Туристичний елементаль

Не дуже давно мені почав приходити спам від українського дистриб’ютора Xiaomi. Тобто, вони називають це розсиланням новин, знизу навіть є посилання на відписатися, але так як я на нього сам не підписувався, значить це спам.

Так як я злий і мстивий, то роздобув нову бездзеркальну фотокамеру від Xiaomi — Yi M1 з метою написати розгромний огляд. Але на сайті є грамотні читачі, то я не можу написати лажу чи просто обкласти камеру гіменцем, бо мене запідозрять в упередженості та необ’єктивності, тож доведеться якось викручуватися.

Загальна характеристика камери

Yi M1 — компактна бездзеркальна системна камера формату Micro 4/3. Вона є першою спробою виробника вийти на цей ринок, де розсілися Panasonic, Olympus та когорта інших брендів із APS-C матрицями.

Щоб не бути схожим на них, Xiaomi затіяли родзинку — камера має бути максимально простою у використанні. Все керування вони організували через сенсорний інтерфейс, залишивши на задній панелі лише дві апаратні кнопки. На сайті так і написали — Two buttons is all you need. Even beginners can shoot like a pro. Хоча, на верхній панелі залишили два диски — режиму зйомки та командний — та кнопки відео і спуску.

Так як Yi M1 іще не має своєї екосистеми периферії, то виробник прямо заявив про сумісність із Olympus — зокрема, перелічив їх спалахи як сумісні. Власних є два об’єктиви — зум на 12-40 мм та портретний фікс на 42 мм.

Окрім об’єктивів та акумулятора до комплекту входять інструкції англійською та китайською мовами, USB-кабель, ремінець на шию, та блок живлення без перехідника на наші розетки. Схоже, що ми маємо справу із дуже великим струнно-смичковим інструментом.

Камеру оснащено 20МП матрицею, що дає максимальний розмір зображення 5184х3888 точок для фото і 3840х2160 для відео, вона здатна знімати у RAW та JPEG, має 81 точку фокусування, підтримує діапазон чутливості від ISO100 до 25600. Ефективний діапазоні фокусування від -4 до +20 eV, чому я не вірю, бо це крутіше за значно дорожчі повнокадрові камери.

Видошукача і вбудованого спалаху немає. Сенсорний екран має діагональ 3”. Заявлена швидкість серійної зйомки становить 5 кадрів за секунду.

В Україні Yi M1 продається в двох кольорах — сірий та чорний і в двох комплектаціях — із одним об’єктивом на 42 мм та із двома — 12-40 мм + 42 мм. Орієнтовна вартість їх відповідно близько 14500 та 19000 грн. на початку продажу.

Дизайн та ергономіка

Yi M1 виконана у мінімалістичному стилі і має на корпусі зовсім мало елементів та прості форми. Камеру виготовлено із твердого пластику, схожого на той, що я бачив у суперзумі Nikon CoolPix P900. Цілком адекватне рішення для свого цінового діапазону. Виступ на передній панелі виступає як хват, проте його однозначно малувато. Поєднаний із кнопкою спуску важіль увімкнення вписано у форми корпусу, тому він маленький і незручний.

На верхній панелі знаходяться два диски — вибору режимів зйомки та параметрів. Один із них поєднано із кнопкою запису відео. Як на мене тут краще мати функціональну кнопку. Також зверху ми бачимо два мікрофони і роз’єм для підключення аксесуарів. Ось і все, що тут є.

Справа під жорсткою пластиковою кришечкою знаходяться порти USB, HDMI та гніздо для карт пам’яті SD. Виробник обіцяє підтримку носіїв ємністю до 512 ГБ.

На задній панелі, окрім 3” дисплею знаходяться дві кнопки. Одна відповідає за перегляд знімків, друга за режим фокусування та дії із відзнятим матеріалом. Все інше керується винятково через сенсорний інтерфейс. Екран в Yi M1 не поворотний. Виробник заявляє, що в ньому 104000 точок, проте роздільна здатність становить 720х480, а, отже, це повна кількість субпікселів RGB.

Інтерфейс камери

На диску режимів зйомки ми можемо бачити стандартні режими P, A, S, M, автоматичний режим, панораму, сценічний режим та режим підказок по композиції для портретної зйомки.

Керування камерою організовано на трьох екранах, що перемикаються горизонтальним протягуванням. Центральний — екран зйомки, на ньому видно зображення, основні параметри, заряд акумулятора, режим роботи експовиміру та фокусування, баланс білого, формат запису та зона фокусування. Ліворуч знаходяться віртуальні кнопки, що відповідають за діафрагму, витримку та еспопоправку — натиснувши їх ви можете міняти відповідний параметр командним диском. А ось за ISO та іншими налаштуваннями доводиться лізти до головного меню, що знаходиться на лівому екрані. Налаштувань тут достатньо, проте до них довго добиратися, а швидкого меню в камері немає.

На правому екрані, залежно від обраного режиму зйомки, знаходяться або фільтри, або схематичні підказки по композиції для портретної зйомки у вигляді шаблонів, по яких фотограф буде виставляти модель. Окрім стандартних схем можна завантажити більше із сайту виробника та записати в пам’ять камери за допомогою смартфона.

При перегляді знімків їх можна збільшувати за допомогою командного колеса, переглядати параметри зйомки та гістограму, перетворити із RAW у JPEG, міняти розмір і видаляти. Якихось додаткових функцій камера не має — доступу до соцмереж, скажімо.

Під час ручного фокусування можна увімкнути виділення чітких граней, проте не можна збільшувати фрагмент зображення, тому треба бути уважним щоб точно навестися.

Доступні мови інтерфейсу — англійська та дві далекосхідні — я в ієрогліфах не розбираюся.

Швидкодія камери

Робота інтерфейсу швидкістю не вирізняється: вмикається Yi M1 не швидко, а коли соваєш пальцем по екрану, то відчувається певна неохота камери щось робити.

Хоч виробник заявляє швидкість серійної зйомки у 5 кадрів за секунду, але буфер поміщає лише один кадр в RAW (30МБ) та два-три кадри у JPEG залежно від обраної якості. Коли ви робите знімок, камера на кілька секунд задумується поки пише його на флешку і не реагує на кнопку спуска. Може ви й отримаєте щось схоже на серійну зйомку якщо оберете найнижчі можливі налаштування розміру та якості фотографії, але це вже не серйозно.

Більше того, коли ви крутите кільце трансфокації, зображення на екрані може трохи підгальмовувати — таке траплялося під час зйомки відео.

Автофокус працює нормально на середніх та далеких відстанях, а ось при спробі навестися зблизька починає смикатися, навіть у режимі макрозйомки. Він може як автоматично обирати одну точку для наведення, так і вручну. В складних умовах, як от телезйомка чи погане освітлення, я його не тестував через брак часу — камера в мене була менше двох діб. Через це я і не визначив, наскільки вона автономна та не випробував бездротовий зв’язок.

Оптика

Обидва комплектні об’єктиви, що йдуть із камерою, дуже прості. Немає стабілізації, перемикачів ручного та автоматичного фокусування (тільки через меню), в комплекті відсутня бленда. Хоча, поставити її можливо, також є різьба на фільтри.

Універсальний об’єктив 12-40мм має важіль блокування, за допомогою якого можна перевести лінзу у транспортний режим, коли вона займатиме менше місця, а інакше в штатну коробку вона не поміститься. У фікса 42мм є перемикач макро, хоча не дуже він й ефективний, мінімальна відстань фокусування сантиметрів з 15. А ще в нього імітація замість кільця фокусування.

Самі об’єктиви дуже легкі, що з одного боку зручно, але не додає стабільності і створює враження, що там пластикові лінзи. Хоча, суттєвих претензій до якості зображення немає, я побачив лише трохи хроматичних аберацій.

Якість зображення

Залишилося зовсім небагато і я вже потирав руки в передчутті солодкої помсти — це мій перший розгромний огляд, завжди мріяв розкритикувати якийсь пристрій. Але щось пішло не так. Xiaomi підло поставили підніжку, оснастивши камеру 20 мегапіксельною матрицею Sony IMX269, в якої досить великий розмір пікселів. І цей шматок пластику тепер видає непогані фотографії. А враховуючи ціну камери — просто шикарні знімки!

По перше, різкість — вона майже дзвенить. Фотографії можна розглядати в масштабі 100%, видно щонайменші деталі і це на комплектній оптиці. Запропоновані знімки тестової сцени — перший із фіксом, інші два із зумом.

По друге, чутливість на високих ISO: при 6400 з’являються кольорові шуми, проте дрібні деталі майже не втрачаються, тому застосування шумодавів досить ефективне. При 12800 хоч і відбувається певне спотворення кольорів, проте для публікації в інтернеті без значного збільшення знімку підійде. Запропоновані знімки тестової сцени на ISO від 800 до 12800.

По третє динамічний діапазон. Я знімав у сонячну погоду і практично не виходив за його межі, пікселі не вигорали безповоротно — завжди у RAW-конвертері шляхом незначної експокорекції та інших нехитрих налаштувань вдавалося зробити добре. Більше того, на автоматі камера непогано вгадує експозицію — гістограма при попередньому перегляді не впирається в краї.

І останнє — для зберігання фотографій Yi M1 використовує формат DNG і вам не треба шукати екзотичних фірмових конвертерів, все і так відкривається в популярних графічних програмах. Та й в JPEG камера знімає непогано.

Те саме можна сказати про відео. Звісно, тут камера не робить дива, тим більше що вона не має вбудованих входів для мікрофона та навушників, а частота кадрів у 4К обмежена 30 кадрами за секунду. Проте картинка виходить дуже чітка та насичена, для аматорського застосування вистачить з головою.

Висновок

З одного боку, можна сказати — поставили дорогу матрицю, а на іншому зекономили. На процесорі, на органах керування, на прошивці. Проте з іншого камера позиціонується як казуальна типу point and shoot. Це, по суті, аксесуар, як годинник. І тут головне гарний вигляд та нормальна якість зображення. А різні там крутилки, кнопочки, великий хват, крутий інформативний видошукач, миттєвий автофокус та швидкісна серійна зйомка потрібна всяким задротам, як от автор цього огляду. Тобто, Yi M1 цілком відповідає своїми якостями тому, як її позиціонує виробник і вони цілком логічні.

Я принижений, розчавлений, залишився сидіти із своїм великим важким Nikon та випивати з горя. Одне радує — Гугол підказує, що таку само матрицю ставлять на Lumix DMC-GX8. Panasonic, дай познімати!