Туристичний елементаль

Ніч на хребті була теплою. Тільки вітер трохи шарудів по сусідньому намету, що стояв без розтяжок. Я, розраховуючи на вересневу погоду, взяв свій новий осінній спальник та термуху для сну і в результаті спав напіввідкритим. Але навів будильник на схід сонця — раз уже стоїмо на висоті, значить треба не проґавити гарних краєвидів.

Світанок над Бескидами всі очікування виправдав і був казковим. Бескиди — майже неходжена мною частина Карпат, але і відомих маркованих маршрутів там не так багато.

Я, звісно, не полишаю мрій побачити хмари під ногами, але ранкові туманчики в долинах це теж красиво і казково.

З інших наметів також повилазили туристи і милувалися світанком. Коли ми вчора сюди прийшли, уже були не перші, але після нас іще декілька груп вирішили тут стати.

Це перший похід, в який я не взяв дзеркальну фотокамеру — все-ж прогрес в мобілофото важко заперечувати, а я, останнім часом, не сильно заморочуюся обробкою знімків. А тут іще-й додаток камери, що дозволяє певний контроль над процесом зйомки, геть до повного мануалу.

Ранковий Пікуй — туди ми сьогодні підемо. Нам залишилося менше половини маршруту, якихось 14 чи 15 кілометрів до магазину в Біласовиці, звідки нас забере таксі до Воловця.

Намилувавшись світанком я іще трішки полежав, а потім почав витрушувати із наметів своїх друзів — ну, йти то треба. Неквапом зібравшись, вирушаємо до історичного перевалу Руський Шлях. Мене відразу цікавить питання — а чому не ходили через Ужоцький перевал?

Вересневі Карпати продовжують радувати своєю флорою. Чому я раніше не ходив у вересні? Не жарко, немає гнусу, гарна картинка. Наступного року великий похід зроблю саме у вересні.

Які кольори. Чим ближче до Пікуя, тим більше стає таких кам'яних виступів.

А шлях легкий як прогулянка парком — більше нікуди не треба видиратися, просто йдеш і йдеш, розглядаючись довкола. А людей стає дедалі більше, додаються одноденні туристи.

Гора Зелемний порадувала нам кам'яними виступами на підйомі та великою кількістю людей. Попри популярність місця, тут іще приємно ходити і не розбита дорога.

Знову казкові краєвиди. Нагадую, що висота тут 1200-1400 метрів, тож високо дертися не треба і підйоми досить пологі. Навіщо вам та Говерла? Сюди можна прийти і в холодну пору року без підготовки.

Хайвей на Пікуй. На жаль, моторизовані транспорті засоби тут також трапляються, я бачив переважно мотоцикли.

На Пікуї багато організованих груп, включно з дитячими. Чути, як керівники їх збирають та підганяють, бо треба йти і поспішати. Ми не поспішаємо: оглядаємося тут скрізь, обідаємо.

А іще на Пікуї був Франко. Поруч пам'ятна табличка якогось "підкорювача Пікуя" (так і написано!) — навіщо воно тут, не знаю.

Йдемо донизу. Залишилося всього нічого і то лише на спуск. До Біласовиці є три маршрути — жовтий найкоротший, зелений середній і червоний, що продовжує рух по Вододільному і спускається в село з іншого боку.

Але, усе одно, вони всі заводять у ліс, де краєвидів уже не показують, тож йдемо найкоротшим. Він спочатку крутий, але потім переходить у пологу та приємну стежку.

Вид на Боржаву. До неї можна дійти і пішки — Закарпатський туристичний шлях продовжує йти десь між селами, але я не знаю, що там цікавого на тій сполучній ділянці. Утім, є люди, які проходять цей шлях цілком.

Іще тут недалеко є полонина Руна, як я також хочу походити — а там і спуск в Лумшори, де є чани. Чани то штука недешева, варто брати лише із великою компанією, тож не знаю, як вдасться туди потрапити.

Людей спускається чимало, на вузькій стежці доводиться розминатися. Багато з дітьми — в принципі, маршрут нескладний, можна йти. Входимо в зону лісу.

Скоро натрапляємо на прекрасне джерело, де я добрав трішки води, а ще нижче — на дуже гарну зону відпочинку зі столиками. Після неї до села веде вже рівна дорога майже без перепадів восоти.

Це вже ніби Поділля. Дуже затишна сільська місцевість, прямо Хоббітон якийсь.

Майже на кінці маршруту натрапляємо на таку прекрасну галявину.

Але закінчили ми наш похід не мухоморами, а невеликим сільським магазином, коло якого ми традиційно втамовували нашу спрагу до приїзду машини. Похід був легким, красивим — в такий можна водити новачків щоб підсадити їх на гірський туризм. Та і самому теж так гуляти.

Але наступний мій похід таким не буде — в наступному поході буде трохи пригод та витривалості. Не перемикайтеся.