1. До Чорткова ми приїхали увечері і там ночували. Вранці ж вирушили погуляти по місту. Це є останній обов'язковий пункт в програмі — по дорозі додому ми заїдемо іще в пару точок, але про то напишу пізніше.

Ранкова прогулянка по Чорткову

2. Чортків справив на мене подвійне враження. З одного боку тут є історичний центр та пішохідна зона.

Центр Чорткова

3. Є своя "стометрівка" із кафе та тінистими деревами і "Сова" тут на місці. Проте вранці вона довго спить, тож снідали ми у їх сусідів. Є також трохи історичної забудови.

Пішохідна вулиця

4. Є навіть якісь туристичні вказівники. Проте центр не має якогось цілісного образу, розбавлений сучасними пластиковими фасадами.

Знак на пішохідній вулиці

5. З одного боку красива бруківка та плитка на тротуарах. З іншого боку — далеко не скрізь, є де і позбивати ноги.

Проїзна вулиця

6. Йдемо до замку. Це справді замок, не палац із мурами, як стали пізніше. Будували його початково на межі XIV та XV століть для захисту від турків та татарів.

Вхід до замку

7. Зараз замок зачинений і написано, що на реставрації. Належить все тому-ж заповіднику "Замки Тернопілля". Всередину зазирнути не вдалося навіть через шпаринку — чи дійсно там відбуваються якісь роботи не знаю.

Вежа замку

8. Побудований замок з ініціативи Єжи Чартковського — від якого і пішла назва міста, а також кафе в центрі. Згодом замок міняв власників, тут свого часу були і козаки, і австрійці.

Стіни замку

9. Стіни замку досить цілі, сам замок досить великий тож сподіваюся що буде іще нагода сюди завітати як відвідувачу і щось тут побачити.

Стіни замку

10. Трясуча подільська бруківочка, м-м-м-м. Йдемо до костелу св. Станіслава.

Подільська дорога

11. Він діє за призначенням, є центром Чортківського деканату (це мабуть єпархія по православному). На момент візиту був відкритим, всередину заходили прихожани.

Вежа костелу

12. На відміну від костелу в Микулинцях, він не стоїть відокремлено, тож фотографувати його досить важко — особливо в неділю перед обідом.

Костел збоку

13. Якось так психологічно склалося, що в костелах я почуваюся більш комфортно, аніж в православних храмах (за невеличким винятком). Тут більш просторо, особливо коли знімаєш на фішай. Камера увімкнулася з другого чи з третього разу. На партах, до речі, лежать молитовники. Якщо що — я не віруючий.

Інтер'єр костелу

14. Іще один із символів міста — Чортківська ратуша. Перший поверх якої, як колись і в Бучачі, віддано під дрібний бізнес.

Ратуша

15. Трішки поблукавши по вузьких вуличках з базарами, виходимо до дерев'яної церкви Успіння пресвятої Богородиці. Вона маленька і трохи схожа на козацьку портативну церкву, як у Фастові.

Дерев'яний храм

16. Територія була відкрита, але сам храм зачинений. Але тільки-но ми пройшлися по території, як із будинку, що зліва на задньому плані, виглянула жіночка і попросила зачекати — обіцяла нас впустити і трішки розказати. Ми що, такі схожі на туристів?

Дерев'яний храм

17. Всередині храм компактний, теплий, ламповий та дерев'яний. Перепрошую за якість знімків — видер стоп-кадри із відео, знятого на екшн-камеру. Яка, до слова, і тут глючила. Більше не купуватиму GoPro.

Дерев'яний храм

18. Пишуть, що храм є найстарішим на Поділлі — практично ровесник замку.

Дерев'яний храм

19. Далі ми поблукали вуличками міста в пошуках синагоги. Гугол показував її на одній вулиці коло медичного коледжу, ми ж знайшли з протилежного боку — з іншого фасаду. Я вніс пропозицію змін в карти і, здається, Корпорація Добра її затвердила. Але сама синагога не діюча та й нічого цікавого собою на час візиту не представляла.

Синагога

20. Ну і закінчу свою розповідь автоматизованим публічним туалетом в центрі міста. Раніше бачив такі в Києві на Великій Васильківській, але там автоматизація досягалася шляхом використання інтегрального елементу "бабуся на касі". Але потім їх прибрали.

Публічний туалет

Тож по Тернопіллю поки все — вийшло дещо галопом по Європам, тому сюди іще треба повернутися і не раз. Лишився незвіданим самий південь області до Дністра, сама ріка також представляє для мене інтерес.

По дорозі назад ми відвідали іще пару цікавих об'єктів — про які я колись обов'язково напишу, але ви можете спробувати вгадати — проклавши по карті приблизний маршрут мене додому. А в наступних випусках — знову гори. Цей рік у мене виходить рекордним по Карпатах.