Туристичний елементаль

... тим, що не пошкодував грошей на дзеркалку і, тим більше, на Nikon D5100. Там, де я побував, з мильницею робити просто нічого - або безбожно блискати вбудованим спалахом, або просто нічого не побачиш. Фото на підході. Знімки з ISO 3200 мають цілком нормальний вигляд на моєму великому моніторі, а стабілізація об'єктиву дозволяє робити епохальні витримки.

По школах, де власне опалення, починає з'являтися цікавий пристрій для контролю кількості спожитого газу - "Устройство переноса информации". Умовно - флешка, що підключається до COM-порта. Через спеціальний перехідник її під'єднують до електронного лічильника газу, чи що воно там таке, що називається "коректор" - враховує не тільки кубометри, а-й температуру і має вбудований годинник. Так ось, цей коректор щось там пише на неї, потім можна підключити до комп'ютера і прочитати за допомогою спеціальної програми результати. На нових комп'ютерах, де COM-порта немає, можна використати спеціальний перехідник COM-USB, який продається тою-ж фірмою.

Раніше цим займалися співробітники газконтори, але тепер видали такі носії директорам шкіл, щоб ті самі витягували звіт, роздруковували та відвозили здавати. До комплекту, що на фотографії, мав додаватися компакт-диск із програмним забезпеченням, проте в даному разі його не виявилося. Зате воно є на офіційному сайті виробника. Проте мені не вдалося заставити ту програму зчитати хоч якісь результати з УПИ - одна версія лаялася на відсутність зв'язку через RS-232, друга вимагала якогось ключа, а третя - модема. Прочитання інструкцій впевнило мене, що пристрій під'єднано правильно і системою бачиться. Консультування із знайомим, який використовує щось схоже, нічого не дало.

Також хочу висловити відра ненависті до програмістів цього чуда. Хоча, скоріш за все, просто співчуття до тих, хто ним користується - мене то не торкається, в принципі. По перше, програма вимагає, щоб у налаштуваннях системи в якості роздільника цілої та дробової частин числа стояла крапка. Тобто, якщо я захочу на тому-ж комп'ютері працювати з електронними таблицями, то матиму некоректні роздруківки результатів. Далі - програма використовує сторонній рушій баз даних. Про це інформує скромне повідомлення "Для роботи потрібна програма "BDE". Скільки ваших знайомих директорів шкіл знають, що таке "BDE"? Ну, нехай, це не страшно - на офіційному сайті розробника воно є - Borland Database Engine, качай і став. Невже не можна включити в комплект інсталятора?

Дизайн програми розробляли школярі, які розібралися з тим, як у кнопках на формі зробити текст синеньким, курсивом, різними шрифтами та інші красивості. Що таке системні шрифти та системні кольори їм не відомо. Хоча це, напевне, найменше зло. А найбільше - убогість документації, так як навіть я, маючи певний досвід ознайомлення із невідомим софтом, не зміг заставити працювати ту поробку.

Ну і так, для довідки - цей УПИ призначений, в загальному, для телеметрії - зняття оператором показників із котельних установок і передавання їх у диспетчерську (для цього у програмах передбачено використання модемів). Є УПИ-1, розрахований на роботу із однією установкою, а є варіант, що може зберігати інформацію із 16-ти пристроїв одночасно.

Дифенбахія вважає, що парасолька у вашій сумці не буде зайвою в ці дні:

Інколи спостерігаю одне цікаве явище - людина прив'язується до якоїсь речі у тій формі, у якій ця річ була побачена вперше. За собою і не тільки. Наприклад, одному не подобається стрічковий інтерфейс 2007-го MS Office, бо почав він працювати із класичним інтерфейсом, хоча мені досить зручно з ним працювати і сповзти назад із 2010-го Офіса на 2003-й не вийде, навіть на 2007-й не захочу. Були аналогічні скарги на зміни в інтерфейсі Gmail, LiveJournal та інше.

Особисто в мене консерватизм проявляється більше до витворів мистецтва і, а до інформаційних технологій мало стосується. Наприклад, колись я почув заставку до передачі "В мире животных" - Alouette, зігране Полем Моріа і лише його виконання мені подобається - сучасні ремікси викликають нудоту бажання припинити прослуховування. Далі - першою грою із серії Heroes of Might and Magic, в яку я грав, була 3-тя частина. І вона мені сподобалася - ні 4, ні 5, ні, тепер, 6-та частина так не пре.

З іншого боку, якщо я вперше чую чи бачу саме перероблену версію, то вона мені сприймається нормально. Наприклад, пісню Poison вперше я почув у виконанні Тар'ї Турунен, хоча раніше її співав Еліс Купер. Слухав із задоволенням обидва варіанти.

Сьогодні чергував на роботі, поки дітки писали обласну олімпіаду. Чергування проходило нудно, але поруч із їдальнею. Ну от і все по темі. Не по темі — по дорозі додому я дістав фотоапарат і спробував познімати по місту. А вдома спробував то прогнати через RAW Therapee. Гадаю, вам це буде цікавіше, ніж чергування на роботі:

Парк Слави раз:

Після публікації нової теми оформлення виникло багато косяків, які я не помітив на локальній копії сайту, зокрема із лівою панеллю, куди я виношу заголовок, дату, гугльплюс та теги. Суть в тому, що окрім мого CSS на сторінку впливають системні стилі Drupal'у. Іще система генерує величезну кількість класів та ID для блоків та інших елементів сторінки. Логіку цих назв я іще до кінця не зрозумів, тому часто отримував непередбачені результати — вилазило вбік меню чи текст. Не виключено, що ще щось вилізе на днях.

Як вам нова тема оформлення? Ім’я їй — Squares. Ще трішки сирувата, бо не все вдалося проганяти на локальній копії, але звикайте — ось таким буде цей сайт. Власне, це не єдине покращення™ — на днях з’явиться нова красива титульна сторінка та нормальна рубрикація. І, так, як тільки доведу тему до розуму, опублікую.

Поки погана погода і погуляти із фотоапаратом не виходить, я вирішив щось почитати. Здужавши штатну інструкцію до фотокамери, аркуші якої просякнуті хлороформом (три сторінки і засинаєш), я вирішив сходити до книжкової крамниці і прикупити іще чтива. Добре, що я цього не зробив! Добре, що скачав піратські копії для ознайомлення і дійшов висновку, що купувати нічого не буду - поки що, принаймні. Мені не шкода заплатити грошей, але все, що я знаходив, виявилося відвертою макулатурою. Цистерни води виливаються із текстів, перемежовані фотографіями. Історії із життя автора, його особисті вподобання, можливо, навіть, піар. Багато чого можна просто почитати в інструкції до фотокамери, а так як я її прочитав, то це ускладнює читання. Ну і, врешті, я уже знайомий із певними основами. На початку книги відразу гортаю цілу купу сторінок вступів від автора, від перекладача та різноманітних присвят та подяк.

То-ж може хтось підкаже дійсно вартісну книгу по фотографії та обробці (сильно фотошопити не збираюся, але витягати із RAW можна з користю). Бо, інакше, доведеться братися за написання такої самому. І, до речі, еталоном конкретної книги я вважаю "Паскаль в иллюстрациях" Дональда Алкока (Donald Alkok, Illustrated Pascal). Кожна сторінка якої містить теоретичне пояснення + приклади + завдання і нічого зайвого.

Дуже символічне фото від noddeat'a зі столиці всесвітнього оплоту демократії:

Очікую чогось аналогічного зі словом democracy.

Вечірній зимовий Київ водночас прекрасний і бридкий. Ну, чим прекрасний, так всі знають, чим бридкий — хто живе тут, той теж знає. І, минаючи нерозчищені кучугури на тротуарах з одного боку та будівельні паркани з іншого, перестрибуючи трамвайні колії, минаючи особливо слизькі місця, йшов один чоловічок по вулиці. Повз пролітали круті джипи, торохтіли жовті київські маршрутки, проходили такі-ж перехожі. Десь там, за будинками, завивала сирена екстрених служб. Чоловічок дістав телефона, глянув на карту, потім на табличку, що на стіні будинку, та звернув з вулиці кудись до старого будинку.

Невеликий затишний магазинчик, вітрини з товаром, за вікнами — все той-же вечірній Київ, проте не такий гамірний за склопакетами. Вже геть стемнілося, проте в приміщенні спостерігалася діяльність — хтось приходив, хтось уходив, хтось сидів на софі та читав журнали, очікуючи на свій товар. Впевненою ходою до магазину зайшов худорлявий молодик із рюкзаком Velbon на спині і почав розпитувати за "бленди до кенонівського полтоса та фільтри туди-ж", чи якось так. Відразу видно — крутий фотограф, пальця в рота не клади. Лівіше — наш чоловічок засовував до сумки свою скромну покупку, розсував по кишенях решту та якісь папірці і йшов геть. Дзенькнули двері, знадвору до приміщення увірвалася вулична какофонія, але зникла слідом за нашим героєм, розчинилася у різнобарвному мерехтінні міських вогнів.

По дорозі, скрізь тягнучку, пробиралася маршрутка. Всередині сиділи люди — натомлені, насуплені, не знаючи куди подіти свої коліна між тісними сидіннями. Хтось грався на телефоні чи на планшеті, хтось куняв — хоча ще треба вміти там куняти. Маршрутка тим часом виїхала на трасу, але швидкість все одно була невеликою — погода не дозволяла. На самому задньому сидінні, у напівтемряві, освітлений лише світлом фар зустрічних автомобілів, сидів наш чоловічок. Хоч колінам його було також тісно, голова хотіла подушки, проте на серці було тепло, а в руках — сумка із скромною коробкою...