Туристичний елементаль

1. Так як я ходив без гіда, тож нікому було мене водити у правильному напрямку і говорити мені куди правильно дивитися. Тож я ходив у неправильному напрямку та дивився на неправильні речі. І сьогодні у випуску про нетуристичний, буденний Кам'янець-Подільський.

Для тих, хто зайшов сюди вперше, попередні дописи про туристичне старе місто та замок. У цьому випуску буде мінімум історичних відомостей, просто розповідь про прогулянку.

1. Продовжуємо гуляти Кам'янцем-Подільським і сьогодні у нас фортеця. Я тут теж раніше був, можливо дещо пам'ятаю із тої екскурсії, але дуже-дуже мало. Тому невеликі книжечки, придбані у туристично-інформаційному центрі історико-культурного заповідника, на моє переконання, значно корисніші, бо дозволяють переварити усю інформацію вдома.

До слова, за час перебування в Кам'янці-Подільському, пару раз чув пропозиції екскурсії, але і чув, як кисло гіди розказують свої екскурсії відвідувачам, тож ні. Може я не дізнаюся декілька цікавих фактів, чи міських легенд, може пропущу якийсь напис латиною на стіні вежі — але, попри це, я дізнався і так багато нової інформації.

1. Оглянувши Хотинську фортецю спереду та зсередини, зазирнемо по той бік мурів. Часу було іще достатньо, остання маршрутка на Кам'янець Подільський, де я маю заночувати, аж о 18-й. Чому би не глянути, що з боку Дністра та не пройтися до Ясської брами.

1. У Хотині я був більш ніж десять років тому. Тоді я їхав з організованою групою (а інакше і не вмів): за день ми проскакали Кам'янець Подільський із фортецею, Хотинську фортецю і ще-й встигли увечері в Меджибіж. Хоч у нас був хороший гід, проте із тої екскурсії я не запам'ятав майже нічого. Тож вирішив повернутися сюди самостійно — благо, логістика досить проста і все працює. Без групи, без гіда — тільки я, фортеця і моя камера. І мені сподобалося. Перший день — Хотин, другий — Кам'янець.

Якщо ви побачили у заголовку "частина 1: як її показують екскурсантам" і подумали, що буде неекскурсійна частина ІІ — то ви праві. Часу я мав достатньо і облазив фортецю з усіх боків, тож маю що показати і на другий випуск.

Повертаючись із Чорткова додому, ми заїхали до Меджибожа у замок, що тут розташований. Локація неподалік від траси, тож добирання досить зручне за винятком дещо подільських доріг по місцевості. Власне, після відвіданих у попередні дні замків, які або закриті, або дуже поруйновані, цей був досить цікавим для мене і для моїх друзів.

Назва Меджибіж, чи Межибіж пішла від того, що село розташоване між річками Південний Буг та Бужок — неподалік від замку вони зливаються. Я тут уже бував, але то було дуже давно — більше десяти років тому. Я тоді знімав відео на древню камеру із телевізійною роздільною здатністю, тому показати нічого.

1. Наступною зупинкою у нашій подорожі Тернопіллям було місто Теребовля: тут із цікавинок ми відвідали замок. Іще пройшлися трохи центральними вулицями, вони ніби і старі, але такого цілісного образу, як у Бучачі немає, тож сьогодні тільки про замок.

1. Продовжуємо кататися Тернопіллям, сьогодні у нас селище Микулинці. В ньому є Троїцький костел, замок та палац графів Реїв, а ще Микулинці розташовані по дорозі з Тернополя на південь, тож заїхати сюди дуже зручно. А ще тут є броварня із Микулинецьким, але так як у нас із Тернополя їхало пів багажника "Опілля", то туди ми вже не зазирали.

1. Продовжуємо нашу оглядову подорож Тернопіллям. В попередньому випуску ми намагалися оглянути Кременець, але дощ нас звідти вигнав, тож ми поїхали до Тернополя.

Але по дорозі хмара відступила і погода вияснилася, тож ми вирішили відвідати пару місць, поки був час. Одне із них — Збаразький замок. Вперше він був побудований іще в 14-му столітті, але був зруйнований вщент. Вдруге був побудований уже в 17-му, але в іншому місці. Залишки оригінального замку можна знайти в селі поруч зі Збаражем, але там реально нічого не лишилося.

1. Тернопілля донедавна залишалося для мене малозвіданим регіоном України попри те, що тут мені відомо багато цікавих місць, а іще більше — невідомо. Єдине, де я був до цього — печера Млинки у Чортківському районі.

Цього разу я намітив пройтися основними цікавими точками щоб мати уявлення, що тут є і наскільки воно цікаве для мене. Початковий план був трохи більшим, проте дещо перегралося і, враховуючи обставини у друзів та погоду, довелося трішки скоротитися. Але за три дні ми обскакали декілька цікавих локацій, тож в подальші пару тижнів я маю чим з вами ділитися. Ну і плани, куди їхати надалі.

Олика не дуже зручна логістично, особливо увечері, проте наявність в ній цікавого замку змусила двох мандрівників туди попхатися. Я навіть вперше спробував секс автостоп. Селище знаходиться осторонь від траси Рівне-Луцьк, до нього веде дорога довжиною кілометрів шість. Якщо з боку Луцька іще можна знайти маршрутки, то з боку Рівного щось там є, але про це не знають навіть водії громадського транспорту. Тим не менше, селище досить велике, має навіть відділення банку та кур'єрської служби. Як ми туди добиралися і виїжджали то окрема історія, наразі я розкажу вам про замок Радзивілів.

Відразу перепрошую за якість знімків — фотографував на телефон, щоб менше привертати увагу санітарів.