25.10.2021 - 21:53
Одну із ночей нашої подорожі Тернопіллям ми провели у Тернополі. Я це місто, саме по собі, до програми не включав — просто там знайшли готель, та й він був по дорозі. Колись друзі мені говорили про те, що у самому Тернополі особливо нічого цікавого немає, бо все в області, тому я так і спланував.
З одного боку, тут дійсно немає такої пафосної австро-угорської архітектури, як у Львові, немає замку як в Луцьку, проте після невеликої вранішньої прогулянки я вважаю, що місто достойне більшого, аніж просто переночувати в ньому.
А сподобався мені в Тернополі центр. Тут немає нічого неймовірного чи дуже крутого, проте це затишний, красивий, чистий центр, в якому приємно погуляти та відпочити. Ось цим мені він і сподобався. Перше ми вранці бачимо сходи до озера.
Приїхали ми до міста після Збаража пізно увечері. Заселилися до готелю і пішли шукати де повечеряти. Було вже пізно і у "Файному місті" сказали, що кухня уже все, тільки бар, тож ми пішли далі, обходивши весь центр. Врешті знайшли затишне кафе десь недалеко від озера, де повечеряли. Вранці, поки воно було іще закрите, мали час прогулятися до водойми. Тут навіть ходить якийсь кораблик і велике гарне громадське місце.
На березі озера багато всіляких кафешок, яток та велодоріжка, що огинає водойму — по ній їздили велосипедисти. Мені сподобалося, це десь як набережна у Дніпрі, тільки затишніше.
Повертаємося в кафе поснідати. Воно знаходиться в історичній будівлі і при ремонті залишили відкритою стару цеглу.
А це велика чашка коло каси. Треба було би в ній замовити еспресо.
Каву можна замовити і в цьому мікроавтобусі. На чашці портрет Аль Капоне. Цікаво, що було в голові у власників, які це вигадали. Крутіше лише шаурмячна "Нанашко" в Коломиї із портретом Віто Корлеоне на вітрині.
Йдемо далі по вулицях — гарний бронзовий пам'ятник мистецтвознавцю Ігорю Гереті. Не знаю, хто такий, але із туристів данину не збирає, на відміну від Федора Коріятовича в Паланку.
Ходили ми досить хаотично, тож деякі пішохідні локації, де немає панорам гугла, я вже і не пригадаю. Тернопільська вузька пішохідна вуличка. Взагалі, пішохідний центр тут досить великий, є де побродити.
Виходимо на Театральну площу перед обласним академічним театром ім. Шевченка. На фасаді лише анонси найближчих вистав — сподіваюся, він завжди такий чистий і без потворної реклами.
Театральна площа — великий відкритий громадський простір, де всі гуляють, тут навіть є деякі літні розваги для дітей, як от невеликі машинки чи самокати. Далі сквер із тінню дерев та лавочками. Такі центри я люблю.
Трохи далі вулиця Сагайдачного, тут теж гарно — плитка, лавочки, різноманітні ятки і невисока архітектура. Реклама та вивіски тут дуже помірні, у вулиць є якийсь цілісний образ.
Коло меморіалу Іванові Франку ми збагнули, чому бронзовий Герета не збирає данину із туристів. На вулиці стояла літня бабуся-жебрачка, аж раптом до неї вибігла інша і вони гучно з матами почали сваритися за те, чиє це місце. До прийдешньої приєднався іще якийсь тип і вони вигнали ту, що стояла.
Хоч увечері ми довго шукали де поїсти, вдень тут усе відкрите і на карті просто рясніє закладами громадського харчування.
Ходити куди показує вказівник — до автовокзалу — не варто, бо він вам зіпсує все враження від гарного затишного центру. В районі автовокзалу там якийсь трешовий райцентр із 2000 року. На храми можете подивитися.
Неподалік від того місця, де за місце сварилися жебраки, височіє Архикатедральний Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ. Пішов гуглити, що таке архикатедральний і чим воно відрізняється від просто катедрального. Але фасад гарний. Гугол відразу дає посилання на сторінки цього собору в соцмережах.
Ну коли ми уже мали виїжджати, глянули на Катедральний собор Різдва Христового, що на вулиці Руській.
Що-ж, Тернополю ми вділили надто мало часу — може колись сюди іще зазирну, є іще що глянути. Тим більше, що тут розливають смачне Опілля. Бо треба було їхати далі — нас чакали Микулинці, Теребовля, Бучач та Чортків. Але поки що по цій подорожі у мене все, далі лишилися лише Карпати. Не перемикайтеся.