05.05.2011 - 13:09
 | На цей допис діють ті-ж попередження, що і на попередній — про якість фотографій, цинізм та неполіткоректність і про унікальність матеріалу. |
Правила дорожнього руху для водіїв МАЗів — при перетині перехрестя переконатися, що немає інших МАЗів, якщо ні, то продовжувати рух.
Старий онегдод
Хочу зазначити, що серед туристів до командного модуля спускаються далеко не всі — клаустрофобія та інші фобії, а там досить тісно та гнітюче. Іще там знизу гробова тиша і не ловить жоден оператор мобільного зв’язку — як-не-як особовий склад був надійно ізольований від усіх видів електромагнітного випромінювання іззовні та від усього взагалі. Хоча, молоді було всеїдно і ми весело оглядали тісні приміщення та фотографували все підряд.
Отже, ми вилізли на поверхню, і перше, що побачили — високу антену для зв’язку із командуванням:
Ще додаткові антени були на шахтах:
Прикручена солідно, щоб не с#$%дили. Але при ядерному вибухові все це діло всеїдно змітає до дідька. Але зв’язок дуже потрібен, бо офіцерам на вахті охота подивитися ролики з Youtube потрібно отримати вказівку з Москви по чому стріляти. Тому в командному модулі є свої антени, що висуваються назовні за потреби. Взагалі, в ньому є багато всяких датчиків та інших лючків:
Звідси-ж мали вилазити офіцери, знищивши світовий осередок демократії та відсидівши 45 діб, доки рівень радіації спаде до більш-менш прийнятного. Кажуть, що раніше в запасі у чергових була пляшка горілки та пістолет Макарова — на той випадок, якщо пиздець буде повним і вилазити вже просто нікуди і ні до кого, то можна набульбенитися і відправитися вслід за усіма.
Перед тим, як відправитися погуляти по території, ми зазирнули в холодильний центр. Вся апаратура, безперечно, грілася, а Zalman у СРСР свою продукцію не завозив, та-й не посильно йому таке, тому вигадали великий кондиціонер, що здійснював охолодження всіх систем, очищення та підготовку повітря для чергових під землю у мирний час.
Але нагадую, що ракети мають запускатися навіть після враження території ядерним вибухом, тобто коли холодильний центр, разом із усіма наземними надбудовами, здуває до дідька. Тому шахта з командним модулем мала свій запас холоду у вигляді 37-ми тон льоду, який і наморожувався цим холодильним центром. Цього мало бути досить, щоб підтримати працездатність пускової установки у разі припинення забезпечення з поверхні. Власне, системи командного модуля завжди охолоджувалися льодом, а вже льод, по мірі танення, наморожувався антифризом із холодильного центру (подавався при температурі -11°С). Ще шахта, нагадую, мала свої генератори та акумулятори, що робило нашого заокеанського брата світовим лідером із виробництва цегли.
Командний бункер для ракет другого покоління, які уже давно були зняті з озброєння. От би і по ньому полазити...
Ліквідована пускова шахта:
Коли Україна стала безядерною державою, вся ця музика стала непотрібною, що надзвичайно порадувало нашого заокеанського брата, що, навіть, виділив бабла на ліквідацію ракетних частин. Важко це було, оскільки шахт зроблені із цементу марки, по моєму, 1200, розраховані на мінометний зліт 200-тонної ракети, тобто, по суті, на чималий вибух всередині. Тому їх просто засипали. Дві, таки, залишили — одну з командним модулем, де ми і були, і другу — пускову — засипали не до кінця, щоб відвідувачі могли бачити її верхню частину.
В музеї, на постійній основі, діє акція "Заглянь під кришечку". Вона абсолютно чесна, бо ніхто вам не обіцяє ніяких примарних виграшів, зате гарантовано надають враження та пізнавальний матеріал для блогу. В акції автоматично приймають участь усі, хто придбав квиток по поверхні і не полінувався там прогулятися.
Ця кришечка, до речі, незважаючи на масу, по моєму, в 160 тон, дуже хутко відкривається і, після старту ракети, закривається. Для того, щоб ворожі супутники не знали, яка шахта вже відстрілялася, а яка ще ні. Ну, якщо, раптом, не спрацює механізм, то кришка просто відстрілювалася піропатронами. Знову-ж таки, все робилося, щоб гарантовано наваляти загниваючому капіталізмові за надмірну нахабність.
Поруч стоїть контейнер для перевезення гарячої піци подарунків із 94Pu, тобто для ядерних боєзарядів. Звісно, що ракета перевозилася окремо від боєголовок та пального, а все вкупу стулялося вже у шахті.
Щоб на територію не проникла вражина, навколо був організований захист у вигляді двох рядів колючого дроту під напругою (перший — попереджувальний, 850 В, другий — 3000 В, в разі тривоги напругу піднімали; мінних полів та датчиків наближення. А на тих, хто зумів пройти всі ці перешкоди, чекали охочі постріляти солдатики ось у такій сторожці:
Ви гадаєте, з тої сторони є двері? Я не заглядав, але повірив екскурсоводу, що їх там немає. Та-й справді — не міг-же я скрізь заглянути — і так на все пішло години з чотири. Ще більше — на перебір відзнятого матеріалу та написання цих постів.
Так ось, про сторожку. Вікна також заґратовані, а входила вахта знизу по тунелю, їх там запирали на тиждень, забезпечивши, звичайно, продуктами та всім необхідним. Зверху обертова башта з кулеметом та приладами нічного бачення.
Тепер повернімося до засобів доставки кузькиної мами на місце дислокації. Перевезення ракет здійснювалося МАЗами із анекдоту, що на початку поста. Вкупі з трейлером, воно має ось такий вигляд:
Ракета така важка, що навіть суворого МАЗа з танковим 500 сильним мотором мало для її перевезення. Тому її перевозили двома суворими МАЗами — другий пхав ззаду:
Це ще не все — при їзді під гору двох суворих МАЗів було всеїдно мало, але третього не запрошували, а викручувалися своїми силами — в трейлері на колесах стоять електромотори:
Скільки коліщат, скажете ви, оце їх було мороки накачувати. Тим більше, що МАЗ із трейлером там не один. Але їх ніхто не накачував. Зверніть увагу — машини стоять роками на вулиці, а колеса не поспускалися. Їх і не треба накачувати:
Під трейлером, в тому місці де він спирається на тягач, можна грати в баскетбол ходити на повний зріст — навіщо обходити довжелезну фуру, якщо можна пройти навпрошки:
За двома суворими МАЗами стояв третій, також із трейлером. Він допомагав завантажувати ракету в шахту.
Зверніть увагу на розмітку, по якій, очевидно, цілилися, правильно підкочуючи трейлер до шахти. Знизу під ним також просторо, принаймні вище, ніж у приміських старих газенвагенах системи ПАЗ.
Ззаду все загрозливо-грандіозне, чимось нагадує сільськогосподарський причеп-клуню і вітер свистить між металевими конструкціями.
Поруч стоїть "Шторм", для чого він — я вже забувся, чи то не почув.
Заправник. Близько якось не підходили.
Командний пункт привозився не повністю, а секціями по 3-4 поверхи, які потім складалися одна на одну прямо в шахті. Привозився також суворими МАЗами і поруч стояли транспортер та завантажувач:
В деяких тягачах були відкриті двері і ми туди зазирнули. Інтер’єр в стилі мілітарі, але коробка-автомат. Кабіна суворого МАЗа:
Очевидно, решту матеріалу я докладу в наступному дописі, бо дуже великі виходять.ф