30.05.2021 - 19:27
1. Тернопілля донедавна залишалося для мене малозвіданим регіоном України попри те, що тут мені відомо багато цікавих місць, а іще більше — невідомо. Єдине, де я був до цього — печера Млинки у Чортківському районі.
Цього разу я намітив пройтися основними цікавими точками щоб мати уявлення, що тут є і наскільки воно цікаве для мене. Початковий план був трохи більшим, проте дещо перегралося і, враховуючи обставини у друзів та погоду, довелося трішки скоротитися. Але за три дні ми обскакали декілька цікавих локацій, тож в подальші пару тижнів я маю чим з вами ділитися. Ну і плани, куди їхати надалі.
2. Перший день нашої подорожі виявився дощовим. Почали ми із Кременця, куди в'їхали зі сторони Дубно. Поки було мокро, ми спробували погуляти центром міста, де є асфальт. Хоч Кременець це Волинь, але за рядом візуальних образів він мені страшенно нагадує Поділля.
3. Звісно, в таку погоду довелося відмовитися від прогулянок екостежками по Кременецьких горах, від катання на санно-бобслейній трасі, також ми не полізли у катакомби та печеру на Дівочих скелях. Тож глянули на найбільш примітні архітектурні пам'ятки, що знаходяться прямо в центрі і йти до них не треба. Ось Церква Преображення Господнього.
4. На жаль, історично-архітектурний центр міста виявився занедбаним і пошарпаним: побитий асфальт (який у мене асоціюється із Поділлям), генделі прямо під фасадом. Пекельний мікс із вишуканих фасадів, радянських сірих будівель і сучасних малих архітектурних форм.
5. Тим часом, дощик припинився і ми вирішили сходити нагору, до замку — який поки був в димці. Вийти туди можна від центру, де є короткий маршрут по маленьких вуличках.
6. Еспланада замку поросла деревами і забудована будинками. Є декілька крутих стежок, що видираються крутими схилами прямо нагору, проте по мокрій траві та глині туди лізти ми не схотіли, а пішли культурною вуличкою.
7. Поки ми піднімалися, хмари розійшлися і стало ясно. Прекрасна нагода щоб оглянути навколишні краєвиди. Цікаво, чи ображаються місцеві, якщо їх замок називати руїнами, зважаючи на те, що він дещо ... кхм ... поруйнований. Хустяни ображаються, навіть потирили в мене фотографії на свої місцеві новинарні.
8. За вхід просять 15 гривень. За це тут пострижений газон, прибрано, є трішки інформаційних табличок та куди сховатися від дощу. І дуже смердючий тубзік.
9. Взагалі, місце дуже краєвидисте і красиве. Думаю, що місцеві випускники в докарантинну епоху ходили сюди зустрічати схід сонця. Та й людей небагато — якби подорож була по початковому плану із ночівлею у Кременці, то я би тут посидів увечері.
10. Найбільше збереглася вхідна брама. Вхід до залишків замку наразі не через неї, а збоку, де були стіни. А сама брама, як я зрозумів, була зроблена так, щоб її було незручно таранити ворогам, в'їзд не по прямій лінії.
11. Для більшої безпеки до брами прикрутили відеоспостереження — щоб спостерігати, як солдати бігають у самоволку.
12. Посередині замку немає нічого окрім постриженого газону. Є якась яма, підписана "тут був колодязь" і все. Якихось експозицій та розважаловок для туристів поки не прибудували.
13. Хоча, в кутку є трішки відбудована і зачинена башта, може в ній щось буде.
14. Замок можна обійти зовні попід стінами — хоча, коли дме сильний вітер, то не дуже приємно там ходити. Ну іще бажано щоб було сухо, бо там просто натоптані стежки. Також і ті, які ведуть напряму з міста, поминувши білетера. До речі, квитки нам видавали.
15. Звідси видно гарну панораму на місто і можна безкоштовно подивитися футбол на місцевому стадіоні, де кременецький клуб "Кременець" приймає команду "Збараж", угадайте з якого міста. Як бонус — ніхто не дутиме вувузели над вухом.
16. Гарно видно центр міста, всі знакові архітектурні пам'ятки та навколишні гори. Кременецькі гори простягаються пасмом вдалину, повз них є різні туристичні маршрути, в тому числі й велосипедні.
17. Самі гори невеликі, набір висоти може з пару-трійку сотень метрів. Є також національний природній парк "Кременецькі гори", які розробляють екостежки і пропонують екскурсії. Тим часом, коли ми збиралися спускатися донизу, знову насунули хмари.
18. На жаль, в місті немає якогось цілісного історичного центру, де все в один стиль, куди не глянь — побачите мікс із будівель різних епох.
19. Коли ми спустилися донизу, знову полив дощ, тож ми сховалися в машину, перекусили і вирішили не чекати погоди, а поїхали в напрямку Тернополя, де була запланована ночівля. По ходу, залежно від погоди, ми іще спробуємо зазирнути у Вишнівці та Збараж, але це буде в наступному випуску.
Отже, через погоду та брак часу ми не оглянули найбільшу цінність Кременця — гори, а також не покаталися на санно-бобслейній трасі. Тому, якщо випаде нагода, я сюди повернуся. На мою думку, Кременець варто поєднувати не з Тернопіллям, а із Рівненщиною, куди він ближче історично, зокрема тут поруч Дубно і Тараканів.
Далі буде: Вишнівці, Збараж, Тернопіль, Микулинці, Теребовля, Бучач, Чортків і пару бонусів. Не перемикайтеся.