03.09.2018 - 12:07
Після нецікавого Дубенського замку ми попрямували до іншого, значно цікавішого місця — Тараканівського форту. По карті він знаходиться зовсім поруч — через Дубно, за городами. Але йти спекою через усе місто, а потім полем, ми не хотіли, тому знайшли на автостанції автобус в тому напрямку і під'їхали за село Тараканів.
Форт виявився для мене досить цікавим, що я навіть почитав деякі наукові джерела про нього. І тому, попри невелику кількість фотографій, в матеріалі буде багато пізнавального тексту. Одне із джерел — книга Петра Савчука "Дубенський форт", написана після вивчення великої кількості архівних документів. Проте, окрім реально корисної та цікавої інформації, вона містить багато води, наприклад біографії офіцерів, рапорти про те, хто чистив туалети та димарі і хто коли набухався у самоволці і кого обізвав дурнем.
Через аварійний стан відвідання форту не є безпечним — тому якщо ви вже туди зайшли, дивіться уважно на стелю та підлогу, можуть бути провали. Також потурбуйтеся про хороші ліхтарики.
Із розвитком потужної артилерії, класичні фортеці, як Дубенський замок, втратили свою актуальність, тому в ХІХ столітті нові фортифікаційні споруди не височіли вертикальними стінами догори, а навпаки — заривалися вниз, максимально використовуючи землю як прикриття. В той час Дубно було прикордонним містом на межі із Російською та Австро-Угорською імперіями. Тому царський уряд бажав укріпити кордони і затіяв будівництво системи оборонних споруд. Цим займався спеціаліст із фортифікацій, генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен. Будівництво Тараканівського форту (або по іншому — нова Дубенська фортеця) розпочалося у 1870-х, а закінчилося в 1890 року із урочистим візитом цілого царя.
Хоча, припускають, що розташування Тараканівського форту не дуже вдале, оскільки із західного боку огляду заважають форми рель'єфу, а із сходу болотиста місцевість заважає відступу.
Потрапити до форту можна через сухий рів, укріплений ескарповою та контрескарповою стінами — простими словами, призначеними для утруднення пересування противника. Звідси під периметральним насипом ведуть потерни до ядра форту.
Для будівництва форту було проведено велику кількість земляних робіт та збільшено пагорб, а також прокладено захисні рови навколо нього. Це в ту пору, коли слова Komatsu та Caterpillar були нікому невідомі. При зведенні використовували каміння, цеглу і, новий на той час, залізобетон, яким згодом укріплювали вогневі позиції.
Ядро форту являє собою трапецієвидний двір, всередині якого знаходиться двоповерхове приміщення із казематами, а по периметру — в товщі земляного насипу — також каземати і тунелі для сполучення із вогневими точками назовні. Всього в гарнізоні служило понад півтисячі осіб і була велика кількість служб — господарська, медична, артилерійська, житлові каземати, своя жандармерія і навіть церква. Хоча, не всі люди ночували в казематах — поруч із фортом знаходилася фортова слобода.
Поруч із фортом знаходиться залізнична гілка на Рівне і за нею були розташовані додаткові вогневі позиції, що не мали зв'язку із фортом. Також до оборонної зони входила рівна місцевість навколо форту — еспланада, що мала не дозволити ворогові підступити непоміченим. Розмір її складав 1500 сажнів і селяни, що там жили, не мали права без погодження із комендантом фортеці нічого будувати, а із каменю можна було лише робити печі. Навіть на відбудову згорілої хати, або перебудову старої, потрібно було брати дозвіл. Ідея полягала в тому, щоб ворог не міг скористатися цими спорудами для прикриття. Також накладалися обмеження на випас худоби. А місцева влада мала звітувати перед комендантом форту про склад населення.
Периметральні каземати, що знаходилися всередині земляних валів, називалися безпечними — в них не можна було влучити навіть навісним вогнем. Тому в них знаходилися порохові погреби та житлові приміщення. Також звідси, через тунелі, можна вийти до зовнішніх вогневих позицій, де розмішувалися гармати. Приміщення були електрифіковані, форт мав навіть телеграфний та телефонний зв'язок із містом.
У форт можна було потрапити через головний вхід, де був висувний місток через яр. Але на момент візиту я не знав, де він є, тому не побачив. Взагалі, форт зараз дуже зарослий, а тому важко орієнтуватися, не знаючи наперед його плану. Зараз центральний вхід завалений, тому всі ходять через потерни.
Тараканівський форт нормально функціонував до 1907 року, доки приквартирована в ньому Дубенську артилерійську роту відправили на далекий Схід відбиватися від японців. В подальшому він використовувався як склад. Під час першої та другої світових воєн переходив до австрійців та поляків, а при СРСР вже не використовувався за військовим призначенням, а використовувався як склад, але недовго — через високу вологість підземних приміщень продукція псувалася. Тому, наразі, тут нічого немає, форт стоїть пусткою, заростає та потихеньку руйнується.
Попри це, сюди ходить багато людей і, навіть, водять організовані екскурсії — одну таку ми застали. Деякими, більш вцілілими приміщеннями, можна і походити — зокрема, підземними переходами, що не постраждали під час збройних сутичок. Також можна знайти вихід на другий поверх, як і в центральному казематі, та і в периметральному.
До слова, в центральному казематі навіть була церква — спочатку військовослужбовці ходили в сусіднє село, але згодом комендант випросив у військового командування дозвіл організувати храм прямо на місці.
Також була проблема і з медичним обслуговуванням — тому довелося організувати власний лазарет на 28 ліжко-місць. Утім, мали місце нестачі кадрів та матеріального забезпечення, тому із здоров'ям та санітарним станом не все було гаразд, а особливо якщо служиш у сирих приміщеннях.
На вали із казематами можна піднятися через вогневі позиції — туди протоптано безліч стежок. Зверху форт настільки густо поріс лісом, що геть не помітний і, навіть, немає можливості сфотографувати його із даху — продиратися через кущі до краю боязко. Місцями видно сліди пікніків. В принципі, в цих хащах можна поставити намета і заночувати, але вночі я би по форту не лазив. Хоча, бачив гарні нічні фотки звідти.
Взагалі, вигляд казематів, порослих плющем, кущами та деревами, страшно нагадую небесний замок Лапута студії Ґіблі. Цегляні арки ескарпових стін та казематів практично як у відомому аніме. І в підсвідомості з'являється оточений ієрогліфами лісовий троль на синьому тлі і голос оголошує — режисер Хаяо Міядзакі.
Навіть якщо станеться диво і форт почнуть реставрувати (а він на балансі у військових, тому дива не буде), то не варто його робити вилизаним та блискучим, як замок Любарта — я би лишив той плющ та трохи покоцаних фасадів.
Периметральні каземати знаходяться в різному стані зруйнованості — одні завалені геть, інші — на вигляд досить цілі, всередині цілі стіни та сходи. На стінах видніються написи кирилицею, стрілки та якісь цифри, що позначають сектори — кажуть, що тут розважалися страйкболісти. Спочатку в темних коридорах трохи стискається анус, але далі звикаєш і ходиш нормально — головне не поспішати і дивитися уважно під ноги та навколо.
В деяких місцях знаходяться колодязі та провали, куди можна звалитися — і недавно писали в новинах, що звідти когось рятували. Взагалі, ходять оповідки про цілі підземелля знизу.
Частина фасадів казематів та залізобетонні тунелі, потерни і вогневі точки більш-менш цілі, там немає розламів і склепіння не осипалися. Місцями, де стікає дощова вода, намито бруду, доводиться переступати — але туристи накидали там камінчиків щоб зручніше було ходити. Елементів інтер'єру не залишилося — ані віконниць, ані дверей, нічого.
Як я вже писав, у форті була власна жандармерія. Її вплив розповсюджувався не лише на територію частини, а й на навколишні села, що входили до еспланади. Жандарми контролювали виконання норм будівництва, переміщення людей, ловили дезертирів та солдатню на самоволках. Проте пишуть, що вони часто конфліктували із комендантом форту, хоча формально йому були підпорядковані.
Під час експлуатації форту за призначенням, з нього проводилися навчальні стрільби — і це при великій кількості населених пунктів навколо. При цьому перекривалися шляхи, місцевість патрулювали військові, а селянам забороняли збирати осколки снарядів та мішені. Їх потім збирали самі військові, а воронки вирівнювали.
Тараканівський форт — це місце, куди можна повернутися. Ми його не оглянули повністю — треба було пошукати інформацію до поїздки, а не після, тоді би я знав, що шукати. Це дуже атмосферне і вражаюче місце. Так як форт знаходиться поруч із дорогою на Чоп, то якщо їхатиму кудись туди, обов'язково зверну. І на цьому в мене все, рівненщина далі продовжується. Не перемикайтеся.