Туристичний елементаль

Олика не дуже зручна логістично, особливо увечері, проте наявність в ній цікавого замку змусила двох мандрівників туди попхатися. Я навіть вперше спробував секс автостоп. Селище знаходиться осторонь від траси Рівне-Луцьк, до нього веде дорога довжиною кілометрів шість. Якщо з боку Луцька іще можна знайти маршрутки, то з боку Рівного щось там є, але про це не знають навіть водії громадського транспорту. Тим не менше, селище досить велике, має навіть відділення банку та кур'єрської служби. Як ми туди добиралися і виїжджали то окрема історія, наразі я розкажу вам про замок Радзивілів.

Відразу перепрошую за якість знімків — фотографував на телефон, щоб менше привертати увагу санітарів.

Замок в Олиці бастіонного типу побудовано в 1564 і тоді він мав оборонне значення. Пишуть, що навіть вистояв облоги. Був побудований як резиденція польсько-литовських магнатів Радзивілів. Будівництво продовжувалося до 1640 років.

Вхід до замку із подвійними воротами утворює ніби тамбур.

Замок має квадратну форму і розміри 100 на 120 метрів. Оточений валами та ровами — останні заповнені водою і видимі дотепер. Також він мав чотири бастіони по периметру, але зараз від них збереглися лише залишки. Обороноздатність замку забезпечували також 200 гармат.

У внутрішньому дворі розбитий гарний сад з алеями.

Згодом замок став втрачати оборонну функцію і став використовуватися як палац. У ХІХ столітті власники — все ті ж Рідзивіли — затіяли велику реконструкцію замку, що тривала 30 років. Ремонтували його після пошкоджень під час Першої світової війни. Так як ці території тоді були під Польщею, то магнати покинули свої володіння лише в 1939 році — тому замок лишився досить цілим до сьогодні.

Посеред алей встановлено навіть інформаційну табличку — досить інформативну і нормально написану, на відміну від того, що висить на руїнах Губківського замку.

Після цього замок зазнав пожеж та руйнувань, а з 1950-х років сюди заселилася Волинська обласна психіатрична лікарня, яка функціонує тут донині. По цій причині ми не могли відвідати всіх приміщень замку, а обмежилися лише зовнішнім оглядом та внутрішнім двориком.

Сад в палаці досить доглянутий — кущі пострижені, алеї прибрані, місце симпатичне.

Утім, вхід до двору був відкритий, на нас взагалі ніхто не звернув уваги — навіть наша нова поліція, яка нудьгувала при вході — схоже, що вони щойно сюди когось здали.

В одні двері ми таки зазирнули — але ясна справа, що після пожежі там нічого цікавого не буде, просто грубі стіни та сходи.

Деякі частини, як ось годинникова вежа, відреставровані і виглядають пристойно. Деякі в процесі реставрації — поруч лежать матеріали і видно, що там хтось працює.

Переважна більшість приміщень заселені — в одних навіть сліди свіжих ремонтів та пластикові вікна.

Деякі частини поки закинуті, обабіч годинникової вежі є темні кути де можуть переховуватися психи.

В одному місці ми вийшли на заґратований прохід, але там, за бажання, можна пролізти назовні. Деякі вікна в корпусах також заґратовані — там, напевне, проживають ті, хто вчиться керувати світом, не привертаючи уваги санітарів.

Зовні замок роздивлятися не дуже зручно, бо навколо розбитий великий сад і дерева заважають огляду. Ми потинялися по двору, вийшли назовні і на нас ніхто так і не звернув уваги. За туризм головного мозку тут не беруться.

Замковий "тамбур" із подвійними воротами, вигляд збоку.

З одного боку обійти замок не було можливості, а з іншого ми трішки пройшлися та розливилися — але оборонних споруд практично не залишилося, на місці бастіону ми знайшли покинутий корпус лікарні, а далі зарості кропиви і моя супутниця в спідниці пройти не змогла. А далі — рови та озеро.

Сад перед замком нічим не вирізняється — декілька алейок, дерева та канал з водою.

Після цього ми пішли шукати чим вибиратися до Луцька. По дорозі пройшли декілька цікавих будівель. Спробували стопити машини, але ніхто не їхав до траси, натомість звідти їхали всі — певне верталися з роботи.

Пройшли цікавий на вигляд склад та церкву, скоро вийшли за межі села.

До траси йшли старою польською бруківкою із цікавим узором. Аж поки на півдорозі нас не підібрали і не підкинули до зупинки, де ми скоро зловили маршрутку на Луцьк.

На цьому в мене закінчилися літні туристичні фотографії, іще трохи назбираю різних фотографій для публікацій про Карпати та каякінг, а далі почнеться осінній туристичний сезон. Не перемикайтеся.