заманеться. Насправді, це залежить від широти і від рельєфу — тому не надійтеся на мохи. Те саме казали в Поліському заповіднику, до речі.

6. Моху тут багато, він росте скрізь. Іще земля покрита товстим шаром опалого листя, що приховує стежку і по ньому добре ковзати у міському взутті. Тому без міцних черевиків із підошвою "трактор" та трекінгової палки тут ходити не дуже добре.

7. Стежок тут небагато — аж два невеликих туристичних маршрути + патрульні стежки, кудою ходили лісники. Зараз вони не лісники, а інспектори і теж ходять. Ми пройшлися трішки вглиб масиву, навіть вони сюди рідко заходять — тільки ми і дикий-дикий ліс. Про те, що тут ступала нога людини нагадують лише прорубані в лежачих стовбурах проходи — це єдине, що можна робити пилкою в заповідних лісах.

8. Іще посеред лісу є печера Молочний камінь — невелика собі печера, де колись жили троглодити, тобто, печерні люди. Печера карстова, гротового типу, тобто, колись звідси були вимиті водою породи, що в ній розчиняються.

9. Троглодити, які жили в печері, не залишили за собою ніяких цінних предметів — глечиків, наконечників списів чи іще чогось такого, лише власні кістяки, чим розчарували чорних археологів, які тут були теж. Кістяки перед цим вирили білі археологи. Наскельних малюнків тут теж немає — а через малу кількість туристів тут, їх в печері немає і понині. Взагалі, поки ми йшли заповідною територією, то геть не спостерігали тут сміття — хоча одного разу, порожня пластикова пляшка таки знайшлася.

10. Ті, хто належно готувався до походу, взяли не тільки правильне взуття, а-й ліхтарики, тому радісно полізли в печеру. Щоб ходити в повний зріст, доступний центральний зал та невелика кімната трішки подалі, є іще частини печери, куди можна заповзти чи залізти із спорядженням.

11. Незважаючи на світло ліхтарів, я фотографував на ISO 6400, бо не хотів блискати вбудованим спалахом, який, до того-ж, не можна спрямувати куди треба. Писали, що тут живуть рукокрилі, але я їх не бачив — можливо, вони днюють десь далі.

12. Троглодитів у печері вже давно немає, проте, інколи, тут трапляються троглофотографи. Свідченням цьому є знайдений у печері викопний кофр.

13. Але якщо ви влаштуєте тут засідку, маєте шанс застати троглофотографів у печері — на цьому знімку їх видно у віддаленій залі, блискають ліхтарями. Один троглофотограф самий крутий — фотографував то все із штатива з великою витримкою, проте його ви не побачите, бо селфі він не робить.

14. Ось ми вийшли з печери і натрапили на дерев'яний стовпчик з матюком — ХY\/\, чи щось таке. Хоча, якщо придивитися, то там написано XX/||, де Х — 1000 метрів, / — 500, а | — 100. Це стовпчики для лісових інспекторів, які мають знати, скільки лишилося до кінця стежки.

15. Іще для інспекторів посеред лісу передбачена невеличка хатинка з буржуйкою — на випадок непогоди чи для засідок на браконьєрів.

16. Іще одна цікавинка — карстовий місток, маленька крізна печера. Ми там зробили невеликий піт-стоп, коли спускалися донизу. Взагалі, вся прогулянка розтягнулася на понад 8,5 кілометрів з постійними підйомами та спусками, тому учасники притомилися під кінець.

17. Іще ми вилізли на великий камінь посеред лісу, звідки відкривалися прикольні краєвиди. Гори на горизонті — Румунія. Це єдине місце на маршруті, де ми бачили околиці. Після чого був спуск донизу і душевний пікнічок у лісництві з шашликами, місцевим вином та горілкою, кому що.

В Рахів повернулися ми пізно. Коло готелю туцала дискотека. Коли я зайшов в номер, там також туцала дискотека — туц-туц-туц-туц-у-у-у-у-у-туц-туц-туц! Було бажання зібратися разом і піти також там потуцати, чи комусь натуцати, проте голова прилипла до подушки і звуки дискотеки розчинилися в пелені сну. Так Василь Покиньчереда, поводивши нас цілий день лісами, захистив місцеве населення від антропогенного впливу туристів.

На сьогодні все, не перемикайтеся.