04.06.2015 - 01:58
Хто з вас читав Дюну Френка Герберта? А хто дивився фільм по книзі? Чи, може, хтось грав у одноіменну гру? Я ні те, ні друге, ні третє. Колись товариш навіть привіз мені в гуртожиток паперову книгу, проте я її не осилив — не захопила, що його здивувало тоді. Отже, сьогодні в моєму блозі:
 Гендерна нерівність процвітає на теренах України |  Древні символи видніються на дерев'яній дощечці |
 Творчість Френка Герберта оживає в Бондарях |
 Люди за вікном насолоджуються теплом і затишком |
Під катом 31 цікава фотографія для вашого задоволення. Зауважте, жарти в дописі зав'язані на Дюні — зазирніть хоч у Вікіпедію для розуміння.
Я давно хотів потрапити на Аракіс покататися на байдарці по Десні, навіть будував грандіозні плани, проте іще раз переконався у нульових організаторських скілах — назбирати охочих приєднатися у мене не вийшло. (Далі автор вирішив поплакатися в жилетку) Одні, бачите, велосипедисти, без проїхатися кагалом перекритими вулицями Києва їм ніяк. Другі дуже заклопотані всякими відрядженнями та іншою роботою. Треті просто придумали довільну відмазку — більше кликати нікого не буду. (Тут плакання в жилетку закінчилося). В Міжрічинському регіональному ландшафтному парку я вже був, але тоді галопом, а цього разу відвідав більш якісно.
1. Отже, моросив неприємний дощик (то моя заплакана жилетка стікала), а коло стариці Десни нас очікував екстремальний Бобик з двома байдарками, в які ми завантажилися — я вперше використав свій дощовик за призначенням, а то все просто носив його в рюкзаку. Ну, не відмовлятися-ж від такого довгоочікуваного задоволення із-за якоїсь мряки.
2. Нас було п'ятеро, весел було лише чотири пари — внаслідок цього на сусідній байдарці виникла гендерна нерівність. Хоча, там ніяк не переживали з цього приводу.
3. Взагалі, Десна досить цікава та живописна річка — на ній не треба нікуди поспішати, варто розглядатися по сторонах — можна побачити дуже мальовничі куточки. Не сильно зручно фотографувати з байдарки, тому птахів я, на жаль, не зняв. Може якось спробувати на човні з веслами?
4. Маршрут наш пролягав зі стариці за селом Моровськ — звідти буцімто був родом Ілля Муромець, який, насправді, Моровець — бо до Мурома від Києва ой як далеко, а лоукостерів за часів Русі не було іще. Так ось, для успішної навігації по стариці, а потім по Десні, ми підпливли до іншої байдарки і провели невеличкий брифінг. У дівчат виявився невеликий запас меланджу — він дуже необхідний для навігації.
5. Для тих, хто не знає — річка постійно міняє русло, розмиваючи меандри, з яких утворюються стариці, коли русло промиває собі шлях напряму. Стариці згодом міліють і перетворюються в болітця. Але поки ця повновода, хоча без відчутної течії. Ось наш маршрут на мапі:
Я записав GPS-трек — от тільки на висоту не дивіться, вона там змінюється на пару сотень метрів.
6. Реальна наша швидкість, коли ми обоє налягали на весла, могла досягати 7-8 кілометрів на годину, хоча, звісно, це на короткий проміжок. Ну іще ми гребли не правильно — інакше сильно летіли бризки, а мої штани і так змокли наскрізь.
7. Знову дивимося на беріг — там дірка, напевне, живуть бобри.
8. Бобрів тут водиться багато, можна зустріти сліди їх діяльності — надгризені або повалені дерева. Цей стовбур обдовбав чорний (здається) дятел.
9. Для відвідувачів Андрій Сагайдак оформив навіть боброву хатинку в розрізі — я її минулого разу пропустив, то-ж зняв нарешті.
10. Так от, в цій місцевості багато боліт — ми пізніше потрапимо до них. Гриби — забув, як називаються, проте їстівні — якщо дістанеш їх з болота.
11. Ми наближаємося до виходу із стариці в основне русло — тут береги звужуються, стає так мілко, що можна переїхати через воду вбрід. Тут допиваємо останки меланджу для успішної навігації.
12. Виходимо в основне русло — тут Десна широка, тому якоїсь великої течії немає. Вітер дує в обличчя, скидаючи капюшона, я постійно ховаю фотоапарат під поли дощовика, не застібаючи його, тому моя сорочка спереду також промокла.
13. Але і на широкій Десні є мілкі місця з стовбурами дерев — там, навіть, можна вийти. Ще у воді ми неодноразово бачили рибацькі сітки, хоча тут природоохоронна територія і такий промисел заборонений.
14. Андрій Сагайдак:
— Де ви були?
Ми:
— Ми каталися на байдарках!
Андрій Сагайдак:
— Але ваші сорочки мокрі і зовсім не пахнуть!
Зустрічав нас в кінці маршруту той-же екстремальний Бобік і ми поїхали сохнути і грітися.
15. Грілися ми тут:
16. В музеї лісових промислів дуже затишно і горить вогонь у невеликій пічці-каміні.
17. А ще тут можна скуштувати меланджу. Андрій Сагайдак його сам видобуває — різного кольору та міцності. Але поки трішки, бо іще попереду навігація по болоту.
18. Болото "Святе озеро" належить до сфагнових — вода покрита товстим шаром моху, по якому можна ходити — навіть лосю. Тільки бажано перед собою палкою пробувати і не сильно стрибати, щоб не провалитися.
19. Посередині болота є чисте плесо. Тут ростуть чахлі дерева та росичка — щоправда, дуже дрібна, немає що показати на фотографіях.
Правила поводження на сфагновому болоті показані у відео Романа Маленкова:
20. Після болота повертаємося назад в музей і засідаємо за меландж. Він у Андрія Сагайдака якісний — на ранок голова не болить, хоча перепробував я все підряд.
21. До меланджу прекрасно йдуть смажені в пічці сосиски та курячі стегенця — вони сприяють навігації.
22. Пляшечки з меланджем. Так ми просохли і зігрілися після сплаву під дощем та вилазок на болото.
23. Ночували в будиночку волонтерів — нам комфорт ні почім. Класна вписка, де може заночувати маса народу зі спальниками та без — науковці, волонтери, туристи та інші небайдужі до природу.
24. На наступний день ми відвідали пустелю. Минулого року тут сильні люди пхали автобуса і коли ми проїхали те місце, я з жалем подумав, що фізичної розминки цього разу не буде.
25. В тім, Роман таки влаштував усім розминку, знайшовши де найглибший пісок і заїхавши туди по самі помідори. Вилазимо з машини.
26. Покинувши Рому напризволяще, йдемо прогулятися навколо. Колись тут було село Бондарі, проте його виселили щоб зробити танковий полігон. За час його існування грунтовий шар був повністю знесений, тому на місці садів утворилася невелика пустеля. Хоча, зараз вона заростає мохами і лишайниками, а, значить, поступово відновлюється — оскільки вони заселяються першими на необжитих місцях.
27. В деяких міцсях ростуть невеликі дерева — тут пахне акація.
28. Берези — це не "тіпічна русскій пєйзаж", це один із символів Фінляндії, до речі.
29. Іще в цій напівпустелі водяться фотографи і фотографи фотографів. Кажуть, що бачили фотографа фотографів фотографів, проте фотодоказів цьому немає.
30. Повертаємося з прогулянки, виштовхуємо машину з піску, вантажимо пляшки з високоякісним меланджем до рюкзаків і робимо навігацію додому.
31. На цьому в мене все, якщо не полінуюся, склею панораму Гончарівського полігону. До наступних зустрічей, не перемикайтеся!
Дописи по темі:
- Polisya bus trophy (відвідування Міжрічинського РЛП на день туриста 2014 року)
- World of kayaks (Каяки по річці Стохід, Волинська область)
- Тут колись були мамонти (Мезинський НПП, археологія і Десна по ту сторону Чернігова)