Туристичний елементаль

В кінці минулого місяця я нарешті дістався до офісу Panasonic Україна і взяв у них на огляд камеру Lumix DMC-G7. Можна було й раніше, адже познайомився я із представником іще на виставці — і можливо трійка номінантів на Золоту сову мала б трохи інший вигляд.

Інтерес до фототехніки Panasonic виник тоді, коли я робив огляди інших камер і шукав їх конкурентів за характеристиками та ціною. Тоді натрапляв на досить цікаві моделі і мав бажання їх спробувати. Фотокамера Panasonic Lumix DMC G7 уже давно не свіжа — її було анонсовано іще навесні 2015 року, наразі має досить привабливу ціну за свої характеристики. Тому це буде, по суті, не стільки огляд, як знайомство мене і читачів із новою системою. Разом із камерою мені насипали жменю об’єктивів — комплектний 14-42, фікс на 15 мм і велику трубу 100-400 мм, з якою я ходив на пташечок. Також я порівнюватиму камеру із Nikon D5500, що зовсім трохи більше важить і коштує дещо дешевше.

Основні характеристики фотокамери

• Матриця: 17,3 х 13 мм, 16 МП, наявний низькочастотний фільтр.
• Чутливість: ISO160-3200, розширений діапазон ISO100-25600.
• Витримка: 60-1/4000с, до 1/16000 для відео.
• Максимальний розмір зображення: фото 4592х3448, відео 3840х2160 при 30 fps.
• Система: Micro 4/3.
• Автофокус: 49 точок контрастного типу.
• Серійна зйомка: до 8 кадрів за секунду (до 30 в режимі 4К-фото).
• Екран: сенсорний, поворотний, 1040000 точок.
• Видошукач: електронний, 2360000 точок.
• Інтерфейси: WiFi, HDMI, USB, AV, вхід мікрофона, вхід бездротового пульта.

Дизайн та ергономіка

Перше, що впадає в око, коли береш до рук Panasonic Lumix DMC-G7 — це великий повноцінний хват та значна кількість елементів керування. Камера має два командних диска, апаратні селектори Drive та перемикання режимів автофокусу та велику кількість функціональних кнопок. Все це грамотно розташоване на корпусі, не викликає труднощів при переході із фотокамер від інших виробників та дозволяє швидко міняти параметри зйомки не відриваючись від видошукача.

• Через невеликий розмір корпусу камери задній командний диск винесено на верхню грань — таке рішення ми бачили в Nikon D5500. Більше того, на ньому самому розташована функціональна кнопка. Великим пальцем також добре перемикати селектор режимів автофокусу, що поєднаний із кнопкою AE-L/AF-L.
• Передній диск поєднано із кнопкою спуску, що також виявилося досить зручним рішенням.
• Диск Drive знаходиться ліворуч від видошукача і має досить тугий хід, його неможливо перемкнути випадково, витягуючи камеру із сумки. Кнопочки-фіксатора на ньому немає.
• Змінити призначення можна для дев’яти кнопок: із них п’ять окремих і чотири — селектор на задній панелі. До того ж можна налаштувати іще командні диски та кілька віртуальних кнопок на сенсорному екрані.

Корпус видається не таким монолітним та міцним, як у дзеркалки. Не можна сказати, що він погано зібраний — нічого не скрипить, не люфтить, просто не виникає відчуття міцного грубого матеріалу. Можливо це тому, що камера досить легка, особливо із комплектним об’єктивом 14-42, який взагалі невагомий. Утім я до цього швидко звик, окрім одного — камера менш стабільна в руці за дзеркальні “цеглини”.

Хват має приблизно такі ж розміри, як у Nikon D5500, на нього впритул поміщаються мої чотири пальці, тому утримувати камеру зручно навіть із великим об’єктивом.

В мене на огляді вже були камери із таким зручним керуванням, зокрема це були флагмани від Fujifilm та великі дзеркалки, що коштують значно дорожче за Lumix DMC-G7. Тому по частині ергономіки тут все чудово.

Інтерфейс камери

Panasonic Lumix DMC-G7 має 3” сенсорний поворотний дисплей із 1040000 точок. Механізм повороту стандартний із двома ступенями свободи, дає можливість розвертати дисплей на перед камери, проводити зйомку зверху та знизу. Тут виробник не винаходив ніяких велосипедів, просто використав поширене вдале рішення.

Виведення інформації на екран та на видошукач ідентичне, за допомогою кнопки DISP можна перемикати режим їх роботи. В камері є датчик наближення, тому під час зйомки я взагалі вимикав дисплей щоб економити енергію.

Налаштувати можна все. Вмикати та вимикати окремі елементи інтерфейсу, декілька варіантів сітки, віртуальний горизонт, міняти розташування гістограми та багато іншого. Через таку велику кількість опцій головне меню камери навантажене величезною кількістю пунктів, тому там легко заблукати. Хоча, заходити в меню часто потреби немає.

Для ручного фокусування в Lumix DMC-G7 передбачено два фокус-асистенти. Перший — підсвічування різких граней (focus peaking) — працює тільки за достатньої експозиції (в пасмурну погоду не працює через темні об’єктиви), проте зручніший і швидший. Другий — збільшення довільної області (ступінь збільшення змінюється командним диском) — дозволяє сфокусуватися вручну практично за будь яких умов, проте для цього потрібно стабілізувати камеру, інакше дуже важко зловити об’єкт в обмежену область. Хоча, при зйомці зі штативу ця опція дозволяє легко отримати максимально чіткі знімки.

Камеру оснащено електронним видошукачем із роздільною здатністю 2360000 точок. Він достатньо великий, нарікань на швидкодію немає — затримки виникають тільки при слабкому освітленні.

Під час зйомки в реальному часі працює гістограма та підсвічування недо- та переекспонованих областей у вигляді штриховки.

Отже, з інтерфейсом в Panasonic Lumix DMC-G7 теж все дуже добре.

Швидкодія камери

Інтерфейс Panasonic Lumix працює швидко — до увімкнення, роботи інтерфейсу та виведення інформації нарікань немає. Швидкість оновлення екрану та видошукача дозволяла без проблем знімати птахів у польоті.

Автофокус реалізовано 49 датчиками — проте пишуть, що всі вони контрастні. При геть поганому освітленні я його не тестував, швидкість фокусування вдень нормальна — камера практично не смикається назад-вперед, намагаючись захопити віддалений об’єкт, тому при зйомці рухомих об’єктів проблем не виникало. Хоча виробник заявляє ефективність автофокусу при освітленні від -4 ступені — та це крутіше за повнокадровий Nikon D750!

Швидкість серійної зйомки в RAW становила 7,5 кадрів за секунду і буферу камери вистачило на 17 кадрів. При цьому був увімкнений покадровий автофокус. У JPEG камера знімала 8 кадрів за секунду і буферу вистачило на ... вистачило на ... та коли вже ти заповнишся ... скільки-скільки?! Я зазирнув на карту пам’яті, там було більше ніж 150 фотографій із серії. Камера строчила безперервно майже 19 секунд — схоже, що вона встигала одночасно записувати знімки на картку, звільняючи буфер. Якість JPEG була найвищою, карта пам’яті SDXC Class 10 — далеко не сама швидка на сьогодні. При цьому можна увімкнути режим 4К-фото, тоді буде менша деталізація, проте знімати можна довго-довго.

Отже, із швидкодією в Panasonic Lumix DMC-G7 все чудово.

Якість зображення.

Panasonic Lumix DSC-G7 оснащено 16МП сенсором із низькочастотним фільтром, отже очікувати дзвінкої різкості від цієї камери не варто. Переглядаючи асортимент їх камер, зазначу, що навіть новіші моделі мають або 16, або найбільше 20 мегапікселів: на мою думку, можна дати хоча б 24. Просто коли я тестував Nikon D5500 із бюджетними об’єктивами, то отримав більш деталізоване зображення, ніж з мого власного D5100 при тих же умовах, тому вважаю 24 МП нормальною роздільною здатністю для любительських фотокамер на сьогодні.

На практиці, при нормальному фокусуванні, зображення із Lumix DMC-G7 можна розглядати до масштабів 25-50%, що дає можливість зробити значний кроп для публікації в Інтернеті. Чіткішу картинку давала відчутно дорожча техніка із того, що я тестував.

За передаванням кольорів та динамічним діапазоном нічого особливого не помітив. Білі чаплі в сонячну погоду давали вигорання пікселів, але здебільшого я без проблем поміщав увесь кадр в динамічний діапазон матриці. Результати вимірів на спеціалізованих сайтах кажуть, що він тут трохи менший, ніж у дзеркалок аналогічної ціни — десь на півстопа при низьких ISO, але тут і менша матриця.

Далі я спробував зняти тестову сцену на при різних значеннях ISO. Основний діапазон чутливості в камері — 100-3200, розширений — до 25600. При ISO3200 вже втрачаються деталі, проте без 100% збільшення цього не роздивитися. Можна користуватися ISO6400, обробка на комп’ютері теж дасть непогані результати. Вище вже стають помітні хроматичні шуми і відчутна втрата якості. Підведіть курсор до фотографії щоб дізнатися чутливість.

Порівнюючи знімки від Nikon D5500 та Lumix DMC-G7, можна помітити невелику перевагу дзеркалки із більшою матрицею, проте різниця не є великою, суб’єктивно десь на половину стопа.

Особливості камери

Panasonic — піонер в області бюджетного 4К-відео. Наразі виробник пропонує найдоступнішу техніку із гордим ярликом UHD. Ясно, що ви не отримаєте дива — зйомку в 4К камера проводить із частотою кадрів до 30-ти (в системі NTSC, в PAL до 25). На корпусі є вхід для мікрофона, проте немає виходу на навушники — контролювати рівень звуку можна лише за віртуальним індикатором на екрані.

Утім, відео виходить досить чітке. При зйомці із увімкненим автофокусом варто мати на увазі, що його робота сповільнена для того, щоб забезпечити безшумне фокусування. Я спочатку цього не знав і подумав, що при зйомці відео камера сама не наводиться — проте вона просто робить це дуже плавно.

Lumix DMC-G7 не має інфрачервоних приймачів, дистанційне керування можливе через дротовий пульт та за допомогою WiFi.

Штативне гніздо знаходиться не дуже далеко від відсіку з батареєю та картою пам’яті, проте при використанні невеликого майданчика доступ туди зберігається.

Виробник обіцяє автономність на рівні 350 кадрів від одного заряду штатної батареї — це відповідає дійсності, я отримав навіть більше. Більша частина фотографій була зроблена приблизно при нульовій температурі повітря, я вимикав екран, проте багато цілився у видошукач. Знімав переважно серіями.

Тобто, якби я брав Panasonic, то обов’язково доукомплектував би камеру однією-двома додатковими батареями, оскільки в подорожах за день можу знімати до 700-800 кадрів.

Оптика

Система Micro 4/3 хоч і відносно молода, проте вже наповнена різноманітними об’єктивами: нею користуються Panasonic та Olympus, а іще сюди влазить Xiaomi. А тому на ринку можна зустріти досить недорогі рішення, як оригінальні, так від стороннього виробника. Із невеликими лінзами форм-фактору «млинець» Lumix DMC-G7 матиме цілком компактні розміри, що дозволить тягати його скрізь із собою.

Комплектний об'єктив 14-42 підозріло легенький. В комплекті з ним йде бленда і система виглядає дуже непогано.

Я на нього майже не знімав, проте покажу пару тестових знімків на 14 та 25 міліметрів.

П'ятнадцятиміліметровий фікс має дуже зручні кільця діафрагми та автофокусу. В комплекті є захисний чохол та бленда із якою об'єктив виглядає ... дещо нагадує.

Утім, малює він краще, ніж виглядає з блендою. Забув боке спробувати на f/1.7, вибачайте.

Ось іще фотографії із пасмурної вечірньої Олександрії. Фокусна відстань цілком зручна, щоб тягати із камерою як постійний об'єктив, тим більше, що він накомпактніший.

Із запропонованих для огляду об’єктивів найбільше хочу розказати про трубу H-RS100400E 100-400mm F4.0-6.3 DG Vario-Elmar ASPH Power OIS. Хух, виговорив — виробники фототехніки дають своїм товарам довгі, як у арабських шейхів, імена.

Об’єктив має три перемикачі — обмеження діапазону фокусування від 5 метрів, перемикання ручного та автофокусу та стабілізацію. Крім того, присутнє кільце блокування трансфокації — чудова річ, проте його легко випадково повернути під час зйомки, тому варто було б розташувати його інакше.

Діапазон фокусних відстаней 100-400 міліметрів є досить зручним. Враховуючи множник фокусної відстані 2х, ви дістаєте так само далеко, як із 800мм на повному кадрі. Таких об’єктивів в нас на ринку не так і багато, влітку ми пробували знімати аналогічним склом від Fujifilm. Воно дорожче на третину і, відразу скажу, трохи краще за якістю зображення, але поступається за швидкістю фокусування. Зйомка проводилася там само — стічний канал від Бортницької станції аерації до Дніпра. Можна сказати — дупа Києва, проте там водиться багато пташок, особливо крупних водяних, тому це хороший полігон для випробування фотокамер на швидкість. Взимку канал не замерзає, тому улов може бути іще більшим.

Коли я прийшов додому, то виявив, що багато фотографій із телевика трохи замилені. Це видно при масштабуванні до 25-50% і більше. Спочатку грішив на програму перегляду — вона показувала вбудовану в RAW прев’юшку розміром 1920х1080 пікселів, проте виявив, що мило таки дійсно має місце.

Детальний перегляд всіх фотознімків, додатковий вигул до парку Олександрія, зйомка із застосуванням ручного фокусування показали, що об’єктив дійсно трохи втрачає різкості після 300 мм (а більшість знімків було зроблено на 400), а після 350 мм не так точно фокусується. Проте остаточних висновків поки робити не буду — маю підозру, що це тестовий семпл. Хоча, ви можете просто трохи не докручувати кільце трансфокації до кінця і матимете нормальні знімки. Врешті, не варто очікувати дзвінкої різкості від телевика із чотирикратним зумом, це не елька 70-200 від Canon. Ось тестова сцена на 100, 200, 300 та 400мм. При ручному фокусуванні різкість практично не страждає, отже щось не так із приводом автофокуса.

Фотографії, що вийшли більш різкими. Здебільшого при фокусній відстані від 200 до 300 міліметрів, хоча є й понад 350.

Я тут придивлявся до якості знімків на тестовій сцені, виявив, що різкість не сильно відрізняється у всіх трьох об'єктивах, з чого виникає думка, що 16МП сенсора із низькочастотним фільтром таки дійсно мало. Тому по оптиці Panasonic від остаточного висновку поки що утримаюся, пізніше постараюся взяти на тест іншу камеру та інші лінзи.

Зразки знімків

Висновки

На момент написання цього огляду Panasonic DMC-G7 коштує близько 17 тисяч гривень за саму камеру і біля 20 тисяч за комплект із об’єктивом 14-42.

За цю ціну в цієї камери дуже багато конкурентів. Fujifilm X-E2s обійде її якістю картинки, проте пустить по миру цінами на оптику. Nikon D5500 пошкодує ваш гаманець і навіть може бути кращим при поганих умовах освітлення, а ще він має більшу автономність. З Sony та Olympus я поки не стикався, тому не можу сказати різницю.

Проте Panasonic DMC-G7 виграє у них ергономікою, зручністю керування та швидкодією. Хороший видошукач, ємний буфер кадрів та швидкість серійної зйомки роблять цю камеру хорошою для фотополювання на тварин, спортивних подій та активного відпочинку. Хочеться також побажати від Panasonic української локалізації меню камери.

Ну а на сьогодні в мене все, в наступних випусках ви побачите:

• основи кіберпанку;
• еволюція м'ясоїдного ноутбука;
• камера майже без кнопок (вже взяв);
• іще один бізнес-комп'ютер.

Не перемикайтеся!