11.09.2018 - 12:14
Дістатися до Клевані дуже просто — селище знаходиться на трасі між Рівне та Луцьком, а поруч проходить залізнична магістраль. Ми намітили три точки для огляду — всім відомий тунель кохання, Клеванський замок та Благовіщенський костел. Можна було б іще глянути залізничну станцію, проте ми трохи не вписувалися по часу.
В цілому, місця цілком достойні для екскурсій, їх туди і водять.
Залізнична гілка, на якій утворився тунель кохання, діюча — бачив фотографії із маневровим локомотивом на ній. Було б цікаво покататися вздовж лінії. До слова, у Білій Церкві було щось схоже, допоки не розчистили.
Місце занадто популярне — сюди приїздять або просто подивитися, або провести фотосесію, або навіть із весіллями. Тому на початку тунелю гілки завішані величезною кількістю стрічок, але їх кількість експоненціально спадає із заглибленням далі.
З приводу того, чи буде куди дітися, якщо приїде поїзд — буде. На фотографіях, особливо зі збільшенням, зелені стіни видаються щільними, проте, насправді, вони досить рідкі і не є проблемою відійти в бік. Щоправда, в одному місці, колія йде по насипу, навколо якого болото, проте і там є куди відійти. Кількість людей щодалі зменшується і влітку цьому сприяють комарі — тут стає не до кохання.
Довжина тунелю — чотири кілометри і якщо у вас є час та натхнення — можете пройти до кінця. Там нікого немає і рослинність не витоптана, тому види іще красивіші. Оля Троханчук мала час та натхнення дійти, тому фото для ілюстрації попросив у неї..
Через популярність місця, при вході спостерігається всілякий дрібний та не дуже бізнес. Починаючи від продажу магнітиків, морозива та квасу, закінчуючи терасою для весільних гулянок — повний сервіс.
Далі ми прямуємо до замку. Він знаходиться на другому краю селища, а нам пощастило зловити місцеву маршрутку, щоб не йти по спеці. Замок досить давній, років із 500, колись навіть мав оборонне значення, проте згодом використовувався як духовне училище. Будівля закинута, але перед входом висить інформаційна табличка.
Потрапити до головного входу можна через цегляний віадук, а можна і пройти під ним по рову, обійти замок збоку і якось потрапити тудою — крім нас по замку ходили люди, які так і зробили.
Клеванський замок знаходиться у напівзруйнованому стані, проте стіни більш менше цілі — його можна було б відновити.
Цілими, принаймні, є внутрішні споруди, які використовувалися до порівняно недавніх часів — там завалені дерев'яні конструкції — стелі, сходи та дахи.
Оборонні споруди — мури та вежі — більш давні і поруйновані сильніше, але вони найбільш цікаві на вигляд.
Стіна з контрфорсами — вона може й дочекається реставраторів. Але даху над цією частиною практично немає.
Всередину потрапити можна, якщо обережно. З боку входу приміщення всередині виглядає більш менш цілісно окрім п'ятикутної вежі, де немає нічого.
В деяких місцях видно радянського виду плитку, пофарбовані зеленою фарбою стіни та сліди електрифікації. Схоже, що приміщеннями користувалися іще в ХХ століття.
Західна частина розвалена найбільше — тут зруйновані навіть цегляні частини. Хоча, якраз через неї можна спуститися донизу в рів.
Не обходиться без наскельних написів та малюнків. Вони є і на другому поверсі, де завалилася підлога — я би туди не поліз розписувати стіни. Хоча, судячи із надпиляних балок та видертих із стіни електричних дротів, замок руйнує не тільки природа.
В замку є трішки підземелля. Який же це замок без підземелля. У дворі навіть погріб є — звичайний, як у бабусі на селі.
Цегляна вежа, вид із віадука. Всередині не збереглося нічого, стіни більш менш цілі. Схоже, що це одна із найстаріших частин замку — стіни сильно відрізняються від решти.
Чекаючи маршрутку, ми забігли подивитися на Благовіщенський костел, він там поруч. Виглядає він також закинутим та занедбаним, але нам сказали, що він діючий і по неділях тут проводять служби.
Схоже на правду — вікна цілі, хоча зверху будівлі поросло. Але в будній день він був зачиненим, тому ми познімали через грати воріт і пішли звідси. Костел обнесений високим цегляним парканом, а на подвір'ї пасуться кури.
За межами двору знаходиться дзвіниця — вона також всередині зруйнована, проте в ній прилаштували дзвони і шворки, щоб за них смикати. Можливо, згодом, тут наведуть порядок.
І закінчу подорож рівненщиною фасадом ресторану Коливань (ми в нього не заходили). З одного боку інтуїтивно розумієш, що це може бути стара назва Клевані (і виявилося, що так — коливань це терези для зважування худоби). З іншого боку, фізмат освіта спонукає додати спереду слово "Гармонічних" і уявити стан гостей, які виходять із дверей після гарної трапези.
І на цьому рівненщина закінчується — в наступних випусках ви не побачите поліського трамваю та Білого озера (зірвалася подорож). Утім, буде психлікарня, каякінг, збіговисько ґіків і, можливо, трішки виробництва. Не перемикайтеся.