02.10.2013 - 22:52
Отже, в минулому дописі ми доїхали на ГАЗ-66 до полонини Лисича, звідки продовжимо свій нелегкий шлях на гору Поп Іван Мармароський. Всі почіпляли на плечі рюкзаки, взяли в руки палки і пішли догори за Василем Покиньчередою, який тут за господаря. Хто з вас побував у хмарі? Ну, польоти на літаку не рахуються — хмару треба торкнутися власними руками, понюхати, лизнути Отже, слухайте, малята.
1. На висоті 1500 метрів листяні ліси давно закінчилися, лишилися хвойні та всякі чагарники і криволісся. Нам залишається щось із 400-500 метрів підйому ніжками, це десь так, як ми ходили на Костел влітку.
2. Іще на цій висоті росте колиба — ну і добре, можна зайти, погрітися, відпочити — ми не перші туристи тут.
3. Наш шлях догори крізь чагарники. Так як ми мали провідника, то не плутали, як попередні туристи.
4. Піднімаючись ще вище, бачимо гарні краєвиди. Сусідні вершини в хмарах, наша — теж.
5. Ах, так, мало не забув — перед виходом нагору Ярко, справа на фото, проводить інструктаж для групи — показує, який на вигляд карпатський ведмєд і як він вітається із туристами.
6. Ще вище підіймаємося, ще кращі пейзажі. Чорногора десь у хмарах, не видно нічого.
7. Он у ту хмару ми і підемо.
8. Під ногами протікає струмочок.
9. КСС — це не контр-страйк сорс, а контрольно-слідова смуга. Кого вона контролює — не ясно, там можна і стадо слонів прогнати, слідів не залишиться. Але партія сказала — солдати рили.
10. Нагорі дме сильний і холодний вітер, тому група похилилася як те криволісся.
11. Чи це я так похилився? Василь Покиньчереда не покидає череду туристів по дорозі нагору.
12. Днище хмари уже близько.
13. Відкриваємо дверцята, залазимо усередину в хмару. Там бачимо великі цистерни з водою, систему краників, розпилювачі. Більше нічого не бачимо навколо.
14. Трава вкрита памороззю. Тут уже, як мінімум, листопад.
15. Хмара приховує нас повністю і від усього світу, а весь світ — від нас. Реально видно невеликий клаптик землі навколо себе, а все інше — молоко. Якийсь нереальний світ.
16. Знак попереджає, щоб не трогали краники у хмарі, бо знизу людей заллє.
17. Характерні скелі — одна із ознак Мармарошів.
18. Сніг! Туристи зраділи як діти, накинулися на клаптик снігу і з'їли його — тепер у Мармарошах немає снігу, доки новий не нападає.
19. На вершині гори стоїть знак а-ля на Говерлі із порваним прапором на шпилі. З одного боку — Україна, з іншого — Євпропейська Унія — румунська її частина, тобто.
20. Під покровом хмари, за попереднім зговором, група нахабно влізла на територію іншої держави і вчинила там поїдання їстівних запасів, і дегустацію зігріваючої рідини. І, так, це мій першй виїзд за кордон. Кажуть, взимку знаходяться хлопці із сталевими яйцями, які, користуючись важкодоступністю Мармарошів у ту пору, ганяють на сусідню гору Фарцау за кордон.
21. Народ заходився фоографуватися в тумані по типу відомого растаманського мультика.
22. Вітер надумав розігнати хмари і ми побачили в просвіт гарні краєвиди. Треба тікати із-за кордону, доки румуни не спалили.
23. Заради таких кардрів таки варто було сюди лізти. Проте вітер передумав проганяти хмари і побачити щось більше ми не змогли.
24. Тому ми рухаємося донизу. Дочекавшись, доки ми підемо, вітер здув хмари з гори.
25. І коли ми уже спустилися до полонини, Сонце почало проглядати і світило нам усю дорогу до Костилівки.
Це іще не кінець подорожі, не перемикайтеся.