Туристичний елементаль

В дитинстві я не мріяв стати космонавтом. Я мріяв стати фотографом National Geographic. Ну, не зовсім в дитинстві — свою фотокамеру я купив вже працюючи, під враженням від красивих фотографій в блогах (блоги — зло). Мріяв їздити цікавими місцями, бачити цікаві речі, робити з них яскраві знімки і ділитися ними з читачами.

Згодом я зрозумів, що за красивою фотографією стоїть важка праця. Сюжети самі не лізуть в кадр, дикі тварини не навчені дефіле перед фотографами, а Сонце прагне зіпсувати вам знімок. Та навіть щоб зняти та підготувати вдома жменю фотографій пристрою, що я взяв на огляд, витрачаю пару годин, а ще треба провести якісь тести, придумати текст, оформити все це.

Nikon Україна, щоб розвіяти всі залишки подібних мрій, організували зустріч фотографів із крутим фотографом. Уже знайомий нам Сергій Свєтлицький представляє публіці Віктора Лягушкіна, підводного фотографа, постійного фотографа National Geographic.

Я спочатку думав, що Віктор розповідатиме за підводну зйомку — про бокси, налаштування техніки, обробку знімків, про всілякі підводні камені. Але він розказав про National Geographic, починаючи від Національної географічної спілки, закінчуючи журналами та франшизою.

Завдяки тому, що National Geographic Society гарно фінансується, фотограф дійсно може отримати за свої знімки некислий такий гонорар у кілька тисяч, а то і десятків тисяч американських президентів. Через це величезна кількість фотографів з усього світу прагне потрапити на сторінки журналу. І в редакції немає проблем з тим, де брати матеріали — у них є чималий їх запас, років на три. Натомість є проблема з тим, що обрати найкраще, чим займається Даррен Сміт, резолюція якого обов’язкова для публікації матеріалів.

Коротше, щоб потрапити на сторінки National Geographic, треба не просто бути крутим фотографом, а схибленим фотографом, фанатиком цієї справи. Робити просто красиві знімки мало, треба робити з них сюжет: цікавий, новий, захопливий. а головне — повний.

Наприклад, ви хочете написати про вівчарів на полонині високо в горах. Вам мало виїхати туди разочок, познімати, як вони гонять отару, як доять, стрижуть і роблять будз. Вам треба пожити з вівчарями сезон, займатися тим, що й вони, потім спуститися з полонини і знати, що роблять люди і вівці взимку, куди йде овече молоко та будз, що з нього роблять, куди продають. Тобто, підготовка матеріалу займе у вас мінімум рік.

А потім, в теплому затишному офісі, редактори подивляться ваші знімки, покрутять носом і, може, їх приймуть, запропонувавши вам скромний гонорар. Тобто, для весільного фотографа, який попрацював пару днів, це дуже гарні гроші, але ви стільки потратили на техніку, на транспорт, на гостинці людям, яких ви знімали, вбили купу часу та сил і ця сума не здається вам такою великою. Більше того, вона напевне і не покриває ваших витрат.

Коротше, так, заробити на National Geographic у вас не вийде. Хочете грошей — знімайте весілля, знаменитостей, голих знаменитостей, скандальних політиків в лазні з ескортом. Навіщо ж тоді вся ця музика, запитаєте ви.

Справа у тім, що National Geographic, окрім грошей, дає щось більше — славу. Коли ваші знімки потрапляють на сторінки журналу, то ви стаєте в очах оточуючих дуже крутим, ваші світлини всюди купують, а член відразу збільшується на десять сантиметрів. Тобто, за редакцію National Geographic вам заплатять інші.

Як же тоді потрапити на сторінку славетного журналу?

• Слати матеріали напряму в National Geographic Magazine або National Geographic International сенсу немає, навіть не подивляться. Вони можуть вас побачити, якщо ви засвітитеся десь інакше. Наприклад, у регіональних виданнях NG, де не так перебирають матеріалами і потрапити туди простіше.
• Зазвичай вони хочуть знімки ландшафтного орієнтування переважно діагональної композиції. Портретні знімки беруть тільки на обкладинку. Якщо ваш знімок потрапив на обкладинку, значить ви титанічно крутий фотограф, а ваше достоїнство відразу збільшується іще на десять сантиметрів.
• Ви не обираєте, що із своїх знімків їм давати, а що бракувати, ви шлете їм всі, а обирає вже редактор.
• Ви маєте знімати те, що ніхто не знімав, так, як ніхто не знімав і щоб це було цікаво широкому загалу.
• Журнал National Geographic — франшиза, тобто за 150 тисяч зелених в рік ви можете купити право видавати його своєю мовою, якщо цього ніхто більше не робить. Українського видання наразі немає (було), пропоную скинутися і зробити. Звісно, друкувати що завгодно ми не зможемо, мінімум 60% доведеться передруковувати із центрального видання, а решту можете робити самі. Не кожен регіональний NG робить своїх матеріали, але і в цьому випадку, для публікації вони мають бути схвалені Дарреном Смітом, інакше ви втратите франшизу.
• The National Geographic Magazine майже не має штатних фотографів, бо коли людина потрапляла в штат, то замість важко батрачити з камерою десь в джунглях чи крижаних печерах, вони читали обивателям платні лекцію на тему "Як стати фотографом National Geographic". Титул "постійний фотограф NG" означає, що журнал неодноразово брав в людини знімки для публікацій.
• ...
• PROFIT

Коротше, засмучені фотографи, які зрозуміли, що їм нічого не світить, пішли заїдати втрату мрії, благо в Nikon про це потурбувалися. Ситий фотограф — добрий фотограф, фуршет був смачний.

Якщо ви погуглите Віктора Лягушкіна, то перш за все побачите знімки Ординської печери — саме з цим матеріалом він увійшов до журналу, хоча коли його робив, то не ставив собі на меті цього.

Так, з приємними розмовами, знайомствами та поглинанням їжі, закінчилася ця цікава зустріч фотографів із крутим фотографом. Всі факти я писав по пам’яті із слів Віктора Лягушкіна, жарт із розміром достоїнства мій і його не варто сприймати буквально.

На сьогодні в мене все, завтра постараюся опублікувати іще один захід, не перемикайтеся.