Туристичний елементаль

В об’єктно-орієнтованому програмуванні є поняття конструктора та деструктора. Це коли ви створюєте клас, то прописуєте підпрограми, що здійснюють ініціалізацію об’єктів цього класу в разі їх створення і утилізацію в разі їх знищення. Для нормальної людини це здасться дивним, але об’єкт сам себе породжує і сам себе вкидає фтопку. Об’єкти класу the_united_states та їх нащадки ніяк не хочуть утилізуватися, мало того — часто досить нахабно себе поводять. Тому радянські конструктори любили створювати деструктори для них, а радянські політики на їх основі — демотиватори. Саме за такі деструктори піде мова в цьому дописі.

Так, я знаю, що в даному пості фотографії різної якості, часто — відверто фекальної. В мене немає людського фотоапарата, тому знімав або на телефон, або на відеокамеру. Звиняйте.

Даний пост містить цинізм та неполіткоректність. Не читайте його далі, якщо ви пацифіст та/чи любите братів наших заокеанських.

Так, я знаю, що матеріалу на дану тему предостатньо в цих ваших інтернетах, але я сам туди з’їздив, набрався вражень і захотів викласти в своєму блозі.

Не дуже давно це був страшенно секретний об’єкт за колючим дротом, кулеметними дотами, сімома замками та паролями, підписами про нерозголошення військової таємниці. Зараз по території ходять всі, навіть наші заокеанські друзі, що у той час продукували гори цегли від самого факту існування цього. Я був дуже радий, дізнавшись про те, що музей ракетних військ стратегічного призначення функціонує без вихідних у всі майовки, тому назбирали повен салон бажаючих і покотили дивитися на деструктори.

Власне, музей знаходиться на трасі Р06, що відходить від Одеської десь за Уманню. На трасі вивішений великий плакат, тому втрапити в потрібний поворот буде неважко. Для детальнішої інформації годуєте в Ґуґл Карти ось ці координати: 48°11’6"N, 30°39'53"E і роздивляєтеся дорогу. Чьорт, 25 років тому за таку інформацію по мене негайно приїхав-би чорний патівен. :-)

Ворота тепер відчинено для всіх. Вартість відвідування — 15 гривень з дорослого, 7 з дитини, 25 гривень — спуск до командного пункту, 10 гривень за право фотографувати. Тобто, повний комплект — 50 гривень, і я вам скажу — ВОНО ТОГО ВАРТЕ!

Собака теж має певне стратегічне призначення:

Частина входила до 43-ї ракетної армії, що мала такі-ж частини також у Білорусі та Росії.

Почалося все з виставкової зали, де зібрані ті експонати, що в залу вміщаються, крім того — всякі стенди та макети. Зокрема, museum layout:

Самий головний процес, заради якого затівалася вся ця музика — процес доставки піци плутонію ₉₄Pu до Вашингтону. Час доставки ~15-20 хвилин, інакше — безкоштовно сенсу уже немає.

Але перед тим, як ракета полетить, її треба нагодувати заправити.

Але ракетне пальне — ще та бяка, потрапляння незначної кількості на шкіру призводило до смерті через згортання крові. Чи якось так. Тому використовувалися ось такі захисні костюми.

Потенційний ворог при потенційній ядерній війні, звичайно, в першу чергу намагатиметься знищити наші ядерні ракети. Щоб у нього нічого не вийшло, ракети 4-го покоління розраховані на виконання бойового завдання навіть після враження області дислокації ядерним вибухом. Всі наземні будівлі, звичайно, зносить до дідька, але залишаються глибокі шахти, закриті величезними лядами, що, тим не менше, можуть за декілька секунд відкритися і вистрелити ракетою. Сама ракета знаходиться у підресореному контейнері, в сусідній шахті знаходиться підресорений командний модуль, де сидять чергові офіцери, що здійснюють запуск ракет. Зверху все це накрите товстою кришкою з шарів металу, бетону та парафіну для захисту особового складу від радіації.

Командний модуль має 12 рівнів, із них найнижчий, 12-й — житловий, на 11-му сидять чергові офіцери за пультом, готові у будь-який момент, за завданням партії, натиснути її:

Вона зовсім не червона, але дозволяє ефективно віддячити за всяке недобре, що прийшло до нас із-за океану — Макдональдси, колорадського жука, Майкрософт, доктора Хауса, тютюн, реп та інше. В загальному чергове приміщення мало такий вигляд:

У мирний час тут сиділо двоє офіцерів, в разі тривоги додавався третій — для зв’язку. If shit happens, зверху спускали код активації, а черговий командир із сейфу діставав свій код. У них обов’язково повинна була співпадати остання цифра. Черговий уводив коди на такій ось страшній клавіатурі:

Але цього мало. Щоб виключити всякі людські фактори, а запуск ракети з ядерними боєголовками — річ надзвичайно відповідальна — запуск проводився у чотири руки. Два офіцери сідали за піаніно одночасно в двох пультах повертали ключі і тиснули кнопки. Максимальний час похибки — півтори секунди, кількість спроб — дві. Хоча, у натренованих чергових цей час не перевищував декількох мілісекунд, тому це було не питання.

Взагалі, кімната заставлена всілякими приладами для зв’язку та контролю. Із одного командного пункту можна було запускати всі ракети частини, до яких будуть доступні канали зв’язку.

Ось цей прилад, схоже, зламали кряком і тепер уводять серійний номер із одиниць. Не читайте цю маячню!

Нагадую вам, що це був макет, на ному зробили увімкнені індикатори, щоб було як справжнє. У справжньому командному пункті було вимкнене усе, окрім світла та ліфта.

Отже, поверхом нижче вахта відпочивала — там були койки та мінімальні зручності:

Зомбоскринька була призначена не тільки для перегляду "Пісні року", а і як резервний канал зв’язку для передавання кодів активації in plain text — це робив диктор центрального телебачення.

Офіцери на вахті сиділи пристібненими пасками до крісел, щоб у випадку сейсмічного удару від ядерного вибуху їх не кинуло головою апстену. Спали, як видно, вони теж пристібненими. Така вахта тривала 45 діб і, кажуть, що не всі витримували це навантаження.

Власне, екскурсоводи в музеї саме із тих військових, що служили в цій частині, що чути по їх командному голосу. Розказують цікаво. Хоча, різним туристам доводиться розказувати по різному. Якщо наші фізику в школі трішки ще вчили, та-й з логікою в них усе гаразд, тому очевидні речі опускаються, в той же час як імпортним туристам доводиться розжовувати дуже детально — відчуваю, таки правий Задорнов. А ще розказували, як міняються ці веселі іноземні обличчя, коли дізнавалися, куди були націлені ці ракети.

Взагалі, в музеї є речі, що не стосуються основної тематики, зокрема зразки тактичного озброєння, танки, всякі невеликі ракети, експозиція про Хіросіму та Нагасакі, Карибську кризу і інше. Якось за часом не вийшло це знімати, тому лише фрагменти:

Після виставкового залу ми спустилися до патерни — тунелю із безліччю комунікацій, що сполучав головну будівлю частини з холодильним центром та командним пунктом в шахті. Наземний прохід був закритий, про системи загороджень та захисту пізніше.

В патерні є аптечки. Як у Half Life.

Сліди свинства (на фото погано видно — теплоізоляція труби пописана а-ля "Тут був Вася"):

Бронедверцятка. Бронедвері. Бронедверіщі, бля! Роздрукую, носитиму із собою. Як на вулиці пристане промоутер з листівками "Бронедвері", скажу, що хочу саме такі. Маса десь до тони. Таких там двоє.

Х%й висадиш:

Якщо. таки, захочеться зайти культурно, enter your password, please.

За бронедверіщами знаходяться бронедверки поменше, які закривають шахту та ліфт, за яким знаходиться сам командний модуль. В шахті підтримувався надлишковий тиск відносно поверхні, а в модулі — відносно шахти. Це зроблено для того, щоб бздьож отруйні вражаючі речовини ворога на просочилися всередину. У звя’зку із цим у вахтових з часом розвивалася гіпертонія.

Командний модуль підресорний:

Можна зателефонувати в сауну. Шкода, дівчат не вийде замовити, робот Бендер буде обурений.

В тісний ліфт набивається побільше народу і екскурсовод безкоштовно всіх спускає донизу. Одного разу їхала досить огрядна дама, військовий вибачився за те, що в ліфті довелося її потискати. На що дама відповіла — нічого, зате нахаляву.

В мирний час всі системи ракет та командного модуля живилися від загального електропостачання. В разі чого — запускалися власні два електрогенератори по 500 кВт. на поверхні. Якщо їх здувало до дідька ядерним вибухом, то в шахті були власні генератори. Крім того, там було багато акумуляторів, яких було досить, щоб провести пуск ракети і підтримувати системи життєзабезпечення особового складу протягом тривалого часу. Про всякі системи очищенні та знезараження повітря я мовчу, це і так всім ясно.

В командному модулі тісно, багато приладів. Таблички "Руками не чіпати" немає ніде, мало того, ми фотографувалися в кріслі чергового офіцера. Власне, багато приладів:

Кнопка та ключ на пульті запуску ракети:

This is SPARTA!

Архінезручна драбина і ми спускаємося до житлового 12-го відсіку.

Зверху я писав, що там були певні зручності:

І дівчат не замовиш. Досадно.

Підйом назад, нагору міг здійснюватися двома способами — на ліфті, за 25 гривень, або через аварійні люки, чого, щоправда, ніхто не робив. Взагалі, після обміну ядерними ударами, вахта чекає певний час в модулі, максимальний час — 45 діб, на що розраховані норми харчів та іншого. Потім вилазять на поверхню — ліфт не працює, патерна, скоріш за все, зруйнована, тому вони видираються на 0-й рівень, одягаються у захисні костюми і через аварійні люки видираються нагору.

В наступній програмі: машини забезпечення — заправники, транспорти для командного модуля та ракет; ракета "Воєвода", пускова шахта, ракетні двигуни та деяке тактичне озброєння.